Коханка Віра - Басан Валентина

Королева носила, кажеш, що ж не підвів, шельма.

Дивлячись на корону нареченої на весіллі власного сина, постарілі, розлучені, але все такі ж дружні, інтелігентні і мудрі Максим і Ольга переглянулися і промовчали.

Олег загасив цигарку об стигле яблуко і глянув на Віру. Її голова лежала у нього на грудях, очі були закриті. Її тихе, ледь вловиме дихання і стукіт його серця, гучний і наполегливий, що віддає аритмією.

— Олеж, у тебе так сильно серце стукає. Неначе щось розповідає абеткою Морзе. Точка. Тире. Точка.

— Котик, что ти мелеш. Не чуди. Яка ще абетка.

— Милий, про що ти думаєш? Весь вечір мовчиш, не говориш зі мною.

— Слухай, через пару місяців Новий рік, хочу тобі машину подарувати.

— Олежек! Коханий! Я мріяла про власне авто з дитинства. Будь-яке, головне, щоб червоне! Ну це ж так дорого! — Віра схопилася і заламала руки.

Олег розсміявся і похитав головою.

— Ну ви-баби, звичайно, дурочки. Червоненьку їй. А якщо я тобі Ладу подарую, хехехе.... Коротше, у мене на фірмі знижка оформлена, ми з салоном тісно співпрацюємо, ось за останню угоду запросили мене авто в подарунок собі вибрати, як бонус.

Віра сяяла, як начищений самовар. Вона зіскочила з ліжка, накинула на плечі білий халат і наспівуючи пісню, побігла на кухню варити каву.

— Вірунчик... Чуєш…

Вона вимкнула воду і напружилася, стиснувши руки в кулаки. Дівчина знала, що він ніколи не називає її по імені і дуже рідко, коли хоче сказати щось погане. Вірунчиком він не називав її ніколи. Вона стояла, боячись поворухнутися.

— Вірунчик, Ара — вагітна. Їй скоро народжувати, я тобі не говорив. Боявся наврочити. Уявляєш, я скоро буду батьком. У перший раз в житті. Господи, я мріяв про це все життя. Скоро з'явиться маленький Брянцев або маленька Брянцева. Ара щаслива ходить. До речі, це вона запропонувала тобі авто взяти, я б не здогадався. Котик, чого ти мовчиш, оглухла?

Олег босоніж вийшов в кухню, накинувши халат, який коханка так дбайливо вибирала йому в Зарі. Віра стояла і спостерігала, як їй махає у вікно Наташа, найперша дівчина Олега, яка кілька років тому померла під час аборту. Віра ніколи не бачила Наташу, не знала, як вона виглядає, але знала, що це вона. Навколо неї по колу повзали дві чорні змії, а потім кожна заповзла покійниці під штанини праворуч і ліворуч.

Глава 16

Віка Волох, завжди красива, галаслива і точна з'явилася у Віри вдома рівно о восьмій ранку.

— Дорога, доброго ранку. Знала, що ти не будеш спати всю ніч, тому приїхала сьогодні, як обіцяла о восьмій ранку.

— Вікусь, дякую. Але рано так, мабуть о шостій встала. Пробач, будь-ласка. Я не хотіла...

— Так, припиняємо нити, вибачатися і мимлити. Я так і зрозуміла, що твій тебе вчора довів, раз ти мене попросила приїхати. Тільки знаєш що? Шуруй в душ, і бажано після облийся холодною водою, як я вчила. Я зроблю тобі зелений, китайський, листовий. Ніякої кави. Я ж бачу, глушила каву і вино всю ніч, шкіра і колір обличчя такого ж кольору, як якщо змішати ці два напої. Купила твої улюблені кекси, зараз поснідаємо і підемо розмовляти.

Віра сиділа, підібгавши ноги і маленькими ковтками пила чай. Віка з болем дивилася на ключиці, що стирчали з халата і силою змусила проковтнути половину кексу, пригрозивши покинути квартиру.

Випивши гарячий напій, Віра почала ділитися своїм горем.

— Олег хоче подарувати мені машину.

— І?

Вікторія запитально підняла брову, розуміючи, що цим не закінчиться.

— Його дружина — вагітна. Аріна чекає дитину. Повинна ось-ось народити. А Олег приховував це від мене стільки місяців, я думала, після того, що сталося у нас з ним все налагодилося. Я не бачила його дружину так давно. Вже й забула про цю всю неприємну історію. І він теж не згадував. Ми навіть з ним стільки країн встигли облітати. Я думала, що він охолов, збирається від неї йти. А він просто боявся наврочити. Боявся. Наврочити.

Віра в істериці потягнулася за Вікіною пачкою сигарет, потім згадала, що не курить і дістала пляшку вина.

— Так, мила, дев'ять ранку. Ти зовсім? А ну вставай, пішли в спальню, тим більше ти не спала всю ніч, яке вино.

— Вікуша, спасибі, що ти у мене є, — ледь голова Віри торкнулася подушки, її ніби відключили від системи живлення, як лампу.

Віка дістала свій Мак, сіла на кухні і попиваючи чай, перевіряла готовність дизайн проекту чергового клієнта, вносила поправки і коригування.

Ближче до обіду Віра прокинулася, пішла на кухню попити води, побачила Віку, що працює за кухонним столом, здивувалася, потім згадала. Все. І знову залилася гіркими сльозами.

— Віка, це не сон. Це було вчора. Це не сон, розумієш, вона вагітна і він щасливий. А я — самотня і безплідна, після аборту, після нього. Він змусив мене це зробити. Вона — вагітна, а я — безплідна.

Сльози котилися по сірому худому обличчю градом, блякле волосся, сірі очі. Віка дивилася на подругу, яка ще кілька років тому пишила здоров'ям, як рум'яний пиріжок, посміхалася і приваблювала всіх навколо. Вона часто посміхалася і співрозмовник не міг не посміхнутися у відповідь.

Віка на хвилину подумала, що хтось або щось висмоктує з Віри молодість і красу, але швидко зі страхом відігнала цю думку.

Вона змусила горе-коханку випити склянку холодної води, посадила на стілець і жорстко сказала:

— Так, зберися, ганчірка. Тобі скільки? П'ятнадцять, шістнадцять, сімнадцять? Тобі вже третій десяток. Ти — доросла жінка, яка заробляє собі на життя. Тебе силком примушували спати з ним? Жити з ним? Бути його коханкою? Ні. Це твій вибір, твоє рішення. Хто тебе просив робити аборт? Олег? З пістолетом біля скроні? Або ножем у горла? Теж ні. На аборт ти записалася сама, прийшла сама і підписала папери сама. Чому ти не подзвонила мені? Тому що знала, я буду тебе відмовляти і переконувати залишити дитину. Ти вирішила і за дитину і за себе. Тепер ти страждаєш, що його законна дружина — вагітна і він радий. Віра, ти себе чуєш? Ти спиш з ним майже два роки, наївно вважаючи, що він не спить зі своєю дружиною? Ти звалилася з місяця?

Віра перестала плакати. Істерика Закінчилася. Холодна вода охолодила розум і повернула розсудливість. Дівчина зітхнула і знизала плечима.

— Ти-права, кожне слово правда. Я винна, що не пішла відразу, коли дізналася, що він одружений. Але зрозумій, в хвилини близькості він такий ніжний, він так уважний, він пестить і любить мене, мені хочеться вірити, що він в один прекрасний день піде від дружини до мене...

— Вірити їй хочеться, Вірчик, що ж ти всім віриш, ти ж розумієш, що він ніколи не піде від неї, він може піти від тебе до іншої коханки, але руйнувати сімейний бізнес, капітал, майно, а тепер ще й ділити дитину. Дорога моя, при всій повазі до тебе, жодна коханка цього не варта.

Віра понуро кивнула і взялася за голову. Вона хиталася на стільці з боку в бік, потім почала стукати зубами. Віка дбайливо накинула халат, який лежав на другому стільці. Його халат, його запах парфуму, сигарет, Віру пересмикнуло від тремтіння, і вона запахнула халат сильніше.

— Вік, що мені робити?

— Розлучатися з одруженим коханцем. Або ти будеш до старості з ним? Хочеш бути старою коханкою, яка чекала-чекала розлучення і померла від старості?

Віра посміхалася крізь сльози. Вона майже зважилася на страшне, але телефон продзвонив смс-кою: котик, буду через сорок хвилин, приготуй пожерти.

— Вік, я це...

— Та зрозуміла, зрозуміла я. Розлучитися ви зможете тільки якщо він тебе кине. Добре, хоч ноут взяла, попрацювала поки ти дрихла. До речі, у тебе там проект не завершений, у шефа питання, сядь доробити по свободі, я тебе прикрию.

— Ти — щастя, ти знаєш?

— Знаю, звичайно. Добре, що я вчасно про себе це зрозуміла, — Віка зітхнула, — може і ти колись зрозумієш і почнеш поважати себе, а може і любити.

Глава 17

Подарунок Віра прийняла з щенячої радістю і собачої вдячністю.

— Моя! Особиста, Олеж, любов моя, спасибі! Господи, яка вона шикарна, неймовірна, я навіть мріяти про таку не могла. Спасибі, дорогий!

Олег спішно привітав коханку, вручив ключі і пославшись на справи, бігом побіг до своєї машини.

Червона, як пожежа вечірнього сонця, з відполірованими боками і зухвало сріблястими дисками, агресивна і дорога, вона прирученим хижаком чекала свою володарку, законну господиню. Папка з документами, страховкою і запасними ключами вислизала у Віри з рук. Дівчина сіла в салон і погладила кермо з м'якої шкіри. Всередині пахло, як в дорогому бутіку, життям багатої людини. Віра закрила очі і відчула на губах смак шампанського і сигарет Олега, вона мрійливо посміхнулася і машинально погладила свій живіт.

Одна змія повернула голову до іншої і відкривши пащу сказала:

— Кльова тачка, вона стоїть зробленого аборту.

Віра відчула, як кожне слово в голові запалюється і згорає, перетворюючись на попіл. Дівчина відкрила водійські двері і вирвала на асфальт.

— О! Нап'ються і за кермо. Ні сорому, ні совісті. А двірник потім за наркоманами і повіями мете, як проклятий. Багатії чортові. З жиру біситеся, шоб ви все подохли.

— Тихіше, Люба. Не кричи, може погано людині. Це дівчина у нас живе в під'їзді, порядна, тиха. Я за нею пияцтва не помічала.

Дві пенсіонерки розмовляли біля під'їзду, поки Віра в холодному поту закривала свій подарунок автоматичним ключем і повзла до будинку.

— Добрий день, мене Віра звуть. Ви мене вибачте, будь ласка, я отруїлася вчора, треба ще ліки випити. Я зараз відром води все змию. Вибачте ще раз.

— Здрастуйте, Віра. Мене Тамара Іванівна звуть, а це Люба, наш домком.

— Ага, Змиє вона гляди.

Віра розвела пару крапель миючого засобу у відрі з гарячою водою і спустилася у двір. Сусідок вже не було, але вона бачила, що Люба пильно спостерігає через фіранки на першому поверсі. Віра змила весь бруд і з полегшенням піднялася до себе в квартиру.

Намагаючись гнати думки про Олега, про Аріну на зносинах і про аборт, що так недоречно затьмарив урочистий момент, Віра подзвонила подрузі і запросила її відзначити подарунок.

Віка привезла в подарунок м'яку автомобільну подушку на заднє сидіння у вигляді мультяшного героя Блискавки Макквіна.

— Ну що, Вірунчик, ні цвяха, ні жезла!

Обидві реготали весь вечір, наїлися тістечок і цукерок, а в кінці імпровізованого свята, Віра сказала, що відвезе Віку додому сама.