Коханка Віра - Басан Валентина

І якщо до цього його опікала бабуся, то тепер на нього молилися обидві жінки. Спочатку чоловік списував божевілля дружини на важку втрату, а потім зрозумів, що дружина зовсім з'їхала з ґлузду через свого єдиного сина. Цілими днями вони чекали його зі школи, водили по гуртках музики, малювання і мов. Максим хотів віддати його на плавання, але зустрів таку жорстоку відсіч, що закрив цю тему.

Одного разу Олег, розпещений двома вічними прислугами, вкрав з гаманця бабусі пенсію і купив собі бінокль, сигарети і шоколад. Максим хотів було покарати знахабнілого молодика, але мати і бабуся з налитими кров'ю очима, кинулися на батька і зятя, як тигриці.

Глава сім'ї став приходити додому все пізніше і пізніше. Потім почав залишатися у колеги по роботі. Але пішов з сім'ї, як порядна людина, залишивши все, коли дитині виповнилося вісімнадцять.

Олег, добряче доводив своїми витівками матір і бабусю, але після того, як батько пішов з сім'ї, присмирів.

Глянувши на себе з боку, він струсив з себе дурощі, поступив до Київського політехнічного і переїхав до гуртожитку.

Без мами і бабусі було складно перші кілька тижнів. Потім він вже і забув, що йому хтось готував, прав, прибирав і гладив. Він подружився з одногрупниками і з подивом відкрив для себе футбол і плавання.

Олег був кращим з інформатики у всьому вузі. Наприкінці дев'яностих комп'ютери були доступні для простих громадян, як космічні кораблі. І дізнавшись, що їх щастя хоче комп'ютер, мама і бабуся подзвонили батькові Олега і попросили половину. Той, вислухав пропозицію, купив і привіз до них справжній комп'ютер, подарунок на день народження синові.

Єдина умова, щоб комп'ютер був у мами і бабусі (колишній квартирі Максима), Олег був щасливий, як молодий дельфін.

Тепер він пропадав цілодобово в рідному домі, в сусідній кімнаті. Мама Оля і бабуся Зіна плакали від розчулення, батько раз на тиждень приїжджав відвідати сина і завжди заставав його вдома, на місці. Більш того, кращий друг Толик, який закінчував медичний, приходив, як на роботу до Олега, кожен день. А жінкам замість однієї, тепер була подвійна радість. Кращого друга Олега Анатолія вони полюбили, як рідного.

Глава 9

Віра поговорила з Олегом досить холодно, вперше за довгий час спілкування.

— Котик, привіт, чого така сумна?

— Олег, я дзвонила тобі дуже багато разів позавчора і вчора. Сьогодні вирішила вже тебе не турбувати. Мене вчора подруга з лікарні забрала і привезла додому.

— З лікарні? А що сталося? — він настільки удавано зобразив здивування, що навіть закохана Віра цього разу йому не повірила.

— Припини ламати комедію. Мене привезла в клініку до твого друга твоя дружина. Невже ти не знав? Тобі не подзвонили? Або вважали за потрібне не турбувати? Помру так помру, — жалість до себе накрила дівчину з такою силою, що вона натиснула на відбій, теж вперше.

Змиваючи у ванній злі сльози разом з тушшю, вона не звернула увагу на екран, коли звук дзвінка пролунав луною по кахлю.

— Я тобі вже все сказала. Щось незрозуміло?

— Вибачте, це Віра?

Голос на тому кінці лінії був схвильованим і тремтячим. Очевидно жінка довго готувалася до цієї розмови. І сьогодні зважилася набрати заповітний номер.

— Хто ви і що вам потрібно?

— Віра, Мене звати Лариса, Лариса Білозерська. Я... я колишня дівчина Олега. Олега Максимовича Брянцева. Я хочу з Вами поговорити. Можна з Вами зустрітися?

— Я вже зустрічалася з його дружиною, спасибі і до побачення, — нинішня коханка важко зітхнула і вже збиралася натиснути відбій, коли почула наступний крик:

— Я знаю, що ви не можете мати дітей. Ара принесла вас в жертву своїм богам!

У Віри затряслися руки, тремор був настільки сильним, що включений телефон впав на білосніжний кахель. З трубки все ще продовжували її кликати.

Віра притулила розбитий екран до обличчя і відповіла: — приїжджайте до мене додому. Адреса скину смс-кою.

— Віра, Ви на зв'язку, слава Богу. Вибачте, але я знаю вашу адресу. Я теж жила в цій квартирі кілька років.

Лариса Білозерська зателефонувала у двері рівно через тридцять хвилин. Висока, струнка жінка років тридцяти виглядала шикарно. Темне, довге волосся, світло-карі очі, ідеальне обличчя мінімально зворушене косметикою, на губах нюдовий модний відтінок помади і легкий шлейф дорогих парфумів, чорна водолазка, джинси, з прикрас лише годинник відомого швейцарського бренду і обручка з діамантом на середньому пальці.

Саме ці деталі зазначила Віра, поки Ляля знімала верхній одяг і залишивши сумку в коридорі, пройшла за господинею на кухню.

— Чай? Кава? — Віра ледве вимовляла слова, на неї навалилася така божевільна тяжкість, втома, фізичний і моральний біль, що вона на очах на тлі шикарної Лялі ставала все менше і все сіріше.

— Дякую, якщо можна просто склянку води.

Білозерська відразу перейшла до головного. До розповіді про себе.

Вона познайомилася з Олегом випадково, на дні народження багатого спільного знайомого, вони відразу сподобалися один одному, про те що Олег одружений на Арі, Лариса дізналася через кілька місяців. Вона розповіла про будинок в Таїланді, про те, як чудово вони подорожували по Європі, а потім коханець зняв для неї цю квартиру.

У Віри моторошно боліла голова, всі слова вона чула віддалено. Вона згадала, як в дитинстві мама одягала взимку кролячу хутряну шапку, щоб Віра не застудила вуха. Шапка була теплою і великою, сіре хутро лоскотало Вірі обличчя, а завязочки під підборіддям тиснули їй шию. Вона говорила, що в цій шапці нічого не чути і коли мама кликала її з крижаних гірок додому, Віра робила вигляд, що не чує маминих криків і обіцянок отримати ременя.

Ось і зараз Віра сиділа перед Ларисою, а слова колишньої коханки долітали до неї через ту, дитячу хутряну шапку, хоча вона чула і розуміла кожне слово. Невидимі зав'язки здавили шию, вона втягувала повітря шумно і важко.

— Віра, вам погано? — слова Лариси вона почула вже дзвінко і виразно.

— Ні, ні, все нормально. Просто недавно я була в клініці, напевно, це ще дія ліків і наркозу.

— Саме тому я і приїхала до вас. Розумієте, я теж лежала в цій клініці. Справа в тому, що я завагітніла від Олега. Він зустрів це в багнети, повіз мене в клініку на аборт під чуйним керівництвом Анатолія Івановича. Так, так. Того самого.

Я страшенно переживала, хотіла залишити дитину. Але потім моя подруга, яка працює в цій клініці розповіла мені, що Олег вже привозив сюди коханку на аборт кілька років тому. Вона померла прямо на операційному столі. За документами причиною смерті стала алергія на наркоз. На жаль, таке буває, медики теж припускаються помилок, не перевіривши пацієнта на переносимість. Але найдивніше, що моя подруга розповіла, що під час операції замість Олега під дверима сиділа Аріна Брянцева, дружина Олега. З персоналу взяли підписку про нерозголошення, але побачивши мене в списках на аборт, подруга відразу подзвонила мені на мобільний. Я дуже злякалася, зізнаюся чесно. Неабияк напоївши Олега, я почала випитувати у нього про минулу коханку, спочатку він відмовлявся, потім розповів, що була у нього молоденька дівчинка, приїжджа студентка з бідної сім'ї.

Вони зустрічалися кілька місяців, а потім Наталочка завагітніла. Він завжди кликав її Наташенька. Її прізвища я не пам'ятаю, по-моєму, Тихонова. Так, Наталія Тихонова. Він повів її робити аборт в клініку свого друга, але вона померла. Олег почав плакати, говорити, що Ара не може мати дітей, що він — зрадник і остання сволота. А ще він сказав, що любить дружину, як богиню, як святиню і ніколи не заведе дитину від коханки. Потім на ранок він прокинувся, протверезів, очевидно згадавши місцями наш діалог, поводився агресивно вперше. Таким злим я Олега ніколи не бачила. Але після того, як він поїхав, до мене подзвонила Аріна.

Лариса ковтнула і шумно, залпом випила склянку води. У неї помітно почали трястися руки. Вона зробила вдих-видих і продовжила.

— Ара прийшла прямо сюди, в цю квартиру, в наше з Олегом, як мені здавалося, гніздечко. Вона не роззуваючись, пройшла до дивана і запалила сигарету. Це дивовижна жінка, в її присутності я відчула себе комахою, яку вона може легко розчавити. Всі мої думки, бажання, плани зникли. Голова була ясна і світла. У моїй голові були лише думки Ари. Вона мовчала, але я знала все, що вона говорить мені. Вона хотіла дитину. Мою дитину. Мою і Олега дитину. Але не любити, не виховати. Ара хотіла жертву.

Моя дитина повинна стати жертвою її богам, щоб вона змогла завагітніти. Я чітко зрозуміла це. Віра, не питайте мене як. Просто запитайте у Олега, хто така Наташа Тихонова і чому вона загинула на операційному столі. У мене зараз сім'я, чоловік, дитина і бізнес, я давно не бачилася з Олегом, але вчора подруга з клініки подзвонила мені і розповіла про Вас. Віра, біжіть від них. Ці троє: Олег, Аріна та Анатолій — страшні люди. Я їх боюся і хочу попередити Вас, тримайтеся від них подалі.

Віра закрила двері за Ларисою і сіла на підлогу. Через хвилин сорок у двері подзвонили. Насилу піднявшись, Віра глянула в око і відкрила двері. Там стояли двоє. Двоє з трьох.

Глава 10

Олег завжди був морально слабкий і дуже залежний. У дитинстві він боявся засмутити маму і бабусю, в школі засмутити класну керівницю, в інституті — старосту і декана, а пізніше розлютити дружину. Олег був м'яким, слабохарактерним і дуже мінливим.

Він намагався вибрати дівчат м'якше і значно молодше, і чим старше він ставав, тим молодше були його супутниці. Поруч зі скромними і тихими сірими мишками він був мачо, красень-чоловік впевнений в собі на всі сто. Лише одного разу в житті він помилився і пов'язав себе з жінкою набагато сильніше, яскравіше, впевненіше, Арою. Вона була зіркою. Вона завжди була зіркою.

Влаштувавшись працювати на фірму до Аріни Петрівни Златих, Олег втратив сон і спокій. Йому приходили видіння, він не міг їсти, пити і жити. І коли йому зовсім хоч в петлю, Аріна спустилася на поверх програмістів і запросила його на каву. Зустрічі з Арою були маною, містикою. Він тонув в чорних очах, навіть не розуміючи іноді їх зустрічі були уві сні або наяву.

Аріна Петрівна завжди і скрізь пересувалася з дивним чоловіком, своїм заступником. Сулейман Кайсаров був тінню начальниці, її радником і правою рукою.