💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Класика » Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко Григорій

Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко Григорій

Читаємо онлайн Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко Григорій

Спасiба батюсьцi i матусьцi, што свайо дитя рано будили i доброму делу учили. Спасiба i маладой, што рано уставала, тонко пряла i харошеньки рушнички придбала!

Т и м i ш. Так-таки, так.

С к о р и к (Тымишу). Ану, товаришу, зав'яжи мне, а я табе. (Друг другу завязывают рушники через плечо). Вот так: штоб не зводили на людей напраслини. Уперьод наука. Завсем — скачи, козак. (Садятся на своих местах). А што ж? Делайте дело з канцом. Ми приведьонние, ми не стак вiноватi, зв'яжiте i колонновожатаво.

С т е ц ь к о. А князя i забули? Хоч би тобi на смiх чим-небудь оплутали.

О д а р к а. Давай же, Улясю, хустку молодому.

П р о к i п. Ну-бо, ну-бо, мерщiй; пора частувати.

У л я н а (ломая руки). Вже ж, матiнко, що хоч роби зо мною: лай, бий, хоч до смертi вбий, а не дам нелюбу хустки!..

О д а р к а (вскочив к ней). Та що се ти, Уляно? Чи на тебе бiс напав, чи що? Кiнчай дiло, кажу тобi!

У л я н а. З мiсця не пiду, хоч вбий!

С т е ц ь к о. Та чого ти їй у пику дивишся? За патли та в потилицю!

Т и м i ш. Так-таки, так.

О д а р к а (рассердясъ). Та що се ти задумала? Як се можна хустки не давати? За якого ж ти гаспида рушники подавала? Та я з тебе дух виб'ю!.. Та я не подивлюсь, що ти молода...

С к ори к (подойдя, разводит их). Пастой, мать, ста не просто. (Посмотрев Уляне в глаза). Наслано, я вам гаварю, што наслано; та не побаїмся насипки, умеем i атаслать. Ми бували по свету: бували i у Францiї, i у Туреччинi, i у Рассєї, видали види i знаєм, што к чему. У меня не долго: скажу французскойо слово, так праженьом хоч какую насилку. Пайдьом сюда, у куток. Не смей нiхто падхадить к нам. (Отводит Уляну в сторону и говорит с нею. Она делается веселее. Между тем...)

О д а р к а. Наслано! Ох, менi лихо! А хто б то i наслав? Чи не врагова Сосюрчиха? Так i є. Колись на базарi полаялись з нею, так i похвалилась: я тобi, каже, вiддячу. А учора я i бачила, що усе округ двора сновала, чи збирала що, чи пiдкладала, а я й байдуже! От же таки i вiддячила!

С т е ц ь к о (громко зевает и потягивается). Цур йому, сьому сватанню: яке довге! Коли б швидше спати!

У л я н а (выслушав все от Скорика, в большой, радости убегает). Зараз, дядьку, зараз.

С к о р и к (подходит к месту и садится). Как рукой знял. Вибрикуючи пабєгла i зараз усьо принесьот. Ета хто-то i наслал, та не умеючи. Уж с етаким не справiтця-та! I пагразней попадались i у Франції, і у Туреччинi, i у Рассєї, i где ми па паходам хадили, та і тих за пояс затикали. Да нас же прихадили вчитця-та.

О д а р к а. А що, пане старосто, якби я вас попросила: чи не можна що подiяти мому Прокоповi? П'є непросипуще! Я б вам спасибi сказала.

С к о р и к (подходит и долго смотрит ему в глаза. Дано, зразу вижу, што дано; та ста хто-то з умом і дав. Много минє будет мароки. Вота, каби его у службу, та до нашаво хвельтхвебеля, так тот би атучил. (Хохочет). Тот би без нагаворов, а просто, палочками; так би і глядеть на сивуху не стал. Тот-то служба святая. (Поет).

Ми, как в службу поступаем,

Всю натуру оставляем.

Бил ти п'янiца i мот, —

В службе будеш ти не тот.

Палка! дело ти святое;

Ум i разум нам дайош.

Бррсиш, брат, ти всьо пустое,

Как к фельдфебелю попадьош!

Ах, фельдфебель, друг любезной!

Вместо крьостнаво отца.

Полтораста ти улепиш

И поправиш маладца!

Адначе не бойся, старой, не бойся; я пашутiл. (Садится). Справимся i без палочок. Недаром хадили па Францiї, па Туреччинє, да у Рассєю завертали-ста: што-небудь да знаем. А вот што сделаем: даждьом маладика, так нада-те будет єво, как ястреба, три-девять зарей виводить, та кае-што па-французськи гаварйть, што знаем, а там падкурим та напоїм. (Тымишу). Юк, мусье?

Т и м i ш. Так-таки, так.

С к о р и к. Ну, харашо, когда так; будеш дяковать.

(Уляна, веселая, румяная, выносит приготовленное ею и покрытое сложенным шелковым платком, подносит к Стецьку и кланяется).

С т е ц ь к о (в полной радости встает, засучивает рукава и, не взяв еще, обратясь к отцу и матери, кланяется и говорит, прерывая смехом). Спасибi матерi... що вчила батька спати... та будила... прясти...

(Пока он говорил, Олексий взял из-за него подносимый платок и проворно зацепил его за пояс. А Стецько, проговорив, схватывает, не смотря, большую тыкву. Стоит в изумлении, разинув рот, и держит ее перед собой. Уляпа бросается к спешащему к ней Олексию).

(Вместе).

О л е к с i й

Тепер ти моя на вiки вiшнi!

У л я н а.

Не покину тебе до смерти!

О д а р к а (не видавшая, что случилось с Стецьком, а видя обнимающихся Олексия и Уляпу, вскакивает с сердцем). Що се, що се таке? Що се?

С т е ц ь к о (заслонив Олексия и Уляну, подносит ей близко к лицу тыкву). Гарбуз! Хiба повилазило? Ось бач; хоч покуштуй!

О д а р к а (вне себя от удивления, стоит с поднятыми руками). Що се таке? Та се нас обморочено!

О л е к с и й (бросаясь к ней). Нi, матусенько, се не морока, се правда святая, хоч перехрестись. Таке моє щастя: менi досталася хустка, а урагу мому — гарбуз.

С т е ц ь к о. Так помiняймось ке.

У л я н а (также бросаясь к матери). Матусенько, моя рiднесенька! Божая воля на те, щоб я пожила ще на свiтi. Благослови ж мене i мого Олексiя!

С т е ц ь к о. Поблагослови їх оцим гарбузом по потилицi.

О д а р к а (в большом гневе). Щоб я вас благословила? Нехай вас сей та той благословить. Не буде сього, не буде...

Т ц м i ш. Так-таки, так.

П р о к i п. Та ну-бо швидше благословляй; пора по чарцi.

О д а р к а (скоро и кричит). I ти, п'яниця, туди ж? Знай свою вольну, а у моє дiло не мiшайся; тебе не довго то й битиму. А вас от як благословляю: тебе, проклятий халахуре, волоцюго, поблагословлю тiєю чаплiєю, що менi на лихо скував. Усю на тобi потрощу, та у придачу трясцями, та болячками, та стонадцять куп лихорадок. А тобi увесь гарбуз розтовчу об голову, усi патли тобi пообриваю, коси твої вирву, та таки з Стецьком i обвiнчаю, обвiнчаю, таки обвiнчаю! А ти, пройдисвiте, вон з моєї хати! Подай лишень хустку сюди; подай, подай, подай... (Задыхается от гнева и хочет отнять платок у Олексия).

С к о р и к. Трррр! трррр! трррр! настоящий батальной огонь. Тепер пайдьом у сикурс на штики. (Становится между Одаркою и Олексием). Послушай, паньматка, меня, бувалаво...

О д а р к а. Не хочу, не хочу нiчого слухати...

С к о р и к. Та паслушай...

О д а р к а. Нехай вiддасть хустку Кандзюбенку, а сам вiється з хати i щоб мого двора йе знав!

С к о р и к (притопнув ногою). Так цить же, кажу-гаварю табе. Зараз кабилою станеш, вот только скажу французское слово.

О д а р к а (испугавшись, зажимает рот). Ох, менi ж лихо! не буду ж, не буду!

С т е ц ь к о (в большой радости). Ану, ну: зроби її кобилою; я ще не бачив, як чоловiк звiрякою перекидається. Так коли б ще заржала; то-то б смiху було.

С к о р и к (Стецьку). Малчи i слушай камандних слов. Не бiсись, Одарко, i поблагослови своїх дєтушок.

О д а р к а. Як собi хочете; бiситись не буду i благословляти не хочу. Нехай вiддасть хустку. Я в нього з горла видеру...

С к о р и к. Не шуметь! Паслушай толком. Вот сколько я земель нi прахадил, бил у Францiї, у Нiмецiї, у Рассєї i у Туреччинi, та вот i до вас прийшол...

С т е ц ь к о. А за Харковом що був, так i не кажеш?

С к о р и к (грозит ему). Смирно! — Ну, так во всех землях такой закон: каму дана хустка, тот i жених, каму паднесуть гарбуз, вот как би нашему Кандзюбенку, тот ступай вон. Єта ужо спаконвєку так, i закону переменiть не можно. А хто ад єтаво закону адступиться, таму грех смертельной и на скатину падьож будет.

О д а р к а. Та у нас нi волика, нi коровки. Усе мiй старий попропивав, нiчому i здихати.

С к о р и к. А миру хрестьянскаво не жалеєш? А што тогда скажеш, как у всьом светi повиздихаєт скатина? Так што табе тагда будет? Зараз тебя на абвахту та пад ваєнной суд.

П р о к i п. А пiд суд як пiдложуть, так там i по-поворушитись не можна.

С т е ц ь к о. Ану, ну; до чого-то воно дiйдеться?

С к о р и к. Єто первое дело. А другую речь пагаваря: зачим ти не хочеш аддать дочки за Алексiя? Парень важной, разумной, ремесной, да iщо ж i племенник мой.

О д а р к а. Так крепак...

С к о р и к. Ех! Што мне з табой как з рекрутом гаварить! Ти воєннаво артикула не знаєш i усьо здор пореш. Паслушай меня, я присяжнай чалавек: я не мажу неправди гаварить. У казьонних мужичков начальники, а у подданих памещики камандєри, а усєм галава батюшка гасударь. Ат єво миласти приказано усєм нiкаво не абiждать. У Алексеєва барина людям житьйо славнайо, i у них усево довольно.

П р о к i п. А в них у селi чи кабаки, чи вольна?

Скорик. Вольная, брат, вольная. На десять верстов кругом кабацкаво духа i не слихать.

П р о к i п. От сторона! Так чого тут i думати? Не дрочись, Одарко!

О д а р к а. Але тривай лишень!.. Так бач, пане старосто, у Кандзюбенка худоба... Серце болить, як згадаю!..

С к о р и к. Ага! Так ста уж не просто. Харашо; ми умеем, как i з єтiм справiтця-та. А поставте сюда ослончик. (Исполняют). Так. Тепер азьми миску, єтима четирмя пальцами, i принеси сюда. Та сматри, iменно єтима пальцами.

О д а р к а. Ох, менi лихо! Чи не будете ворожити?

С к о р и к. Нiчаво, не пугайся; ето не ворожка, а снять з тебя нада-тє насипку. Ми не даром па усем мєстам хадили. Знiму, штоб ти ад неї не зачахла.

О д а р к а (низко кланяясь). Ох, батечку, годубчику! робiть швидше, що знаєте; так i чую, як мене з-за плечей бере. Так миску вам подати?

С к о р и к. Миску, та вот ефтими пальцами. (Она приносит, и он ставит ее на скамейку и, сняв свой рушник, отдает Тымишу). На, таваришу; падерж пачотной знак. У ефтаком дєлi не следует прапускать нікакой еволюцiї. Держи ж ево, вот так, по-нашому. ваєнному: пад курок. Да здєлай дружбу, не зварачивай єво, а то штоб либо меня, либо тебя у три погибелi не звернуло. Тепер, стара, азьми водянчик з водою i держи тутеча, а я кой-шта палажу. (Вынимает из кармана бумажку и достает вещи). Вот из французскава каравая весiльная шишка; ми єйо паложим у миску. Так. Тепер усе атайдiть на аванпости, у куток, i нiхто нi пари з уст. А ти з рушником стань тут. (Ставит Тымиша подле себя.) Тепер, Одарiє, лий у миску воду та приговорюй французское слово голосно: плюх, плюх, плюх! (Одарка сделала, приговаривая). Тепер на, з турецкой церкви свечичка; засвяти єйо; неси сюда, та не погаси, а то только тебе i на светi жить.

Відгуки про книгу Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко Григорій (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: