Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко Григорій

Ходив же ти у дорогу?

С т е ц ь к о. Ходив.

О л е к с i й. А куди?

С т е ц ь к о. З хурою, до моря.

О л е к с і й. До якого мiсця?

С т е ц ь к о. Аж до Основи.

О л е к с i й (смеется). Крий боже, як далеко! Аж двi верстви!

У л я н а. О, щоб тебе, Стецю! i мене розсмiшив.

О л е к с i й. За чим же ти ув Основу з хурою ходив? Чи не в бiр по шишки?

С т е ц ь к о. По шишки! Тю-тю! ще й смiється. Кажуть тобi, пiшла хура до моря, за рибою. От i менi батько дав пару волiв: нехай, каже, хлоп'я привчається. От ми iдемо, iдемо, усе iдемо, усе iдемо... аж гульк! прийшли ув Основу. Там чорт надай дядькiв, Дикані, коли знаєш; та й закликали мене обiдати. От я й сiв та й обiдаю, усе обiдаю... та й забув про хуру, а вона, брат, як учистила, та аж до Пилипового села, а я усе обiдаю, усе обiдаю... та як пообiдав, та й потяг у солому, таки до дядькiв на тiк, та як дав хропака, так аж геть-геть до вечора. Ну, знаєш, батько побiг провiдати хури, та й нагнав, та й питається: а де Стецько? А Стецька катма! (Смеется). Хропе, сердега, у соломi, мов пан на подушках. Аж гульк батько у солому, як потягне мене рубанцем! Аж я спросоння як злякаюсь, як побiжу та через городи! А батько як гукне: хлопцi, сюди! Тут, брат, неначе з псюрнi хорти до дертi, так хлопцi повибiгали, та мене ловити, та й пiймали, узяли менi руки скрутили, та зв'язали гарненько, та у город, та до волосного правленiя, та у колоду, а уранцi i у привод...

О л е к с i й. Так тебе i у привод водили? Я сього i не чув.

С т е ц ь к о. Водили, голубчику! Сказано, слухай батька, та не втiкай.

О л е к с i й. Що ж тобi було у приводi?

С т е ц ь к о. Потилицю виголили та й пустили. Не що!

О л е к с i й. Через що тебе не прийняли у салдати?

С т е ц ь к о. Та так, бiда сталася: не зумiв пальцiв перелiчити. (Перебирает пальцы). Та й до бiса ж їх на руках: Станеш їх лiчити, та так один одного i попережа. Ось бач! (Перебирая пальцы, задумался). На якого гаспида так багацько пальцiв? Еге? А я знаю. Ось, бач, Уляно! Як би ти з одним пальцем та зложила собi дулю? Еге! Не можна-бо, хоч як, та не можна.

О д а р к а (из-за ворот кричит). Уляно, Уляно! А iди обiдати!

У л я н а. Зараз, мамо, прийду.

О д а р к а. Коли Стецько тут, клич i його.

С т е ц ь к о. Ось-осьдечки я. Обiдати? Зараз. Що то вже я люблю обiдати! Я б i вдень i вночi усе б обiдав.(Уходит во двор).

О л е к с i й. Що, Уляно, чула? От за якого дурня iдеш!

У л я н а. Чи я ж сама за нього iду, чи що?

О л е к с i й. А як же? коли i за рушниками велiла присилати? Я сам чув. Прощай, Уляно! Бог з тобою! Тiльки мене i бачила. Сам собi смерть заподiю.

У л я н а (бросаясь к нему). Олексiєчку, мiй голубчику! I я без тебе не хочу на бiлiм свiтi жити! Не вмирай без мене, озьми i мене з собою! Не покинь мене сиротинкою!

О л е к с i й (стоит, не обнимая ее). Так се правда? Де ж твоя божба, Уляно? Тяжко моєму серцю, коли вже й ти не держиш правди i мiняєш того, хто тебе любив, вiд щирого серця... дуже, дуже любив... i мiняєш на кого? Не боїшся ж ти бога, га?

У л я н а (все обнимая его). Бога я боюсь, люблю тебе, мiй лебедику, мiй сизий голубоньку; чає вiд часу бiльш люблю, чим уперш на вулиці зiйшлися. Не покинула б я тебе нiзащо на свiтi; що ж будеш робити? Не моя воленька: мати силує!

О л е к с i й. Ти ж їй казала, що мене любиш?

У л я н а. Казала усе: казала, що не хочу за Стецька, казала, що коли не за тебе, то й нi за кого не пiду; так i говорити не дає. Та вже ж: на усе пiду, а за Стецьком не буду. Приголуб же мене у останнiй разочок! (Обнимаются).

ДУЭТ

У л я н а.

Горе, лихо i бiда!

Не дають за тебе!

Олексiю, серце моє,

Не покинь ти мене!

О л е к с i й.

Не вбивайсь, моя Уляно!

Буду вiчно я любити,

Бо нiяк менi не можна

Без тебе на свiтi жити!

У л я н а.

Я боюся зоставатись;

Вже i мати скоро вийде.

О л е к с i й.

Тяжко, важко розставатись!

Що ж? Нехай же хоч i прийде.

В ноги їй оттут впаду.

Слiзоньками обiллю.

У л я н а.

Станьмо ми її молити,

Станьмо жалiбно просити:

(вместе)

Не розлучай нас, мамо рiдна!

Ой, дай пожити ще нам, бiдним!

Не пий, не пий ти нашой кровi,

Не розривай мiж нас любовi!

У л я н а. Умру без тебе, Олексiю!

О л е к с і й. Собi я смерть заподiю!

(вместе)

Горе, лихо i бiда!

Не дають за мене!

Ой Улясю, серце моє,

Не забудь ти мене!

У л я н а.

Горе, лихо i бiда!

Не дають за тебе!

Олексiю, серце моє,

Не покинь ти мене!

(Обнимаются).

С т е ц ь к о (выходя из-за ворот). Чи то тебе довго ждати? Вже й борщ поїли, i яловичину покришили, а вона i не iде. (Увидев, что любовники обнимаются). Бач, з ким тут, вона! Мати не збрехала, казала, що вона, мабуть, з Олексiєм розмовля; а вона добре розмовля, що женихається! Iди ж, iди. Казала мати, що коли, каже, честю не послуха, то жени її у потилицю!

У л я н а. Та iду, зараз iду. — Олексiєчку! не втiкай вiдсiля; я швидко вийду. За слiзоньками i не їстиму нiчого та й поспiшу до тебе. Послiдня наша годинонька, тiльки i наговоритися з тобою. (Плача, уходит во двор).

С т е ц ь к о. Вийдеш, вийдеш, коли-то ще пущу. (Подходит к Олексию). А ти чого тут, пробишака?

О л е к с i й. Чого? Я до Уляни приходив.

С т е ц ь к о. До Уляни? А зась не знаєш? До Уляни!

О л е к с i й. Що? ще i сей став на мене гримати!

С т е ц ь к о. А то ж i не гримати? Одарка казала: прожени його.

О л е к с i й. Ти мене проженеш? О, вражий сину? Через тебе така напасть! (Бросается к нему. Стецько, испуганный, бежит; Олексий, поймав его, схватывает за грудь и трясет). Задушу, анахтемську вiру! О, якби не боявсь грiха, тут би i амiнь моєму супостатовi! (Отталкивает его от себя). Згинь з очей, католиче!

(Стецько до чрезвычайности испуганный, не может кричать, а стоит в углу и во все время стонет и дрожит).

О л е к с i й (успокоившись). Дурний i я, що з дурнем зв'язався. Що, менi робити? Де ськати помочi? Тяжко моєму серцю! Сам би на себе руки пiдняв! Похожу по горi, поки Уляна вийде; чи не придумаю чого? (Уходит).

С т е ц ь к о (осматривается во все стороны и, не видя Олексия, бегает и кричит). Пробi, ратуйте, ратуйте! Хто в бога вiрує, ратуйте! Ой, ратуйте!..

ЯВЛЕНИЕ ШЕСТОЕ

Стецько и Прокіп с Одаркою выбегают.

О д а р к а (бросаясь к Стецьку). Що, що тут таке? Чого ти кричищ?

П р о к i п. Чи не об'їздчики кого з горiлкою злапали?

ТЕРЦЕТ

С т е ц ь к о.

Харцизяка мене бив!

А я й кашi ще не їв...

О д а р к а.

Ось внесу тобi я кашi...

(Уходит).

Стецько (плачет).

Ги, ги, ги, ги, ги!

Кашi хочу, кашi, кашi!

П р о к i п.

Ой, ходiм ми за лiсок,

Там новенький є шинок,

Купимо горiлки глек...

С т е ц ь к о.

Цур тобi iз нею, пек!

Кашi хочу, кашi, кашi!

О д а р к а (приносит ему большой кусок каши).

Одже й кашi на шматок.

Їж же, сину, та не плач.

С т е ц ь к о.

Его! Ось побач:

Я хоч i зовсiм

Оцю грудку з'їм,

А плакати ще буду.

Ще-бо м'яса я не їв:

Так сього я не забуду.

О д а р к а.

Ходiм до хати ми, ходiм!

Тобi м'яса я добуду.

С т е ц ь к о.

Та я і м'ясо хоч поїм,

А плакати таки все буду.

П р о к i п.

От лихо, лихо i зовсiм,

Нiгде горiлки не добуду!

(Уводят Стецька с собою).

ДЕЙСТВИЕ ВТОРОЕ

Та же улица.

ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ

С к о р и к (выходит с другой стороны дома Прокопа). Што за прiятной оцей Харков! Єй, iстинно! i за границею таково не видал! Таки што хозяїн, то i доброй чалавєк. Той тебя просiт абєдать, другой на кунпанiю; та всьо с потчиванньом та з ласковим словом. Вот усю Туреччину, Францiю i Рассею прахадiли, а нєтутє такого приятного города! То-то Харковская Русь матушка! Та так усi нашаво брата поважають! Нi хрестини, нi свадьба у знайомих не буваїть, штоб без меня то абашлось. Правда i то, што уж нiхто так парядка не дасть, как я. (Нюхает табак из тавлинки и вздыхает). Павидав-таки свiту я на свайом вiку! I гдє-то не пабував? Так куди мужику протiв нашаво брата справиться-та, хоч у дружках iлi у старостах, алi у кумах. Все закони знаю, аттаво i усе ка мне. Вот i у вечеру пайдьом старастаю девку сватать; так акрама таво, што от Шкуратихи рушник шумит, та i старой Кандзюба на радощах, што засватаю сина йово дурака, чим-небудь таки паступиться-та. Вот i будет на табак (Смеется). В свєтi только живи умеючи, а то не пропадьош з голоду. (Поет).

Лиш умей за дело взяться,

Можно всюди поживляться;

В поле бий, коли, руби, —

Дома денежки бери.

Подпускай девчатам ляси,

Старим бабам балянтраси;

Сам же в оба лишь смотри

Да з них денежки бери.

В светі много чудаков;

Ох! i не без дураков;

Только iм не говори,

Молча деньги з них бери.

Не один на светі я —

Лекар, купчик i судья

Правдой в светі не живьот —

I, где можно, знай берьот.

ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ

Скорик и Олексий.

О л е к с i й (выходит в задумчивости). Ходив, ходив — а все-таки не знайшов свого щастя. Був i на кладбищi, позавидував покiйникам: їм-то нi печалi, нi воздиханiя, як спiвають дяки. Лежать собi i вже нi об чiм не думають; а наш братчик терпи! Думай собi та гадай, та нiчого не видумаєш. (Поет).

Горе, лихо, пропадаю!

Де сховатись вiд бiди?

Смерть найти я де, не знаю;

Вiд людей куди втекти?

Ой, хожу я i блукаю,

Як те сонце в крузi!

Куди їду — що шукаю?

А все серце в тузi!

Горо крута — розступися,

Лiсу темний — розiйдися,

Рiчко бистра — пiднiмися,

Вся звiряка — iзбiжися...

Погубiть мене мерщiй.

Коли хочеш, щоб пропасти,

То живи серед людей.

Вiд їх бiд i вiд напастi

Швидче вмреш, чим вiд звiрей!

(Подходя к двору Прокипа). Обiщала ж Уляна пiсля обiда вийти; пiдожду, коли не збреше. Що ж їй скажу? Що ж я видумав? Нiчого. Зiйдемось, посумуємо, поплачемо... та й тiльки; а увечерi гаспидський Стецько буде хусткою вихвалятися!

С к о р и к (все узнававший его, говорит тихо). Та он же. Алексiй! (Ему). Паслушай, маладец!

О л е к с i й (оглянувшись, к нему). Га? (Кланяется небрежно). Здрастуйте, господа служивий! (Без внимания оставляет его и идет к хате).

С к о р и к. Алексiй! Ти меня i не познал?

О л е к с i й (подходя к нему, всматривается). Нi, щось не пiзнаю. А вiдкiля ви?

С к о р и к. Та вiдтiля, вiдкiля i ви... Та што тут, нєгде дєтись: я Осип, дядюшка твой.

О л е к с i й (узнав). А! так i є. (Обнимаются). Здоровi ж, дядюшка, були! Давно не бачив вас та й не пiзнав. А що? годiв чотири є?

С к о р и к.