Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко Григорій

Та так-таки што есть. Втямки тєбе, как ми з палком iшли на Туреччину через Харков i я з вашим управителем тут зайшолся; вот тут i тебя видав.

О л е к с i й Та знаю ж, знаю. Тодi мене привезли вiддавать у ремество.

С к о р и к. Так ти усьо у городе i живьош? Што ж я з табой нiгдє не пастречался? А у каком ремествi?

О л е к с i й Та в ковалях, i вже в роботниках, на заводi куби делаємо. Сто двадцать рублiв беру у год.

С к о р и к. Честной парень, сполать! Што ж твої батюшка i мать, сестра моя, живенькi?

О л е к с i й Батюшка помер, а мати дуже старенька, одначе, слава богу, ще жива! Брати поженились, а меньшу сестру у двiр узяли за баришнею, а тi повиходили у наше ж таки село. Я там заговiвши був. Що ж ви до нас не навiдаєтесь? Чи ви тепер у отпуску, чи як?

С к о р и к. Iз палявих, був у нехвалитах, а далi чистую палучил. Хатєл, штоб таки навiдатись до сваїх; хоч би сестру павiдать. Десять гадов, как її видав; було замиренiє, так у отпуск прихадiл. Ти iщо був махенький, не помнiш. Тепер хатєл, штоб не буть без служби, паїскать себе мєстечка, так што-то не то. Саветовали до аткупщика на заставу, так я, брат, салдат i чесную душу iмєю; нам туда не рука.

О л е к с i й От вже думаю, походили по свiту, навидались усячини!

С к о р и к (хвастливо). Уж я то не пахадiл? Єсть лi такая старана, где б я не пабувал? Були ми i у Францiї, усю Нiмецiю прайшли, у Рассєї стояли, та i у Туреччину завертали-ста! Што то, батюшки, свет великий! Как ви живьоте сдеся у глушi, так i думаєте, што только i света, што над вами? Нет, брат! Пайди вот, как ми-та, так, господи, сколька, гадов надобно, штоб увесь ево прайти! вот как ми iсхадили-ста.

О л е к с i й Набачились, мабуте, усякого дива! Що то, якби коди гуляючи послухати!

С к о р и к. Вот как даждьом ражественських свят, так пайду у ваше село i тебя азьму з сабой, там уж буду разказовать. Будет чаво паслушать пра чужиї землi. Усяк, хто нi разказує, усяк брешет, усьо не так; я до всєво приглядался. Там, брат, усьо не так, как у нас. Прийдьош у Францiю, так там усьо француз нагало; а у Нiмецiї — другой народ, немец до єдиного, а уж нашаво i не спращуй; у Туреччину прийди, так куда нi абернись, усьо турки, усьо турки; аж сумно! А во всякой землi гаворят не по-нашому. А как? вот видиш, я тебе i ето разталкую. Вот у нас, примером сказать, хлєб: вот i я, i ти, i усяк знает, щто то хлєб, а у них так iначе завьоться. Алi вот i вода; ну, малая дитина у нас назавьот воду водою, у них — так i не вмєют так назвать. Умново в них нiчаво не спрашуй, усьо па-своєму i савсем не так, как у нас.

О л е к с i й Господи милостивий. Яких-то людей на свiтi нема! Де ви, дядюшка, на хватерi? Я б до вас прийшов колись би послухати.

С к о р и к. Та я так — то у аднаво приятеля паживу, то у другова, та дечем i прамишляю. Спасiба харковцам, палюбили меня! Де христини, де сватьба, то уж без Осипа Скорика не абайдьоться, патаму што увесь закон знаю; какой парядок у каком случає падать, i где какоє слово приставить, i где набрехеньку випустить. Та i к тому ж, как стаяли з палком у Ягатинi, так там старик хазяїн, та i палюбил меня i паказал дешто; так я i знаю алi кров замовить, алi от гадюки загаварiть, скотину iсправiть, когда ведьма, доївши, iспортить, i прочего дечаво знаю. Хадивши как я по Фрацiї i по Туреччинi, чавото чалавєк не навчиться? А ат таво i хлебушка перепадает. Вот i сей вечер, прахал адин приятель висватать сина; та хоч он i дурачок, та я знаю, как тут павернуть. Узять греха на душу пабольш брехать, как абнаковенно при сватаньє...

О л е к с i й (нетерпеливо). До кого ж се ви iдете старостою?

С к о р и к. А вот пайдьом до Прокопа Шкурата, вот он тут i живьот; а дєвка, брат, важная!

О л е к с i й Та що се ви зо мною робите?.. Се ви мене, дядюшка, буцiм живого рiжете!.. Се ви менi смерть заподiваєте!

С к о р и к. Што ти гавориш? Нешта дєвка тебе приглянулась?

О л е к с i й. Та не то що приглянулася, а ми вже бiльш пiвгоду з нею любимося, i побожилися, i заприсяглися, щоб нам не розлучатись, а тепер, як постигла нас лихая годинонька, що її силують за Стецька Кандзюбенка, так нам i свiт не змилився! Поможiть, будате пасковi! Не iдiть сватать за Стецька, а ходiм зо мною до Шкуратiв та поговорiте об менi. Ви таки свiту навидались; знаєте i хранцюзьке слово, i турецьке; зробiть так, щоб Уляну за мене вiддали i щоб не дали менi з журби пропасти, та щоб не загубили i її! Бачите, яка ходить!

ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ

Те же и Уляна, вышед за ворота и увидев Скорика застыдилась и хочет воротиться.

О л е к с i й А iди, Улясю; а iди, галочко, сюди! Та не соромся. Се мiй рiдний дядюшка вернувся з походу. (Приводит ее к Скорику). Ось розкажи йому, як ти мене любиш.

У л я н а Здiлайте милость, уступiтесь за мене, бiдную, нещасную! Хотять менi свiт зав'язати, хотять мене силою вiддати за Стецька, за того дурного...

С к о р и к. Ах, ти, девушка, девушка! Повези тебя у Францiю, так би там тебя назвали мамзель; а у Туреччинi — марушка, а у Рассєї — девушка-зазнобушка! Я усе їх язики знаю. Ну, кцк тєбя аддать за Стецька, кагда ти любиш маво племянника!..

У л я н а Ох, батечку! Як ясе ви оце вiдгадали, що я його люблю?

С к о р и к (хвастливо). Ну, да так; не усьо спраста. Ходили таки па паходам, видали свєту, та дешто i знаем. Ну, такти любиш єво?

У л я н а (стыдливо). Менi стидно сказати! Адже ви знаєте?

С к о р и к. Ну, Алексiй тебя любiт?

У л я н а (скоро). О! про його скажу: вiн мене любить так, що i сказати не можна, i каже, що краще мене нема нi меж селянами, нi меж городянами. Я б i про себе сказала б вам, як я його люблю, так не годиться про се розказувати. Я тiльки матерi сказала, що люблю його дуже-дуже i що краще його i у всiм Харковi нема. А вам сього не скажу.

С к о р и к. Што ж матушка? Каково чорта вона ретирується-та?

У л я н а Каже, що крепак. Боїться, щоб мене у селi не обiждали.

С к о р и к. Крепак? Та што ж за бiда? Вана не хадила по свєту, так нiчаво i не знаєт. А вот как я хадил па паходам, так видал, што i у Францiї, i у Туреччинi, i у Рассєї за памещиками крепакам житьйо доброе. Вот i Алексiєв барин доброй, честная душа! А што меня у салдати атдалi, так єта по нагаворкам прикажчика. Так што ж? Наслужил богу i государю, пахадил па паходам, навидался свєту i у Францiї, i у Нiмєчинє, i у Рассєї, i у Туреччинє; та i стал чалавєком, та i горюшки мне мало-ста.

О л е к с i й Постарайтеся ж i об нас, дядюшка! Киньте Кандзюбенка, ходiм до Шкуратки, та поговорiть, нехай не губить нас.

У л я н а (поет).

Ой дядечку,

Голубчику,

Змилуйся надо мною!

Не дай менi,

Сиротинi,

У яму iти живою!

Як рибонька без водицi,

Так я, сердешна, б'юся!

За дурного за Кандзюбу

Силує матуся!

З Олексiєм розлучають,

Не дають пожити,

Лучче смерть я заподiю,

Коли не любити.

Ой дядечку,

Голубчику,

Не дай менi пропасти!

Прошу тебе,

Ратуй мене,

Защити вiд напасти!

Озьми своє ружжо страшне

Та стрельни в Уляну.

Ой, чим iти за нелюба,

Лучче лягти в яму.

Озьми свою шаблю гостру,

Зрубай мене разом!

Без милого Олексiя

Вмру одним я часом.

Ой дядечку,

Голубчику,

Прошу тебе,

Ратуй мене,

Не дай менi пропасти!

С к о р и к. Нет, сєво не магу сделать. Я присяжной чалавек, абещал Павлу Кандзюбє iтить за рушниками i довжон сдержать слово. Только вот што: на сватаньї впалавiну буду брехать i разхвалювать дурного Стецька, а так, з воєннаво артикулу, закину i усьо дело около пальця зверну; а завтра прийду та й буду атакувать стару Шкуратку; я знаю, у ней уся сила. А когда што не то, так ми i наговорною водицею попоштуєм, татчас сдасться i думкою налево кругом! (Поет).

Уж недаром ми хадiлi,

Скрозь в паходах iзслєдiлi,

Знаю, знаю весь обряд,

Дело всьо зведу да лад.

Бул у нємцов на родинах

I у турков на хрестинах,

У французов бил дружком,

Там хадiл я с рушником.

От гадюки отчитаю,

Стару девку просватаю,

Лихоманку зашепчу

I злодiя проучу.

Все зроблю я, што вам нужно;

Ворожить тепер досужно.

Знаю, знаю весь обряд,

Дело всьо зведу на лад.

О л е к с i й I, вже, до завтрього! Лучче б сьогоднi! Пожалуста, дядюшка. (Уляне). Адже мати дома?

У л я н а. Нема! пiшла у рiзницi яловичини купувати; буде вечерю варити на те прокляте сватання. I я ж кажу: лучче б сьогоднi, як паньматка вернеться, та й поговорили б, або, може, i вiдшептали б її вiд Стецька; а то як рушники подаю, то й побоїться вiдкидатись, щоб не платити Кандзюбi безчестя за наругательство.

С к о р и к. Вота, а я ж у вас на што? Сєводнi нiкак не можу, дал слово, довжон сполнить, я на то присягу принiмал, щоб стоять i у словi, i у дєлi, а назад не отдаваться. А завтра другое дело, насмотрим i на зорi i што кому присниться. Может-таки Осип Скорик што-небудь да знает-та. Уж он лi свєта не бачил? не учить єво. Разведьот беду i не такую. Потерпiть до завтрього. Авось!

У л я н а. До завтрього? Може, мене завтра на столi побачите!

О л е к с i й Як тiльки здумаю, що Удяна чiпляє хустку оттому навiженому Стецьковi, то мене так трясця i трусить. (Стецько за кулисами поет). О! бач, який iде!

С к о р и к. Жалко мнє вас, детушки! А по другой командє вот што: не только свету, што у вакне, я й сам думал, што только єго i есть, што у нас, а как пашол па усєм гасударствам, так, батюшки! какой свет бальшой! Так i ви, не тужiть. Паiськай другой девки, кагда сяя не наша. Теперича пайду тавариша у старости ськать; а ти через час мєста дожидай меня на Лопанском мосту. Я тебе новой пароль скажу. (Уходит).

ЯВЛЕНИЕ ЧЕТВЕРТОЕ

Уляна, Олексий и Стецько поет и грызет орехи.

С т е ц ь к о (поет без музыки).

Iшов Стецько льодом,

Свинка огородом;

Подай минi, моя мила,

Свою бiлу ручку!

Бач, де вона! А я собi сидiв, сидiв, аж спати захотiлося. I що робить, не знаю; чи iти додому, чи тут старостiв дожидатись? Нікого i спитатись. Мати повiялась кудись, а старий усе кликав мене на вольну, далi i захрiп; там так здорово хропе, що аж хата труситься. А я полiз на полицю, та й намацав горiхи, та й трощу їх. Анумо, Уляно, цятатись! А кажи: чи цiт, чи лишка? От у жменi держу.

У л я н а. Та пiди собi геть! Цiт, — тiльки вiдчепись.

С т е ц ь к о (считает орехи). Так, вiдгадала. Оце один, два їх, п'ять, десять, три, усi!

О л е к с i й (ударив его по руке, выбивает орехи), А ти, бачу, i лiчити не вмiєш? Оттакий козак!

С т е ц ь к о (оглянувшись и тут только увидев его) А ти чого тут, пробишака? Чого ти з моєю дiвчиною стоїш? Чого дивишся на неї, та ще, може, i говориш з нею? Гляди, щоб я не дав тобi щипки! Геть вiдсiля, кажу, тобi! (Олексий подходит к нему, а он пятится от него).