Сватання на Гончарівці - Квітка-Основ'яненко Григорій
Цур тобi! Не заньмай мене, я тобi кажу! А то побачиш, що я тобi зроблю.
О л е к с i й (все подступая к нему). Ану, ну! Що ти менi зробиш?
С т е ц ь к о (отступая). Що зроблю? Ось побач; ось тiльки хоч пальцем доторкнешся до мене, то як скажений закричу пробi! Ще дужче, чим тотдi.
О л е к с i й Цур дурня, та масла грудка! Чуєш, я тобi кажу: не в'яжись до людей, то й я тебе не заньматиму.
С т е ц ь к о. А до яких же я людей в'яжусь? А казки, кажи!
О л е к с i й Чого ти в'яжешся до Уляни, йолопе? Вона за тебе не хоче.
С т е ц ь к о (подобрав орехи, продолжает их грызть). Дарма.
О л е к с i й Вона каже: лучче їй з мосту та у воду.
С т е ц ь к о. Дарма.
О л е к с i й Вона каже, що за тобою буде пропаща.
С т е ц ь к о. Дарма.
О л е к с i й Вона каже: лучче їй свiт за очима пiти, чим за тебе.
С т е ц ь к о. Дарма.
О л е к с i й Вона каже: цур тобi, пек тобi, осина тобi, дурний, божевiльний, навiжений, католиче, бузовiре...
С т е ц ь к о. Дарма, дарма, дарма! Хоч ти менi що хоч кажи, а я тобi усе казатиму: дарма, затим що дарма. Хоч вона i не хоче, хоч вона плакатиме i вбиватиметься, хоч здохне, то менi дарма, аби б тiльки пiшла за мене.
О л е к с i й. Що ти будеш з таким дурнем робити! Вiн усе своє товче. Ну, ще ласкою попрошу тебе: Павлович, Степанку, голубчику! Вiдкинься вiд Уляни, не заїдай їй вiку, дай їй ще на свiтi пожити з ким другим, а не з тобою! Не бери її, я тобi спасибi скажу!
С т е ц ь к о. Так i я ж тобi, братику, ласкою скажу, що я б тебе послухав, так що ж будеш робити з моїм батьком? Оженись, каже, дурню, таки оженись; та вже аж обрид менi з сим оженiнням; так оце тiльки затим я i женитися хочу.
О л е к с i й. Та шукай собi другої дiвчини; се вже не твоя i не хоче за тебе.
С т е ц ь к о. Та де їх у урагової матерi знайдеш? Вже я раз ходив з старостами; ходили по усьому за-Харкову i усю Заїкiвку i Москалiвку виходили; де хоч поганенька дiвка була, усюди заходили, так нi одна не iде, як затялись.
У л я н а Чом же вони за такого парубка та не iдуть?
С т е ц ь к о. Без сорома казка: кажуть, що дурний. "Дурний, цур йому"! — ось як кажуть. Се вже урагова мода стала, що усе за розумних хотять. Вiд сього i люди на свiтi переведуться. За дурних не iдуть, а розумних нiгде узяти, от усi люди i повиздихають, а нових людей — тпррру! — нiгде буде взяти!
У л я н а Та й я ж тим за тебе не хочу, що ти дурний, i тобi у вiчi кажу.
С т е ц ь к о (молча смотрел на нее быстро и долго. потом вдруг вскрикивает). Тю на твою голову! Ти тiльки сама кажеш; а мати каже, що я не зовсiм би то i дурний; так хто вас зна, хто з вас бреше. А там i дiвка каже, батько каже, i мати каже, брати кажуть, сестри кажуть, що буцiм я дурний, так вже нiгде дiтись!
О л е к с i й. Оттак казали за-харкiвцi, а як прийдеш свататись на Гончарiвку, то й за-лопанцi те ж скажуть.
С т е ц ь к о. Матерi трясця за-харкiвцям i за-лопанцям, коли так скажуть. А купцi так не те кажуть.
О л е к с i й Хiба ж тебе i купцi знають? Як же ти до них попав?
С т е ц ь к о. Ось бач як. Послав раз батько, — та й близенький свiт! — аж за Нетечу, а я й не потрапив, та й блукаю по вулицям, та розглядаю. А тут шусть на мене конi! Машталiр як урiже мене у се плече кнутом, як гикне: падi! Я сюди; а мене другий по сьому плечу; я бачу, що непереливки: вiдсiля конi, вiдтiля пани, так я шморг у лавку, та й дивлюсь, що там робитця. А там купцi, та так обдурюють панiв, що на! (Смеется).
О л е к с i й. Чим же вони обдурюють?
С т е ц ь к о. Еге! ось як; Увiйде панi у лавку, уся така цвяхована, як мак у полi. Бриль на нiй... тiльки що ув огород горобцiв полохати, та шовкове рядно нап'ято, а скрiзь так i свiтиться... (Смеєтся). Вже я, братику, надивився!.. От купець i подасть шовкової ганчiрки шматок або хусточку дiряву, що менi i на онучi її не треба, та i лупить грошики, скiльки видно. А вона i хвалиться, що добро купила; а я бачу, та регочусь собi, та думаю собi: купила добро, що i на пiдтичку не годиться. Аж ось мене купець i здрiв та i каже: чаво тебе, маладець, нада? А я кажу: я не молодець, а Стецько. Тут, знаїш, скинулись по слову та i стали приятелi. Далi зiбралось їх чимало: i старi, i молодi, i лисi, i пiдслiпуватi, i усякої мастi. Регочуться з мене, а я з них регочуся та дещо вигадую. Далi заставили танцювати; як же я їм учистив гопака, так аж полягали регочучись. А далi i надавали: хто сукна на шапку, хто пояс, хто ренського, хто хустку, та прохали, щоб ще прийшов...
О л е к с i й Годi ж, Стецю; тебе i до вечора не переслухаєш. Тепер кажу тобi: просив тебе ласкою; не вiдкидаєшся? Так слухай же: от нас двоє i Уляна третя; тiльки побереш рушники та побачу тебе з хусткою, то знай, що тiльки тобi i на свiтi жити!
С т е ць к о. Лиха матерi! А я з хусткою та залiзу аж у солому. Трясця там знайдеш!
О л е к с i й I там знайду та й задушу...
С т е ц ь к о. Ось тiльки задуши, а я батьковi скажу...
ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ
Те же и Прокип без шапки, крадется чрез театр.
У л я н а. А куди то, тату, мандруєте? Вернiтесь лишень! (Ведет его назад). Єй же то богу, не пущу!
П р о к i п. Та менi є дiло до чоловiка, — що се таке?
У л я н а. Оттак, припало дiло! та без шапки i iдете?
П р о к i п. Винеси ж ке шапку.
У л я н а. Не винесу, бо пiдете на вольну, а опiсля що вiд матерi достанеться. Хiба не знаєте?
П р о к i п. Оттак! усе на вольну.
С т е ц ь к о. Та винеси йому шапку, послухай; бач, як його кортить. Хоч би i на вольну пiшов, так тобi що за дiло? — Не хто ж велить, батько, хоч i поганенький, мо, ликами шитий, а усе-таки батько. Не послухала б ти мого? Вiн би тебе скрутив, що до нових вiникiв пам'ятовала б. Чи так i мужика не будеш слухати? Ну, ду! В мене гляди!
У л я н а. Не буду тебе слухати, бо не буду твоєю жiнкою.
С т е ц ь к о. Побачу, як то не будеш! Ану, старий! як скажеш: чи вона буде, чи не буде моєю жiнкою?
П р о к i п. Хм!.. Я б тобi щось сказав, та тутечка не можна. Ось ходiмо зо мною прогуляймося, аж ген туди, на Лису гору.
С т е ц ь к о. Якого я там чорта забув? Не хочу.
О л е к с i й. (отведя в сторону Стецька). А що, чи є в тебе грошi?
С т е ц ь к о. Та ось повна кишеня; батько дав на сватання.
О л е к с i й. Пробiгайся ж з ним на вольну та постав йому четвертину, то вiн до тебе буде добрий i дочку присилує.
ДУЭТ
П р о к і п.
Ходiм, зятю, за лiсок,
Там новий стоїть шинок,
Горiлочка лепська,
Шинкарочка Хвеська!
С т е ц ь к о.
Тю-тю, дурний, вiдчепися!
Пий горiлку, подавися!
П р о к і п.
Там горiлка є, i пиво,
I шинкарка чорнобрива,
Шинкарочка почастує,
Шинкарочка поцiлує.
С т е ц ь к о..
Кажу, сам пий, подавися.
П р о к і п.
На шинкарку подивися;
Шинкарочка наливає,
Шинкарочка знай моргає.
Ходiм, зятю, помандруєм,
Горiлочки покуштуєм,
З шинкаркою пожартуєм.
(Подмигивая и приплясывая).
Горiлочка лепська,
Шинкарочка Хвеська!
С т е ц ь к о (все думавший, соглашается).
Шинкарочка наливає,
Шинкарочка знай моргає.
П р о к і п.
Є горiлка там, i пиво,
I шинкарка чорнобрива.
С т е ц ь к о.
Шинкарочка почастує,
Шинкарочка поцiлує.
Дурням ти не потурай.
(Вместе)
Ходiм швидче, поспiшай.
Ходiм хутко, помандруєм,
Горiлочки покуштуєм,
З шинкаркою пожартуєм.
Горiлочка лепська,
Шинкарочка Хвеська!
Шинкарочка почастує,
Шинкарочка поцiлує!
(Обнявшись и приплясывая, уходят).
У л я н а. Буде ж менi тепер вiд матерi, зачiм батька не встерегла. Побiг би ти, Олексiєчку, та вернув їх.
О л е к с i й Не руш його, Уляно; нехай iде, нехай Стецько заведе його на вольну та й сам зайде хоч до завтрього, так з ким старости прийдуть i як у вас без батька буде?
У л я н а Нехай як собi знають, а я не винувата; я таки шапки не дала. Що, Олексiєчку, ось i вечiр близенько; що нам робити?
О л е к с i й Хто його зна, моя рибонько! Щось i дядько не туди став гнути, усе за багатим тягне. Що-то якби я паном був, тодi б своя воля: украв би тебе по-панськи та й оженився б.
У л я н а. А опiсля i покинув би мене, як пани роблять?
О л е к с i й. Не говори так, моя кришечко! Хоч би я над панами пан був, хоч би ахвицером був, а все б тебе так любив, як i тепер. I хоч би менi одежi на увесь год давали, або пару волiв, або отаманом настановляли, то я б нiчого не захотiв, опрiч тебе одну.
У л я н а. Спасибi тобi, мiй соколику, що так мене любиш, та й я ж не меньш тебе. Нехай би за мене сватався не то що Стецько, та хоч би i сам хватальний, та давав би менi скiльки разкiв намиста з дукатами, та справив би баєву юпку та каламайкову спiдницю з шовковою запаскою, то от же то богу, плюнула б йому межи очi, а пiшла б за тебе... От же й лихо! Мати iде, ще буде мене лаяти, зачiм з тобою стою.
О л е к с i й Нехай iде; ще буду її ласкою прохати, чи не змилосердиться хоч трохи.
ЯВЛЕНИЕ ШЕСТОЕ
Те же и Одарка.
О д а р к а. Чи се ж тобi, дiвко, звичайно середу дня з парубком на вулицi стояти? Чи се тобi хiба вечiр? Не вмiла б де у куточку постояти, щоб нiхто i не бачив, а то i маяче усiм у вiчi, як та верства! Що люди скажуть?.. Та й тобi, Олексiю, чого тут ханьки м'яти? Вже вона мов просватана; вiдрiзана скибка. Шукай собi другу, а її вже не обдурюй.
О л е к с i й. Нi, паньматко, нiколи я нiкого не обдурював; не моя се натура, її ж я полюбив, от вiд макотруса буде другий год; та, правду тобi скажу, так її полюбив, що коли не вiддасте за мене, то не знаю, як i на свiтi проживу. Одарiє! Не знаю, як вас по батюшцi, паньматко! Згляньтесь на бога, не занапастiть моєй душi; кажу вам, що вмру або у салдати пiду, коли її рiшусь. Пожалiйте мене, сироту: батька у мене нема, мати при старостi, одна, нiкому її, бiдної, буде доглянути. Я буду тут-здесь на заробiтках, а Уляна i господарюватиметь i стару матiр доглядатиметь. Захочете i ви до нас перебратись? — найдемо куток, буде i хлiба шматок. Буду на вас заробляти, буду вас почитати i послухати як матiр рiднесеньку. Худого слова вiд мене не почуєте. Буде вам гарно в мене жити. Коли i було яке лихо, то усе позабуваєте, тiльки вiддайте за мене Уляну.
О д а р к а. Олексiєчку, мiй голубчику! Послухай же й мене, що й я тобi скажу. Я й сама тебе люблю, мов рiднесенького сина. Парень ти протiв мене звичайний, слухняний; що озьму у руки ту чаплiю, що ти менi сковав, то зараз тебе i згадаю. Та як же за тебе вiддати? Ти собi на лихо крепак! Та й за Кандзюбенка як не вiддати? Хоч дурний — мiри нема, так багатий, не узяв його чорт i з батьком.
