Писар Імхотеп - Микитин Теодор
В них зазначалося, яка кара чекає непокірного раба, фелаха, котрий недодав землевласникові артаби ячменю чи пшениці, злидаря, якщо він не заплатив царської податі або не повернув лихвареві в договірний строк боргу, злодія, якого обвинувачено в крадіжці у багатого, і бідного вбивцю.
— Скажи, достойний, хто встановлював такі закони? — запитав одного разу вчителя Імхотеп, обурений їх жорстокістю і несправедливістю.
Геренгетон незадоволено зморщився.
— Єгипетські — боги і нащадки богів — фараони, еллінські — законодавці Дракон і Солон, — пояснив.
— А якщо сонце висушить землю, осел, який обертав колесо черпалки, здохне, ячмінь не зродить, чи й тоді винен фелах? — допитувався Імхотеп.— Або Сехет одвернеться од риболовів Ракотісу і вони не зловлять риби, то що дадуть Анупові за човни і сіті? Та й чим заплатять царську подать злидарі, у яких часто-густо нема обола на хойнікс ячменю? Я, достойний, знаю їхнє життя, бо народився в Ракотісі,— не посоромився свого походження.
Геренгетон зміряв юнака гнівним поглядом.
— У твоїй нерозумній голові народжуються крамольні думки,— скартав він Імхотепа.— Хай замість осла фелах впряже в шлею дружину, поллє поле і ячмінь зародить,— порадив люто. Адже святині Гора належали в Дельті плодо-родні землі і тисячі фелахів, на яких опирався її добробут. Та й сам Геренгетон був власником сотень фелахів, збагатився від їхньої праці. А цей виходець зі злиденного Ракотісу рад би позбавити свого вчителя його майна.
— Царську подать можна погасити працею на рудниках,— продовжував він сердито.— А море завжди багате рибою, і тільки ледащо повертається з улову з порожніми руками.
Імхотеп хотів було нагадати учителеві про бурі, які часто бушують на морі, але насувалося на думку важливіше питання.
— Поясни ще, достойний, мені, нерозумному, чого злидареві, який з голоду вкрав ячмінну паляницю, одру-бують вухо або ніс, а багатий за кражу коня чи навіть дочки злидаря, повернувши кражу власникові, може відкупитися від кари драхмами, внесеними в царську скарбницю? — прикинувся наївним юнак.
— Ти проявив своє нерозуміння і цим заслужив на поблажливість,— вдавано доброзичливо поставився до хлопця Геренгетон.— Адже в злидаря навряд чи знайдуться драхми, щоб відкупитися від кари, а покарати його за кражу треба для постраху іншим.— А драхми багатого краще послужать царській скарбниці, ніж його відрубаний ніс чи вухо.
Геренгетону сподобався власний дотеп, і він засміявся, а з ним — кілька його підлабузників. Одначе решта учнів мовчала. їх також обурювала безсердечність і безсоромність учителя, і це радувало Імхотепа.
Після занять юнаки жваво обговорювали лекцію, сперечалися. Одні гнівно критикували повчання Геренгетона і несправедливість законів, другі захищали ті закони і вчителя.
— Якби Кеміт став вільним, то ми скасували б старі закони і запровадили б нові, справедливі для всіх,— говорили однодумці Імхотепа і хвалили його, що порушив такі наболілі питання.
Важко давалися учням складні арифметичні задачі, зв'язані з щоденною працею писарів, землемірів, обліковців.
"Якщо в одній артабі двадцять хойніксів ячменю, а на прокорм одного воїна потрібен один хойнікс щоденно, то скільки артаб треба заготувати, щоб прогодувати трид-цятитисячне військо сорок днів?"
Найшвидше розв'язав задачу Імхотеп, і вчитель похвалив його. Одначе учень поцікавився, чиї це воїни: єгипетські чи еллінські.
— Невже ти вбачаєш між ними різницю? — здивувався вчитель.
— Авжеж, достойний,— відповів юнак.— Колишній єгипетський воїн задовольнявся хойніксом ячменю, а гоплІ-ти, як відомо, харчуються м'ясом, рибою, городиною. Тому вони сильні, їхні списи летять далі, ніж списи противників, мечі рубають міцніше, і гопліти перемагають.
Учитель відповів не відразу. Замислився, і його обличчя свідчило, що він глибоко обмірковує відповідь.
— Ти спрощуєш причини і наслідки,— вказав на помилку юнака.— На успіх битви впливає дуже багато факторів: талант полководця, бойовий досвід воїнів, їх хоробрість і завзяття, озброєння. Але в тому, що ти кажеш, може, є доля правди. Єгипетських воїнів годували погано, вони не завжди одержували належну їм пайку харчів. Безчесні старшини, писарі, постачальники частину харчів привласнювали. Хоробрі єгипетські воїни від недоїдання знесилювалися.
Мабуть, учитель зволікав з відповіддю тому, що вагався, чи доцільно ганити перед учнями далеке минуле, яке вони повинні любити і шанувати. Але бажання виправдати поразки єгипетських воїнів у битвах з персами перемогло.
Бували ще й складніші задачі. Наприклад, як визначити проценти несплачених лихвареві боргів чи цареві — податей; скільки часу, рабів, мулів (і ячменю для них), кам'яних блоків, дерева і олова потрібно, щоб збудувати вельможі святиню чи палац завдовжки один шойміон 24, завширшки півшойміона і заввишки в одну третю шойміона. Дуже складна наука — арифметика, і не кожний учень міг збагнути її.
Але нині Імхотеп менше приділяв уваги правосуддю й арифметиці. Його чекала важлива подія, якою він радів і марив: зустріч з Ніке. Він заговорить до неї словами поетеси з Лесбоса, котру так люблять усі еллінські дівчата. Скаже, щоб дівчина сіла поруч нього, нарвала квітів, сплела вінок і прикрасила ним своє чоло, сніжно-білу шию. Він дивитиметься на Ніке, як на картину. Але боги — свідки, що Ніке перевершила вродою всіх алексан-дрійських красунь і оспівану Сафо дівчину з Лесбоса. Те, що поетеса каже про неї, не входить в порівняння з красою Ніке. Нема слів, щоб ними передати її вроду. Уста Ніке червоніші від плоду граната, очі хоч і чорні, але ясніші від зірниць, а личко ніжніше від пелюсток троянди і біліше, ніж у смагляволицих александрійських красунь. Вона така струнка, як молоді кипариси, що ростуть в парку святині Гора. А як розпустить косу, то волосся спадає аж до колін. Ніке прекрасна навіть тоді, коли сердиться: копилить губки, і брови змикаються на переніссі, ніби два маленькі луки. Але сердиться одну мить — і вже посміхається. О боги, що ж бо то за усміх! Здається, що разом з нею радіє весь світ. До того ж вона знає не лише Сафо, а й Гомера і Анакреонта. Може напам'ять декламувати їхні твори, і їй позаздрив би не один дорослий освічений еллін. Бо в Ніке дуже добра пам'ять. Вона й сама пише вірші, іноді читає їх йому. Гарні, хоч і не про любов: здебільшого оспівує красу зоряних ночей, моря, сонця, квітів. Але є науки, невідомі їй. Він, Імхотеп, уже їх освоїв. Хоч би передбачення майбутнього по зорях... Щоправда, Меріб ставиться до цього скептично. Каже, що ані зорі, ані баранячі нутрощі не можуть передбачити, що станеться завтра. Якби люди заздалегідь знали, що їх чекає, то ніколи й нікого не спіткало б лихо. Мабуть, це правда, і він не хвалитиметься перед Ніке такою наукою. Інша річ, коли йдеться про вимір часу або вчення Аристарха Самоського, який довів, що Земля рухається по колу навколо Сонця, і обчислив віддаль до нього і до місяця. Учитель Панмеріт пояснив на уроках астрономії, як цей учений дійшов до таких відкриттів.
Шойміон — 45 м
А знання законів... Звідки Ніке може їх знати? У школі ж навчають і древньоєгипетських, яких і нині дотримується народ Кеміту, і теперешніх — еллінських.
А втім, навряд чи Ніке зацікавлять планети і закони. Мабуть-таки, слід зав'язати розмову про Сафо. Якби-то напевне знати, що миліше серцю дівчини — вчення Самоського чи хвала її вроди?
Імхотеп заплющив очі — і уява намалювала Ніке. Та раптом видіння зникло, але думки не покидали юнака.
Ніке вже подорослішала, стала красунею. Єгиптянок у її віці, як правило, силою віддають заміж. Невже й елліни поступають так зі своїми дочками? Мабуть, ні, бо вони гордяться своєю освітою і шанобливо ставляться до жінок. Хто дасть на це відповідь? Батьки цього не знають.
А втім, чи може син єгипетського злидаря-риболова, навіть освічений, мріяти про багату еллінку знатного роду? Доріон і Терсея в душі все ще нехтують ним. А може, це залежатиме од Ніке. Велика Бастет з головою кішки і Гатер 25 — з коров'ячою, запаліть у її серці незгасний вогонь любові. В таких випадках не завадить звернутися до богів, хоч Меріб напевне висміяв би його. Він навіть до Амона і Птаха — богів-творців — ставиться байдуже, шанує лише Тота, який подарував єгипетському народові письмена, але твердить, що він був не богом, а дуже розумною людиною. Головний учитель слів на вітер не кидає. Каже, що кожне слово залишає слід у душі того, для кого воно призначене. Правдиве — вчить, брехливе — гнівить, а недоречне — смішить. Отак людина здобуває або втрачає шану. Він, Імхотеп, завжди буде остерігатися брехливого й смішного. А зараз треба перекласти грецькою мовою оці папіруси, які лежать на столі, бо головний учитель їх потребує. Він пише історію Чорної Землі від найдавніших часів і його, Імхотепа, взяв у помічники. Це вияв особливого довір'я, яким досі користувався лиш Бата. Головний учитель ділиться з ними найпотаємнішими думками і планами, які, напевне, суворо осудили б елліни і їхні єгипетські підголоски. Бо хто чув і бачив, щоб достойна особа так милосердилася над рабами, впадала у гнів, почувши, що десь там на Сінаї загинуло від спраги і голоду кілька тисяч каменотесів і рудокопів, а у верхніх номах вигибають фелахи, бо царські здирники і землевласники не залишили їм на прожиток ячменю? Та й який високоосвічений еллін чи єгиптянин принижував би себе розмовами з біднотою, вислуховуючи її скарги на царя, шкуродерів? Саме тому Меріб пише історію грецькою мовою, щоб весь світ, тепер і в майбутньому, читав її і засудив тиранів та їхніх поплічників.
* Бастет і Гатер — богині любові
Власне, вже до нього жрець Менетон з храму в Себенеті написав "Єгипетську хроніку" 26, але він не засуджує володарів і їхніх прихвоснів, а навпаки, вихваляє за щедрі дари святиням і жерцям. Про Рамзеса III, батька стоп'ятдесяти восьми дітей від різних дружин, він розповідає, що той подарував святиням понад вісімнадцять тисяч дебенів 27 золота і срібла, тисячі золотих і срібних статуй, сто сім тисяч рабів і рабинь, п'ятсот тисяч голів рогатої худоби і мулів, триста п'ятдесят чотири тисячі качок і гусей, безліч самоцвітів і коштовностей, будинки і землі над Гапі разом з фелахами та чимало іншого добра, перелік якого вмістився на кількох сувоях.
