Писар Імхотеп - Микитин Теодор

Той зойкнув і звалився з мула. Мабуть, це був сам начальник, бо переслідувачі несамовито закричали і кинулись до нього.

Хвилинне замішання серед ворогів дало можливість утікачам, яких уже покидали сили, вибратися з оточення.

Раптом Імхотеп похитнувся, прикляк і впав на каміння: хтось із погоні пустив йому навздогін стрілу, і вона впилася юнакові в спину.

Ніке розпачливо закричала. Нехтуючи небезпекою, вона стрімголов помчала до Імхотепа, припала до нього. Хотіла вирвати стрілу, але Сенмут вчасно схопив її за руку.

— Не торкайся до неї! — вигукнув, боячись, що дівчина наробить лиха пораненому.

Тим часом зі скель спустилися воїни Шамеша. Філакети, злякавшись їхньої сили, схопили свого пораненого начальника і кинулись тікати. До Імхотепа підбіг схвильований Шамеш, обережно витягнув з тіла стрілу, оглянув рану.

— Мій молодий пан житиме! — на радощах вигукнув він — так, ніби все ще був рабом.— Лучник квапився, не натягнув як слід тятиву — і це врятувало Імхотепа,— втішив ридаючу Ніке.— Не мине два рази по десять днів, як ви розіб'єте жбан.

— І будемо щасливі, моя Ніке,— забувши про біль, прошепотів Імхотеп.