Писар Імхотеп - Микитин Теодор

Тепер, з вини лжефараона, аби скарав його Амон, аби якнайшвидше забрав Осіріс, я став таким бідним, як рознощик води,— скаржився колишній фівський багатій.— Фелахи прогнали моїх управителів, я не одержую чиншу зі своїх домів, раби розбіглися, і філакети їх не шукають. Рабиня Таре забрала коштовності моєї улюбленої дружини, достойної Мутему, і тепер хизується ними в портових шинках, бодай би зжер її крокодил. Я, знатна людина, ще недавно був у дружбі з номархом 31, а тепер змушений збирати очерет для вогнища і носити воду, а шляхетна Мутему сама готує їжу, меле на камені зерно, до крові стерла руки. Стара Кія, котра залишилася в мене, нічого не варта, але вимагає каші, олії й пива, збирається йти на скаргу до нового номарха-простолюдина (аби його болячка здавила), бо тримаємо її в голоді. Я і Мутему вже давно не бачили жирненьких смажених качок, гусей, волової печені, солодких дактилів, фіг і медяників, не п'ємо вина, яке нас звеселяло. Дебени золота і срібла, які я встиг приховати, витрачаємо дуже ощадно на ячмінь і пиво. Зглянься на мене, всемогутній Амоне, поверни мені моїх рабів і фелахів, віднови давній лад, і я подарую тобі сто бедетів пшениці".

і1 Номарх — управитель йому — округу.

— Бідний багатій,— з іронією поспівчував фівському шкуродерові Імхотеп.— Мабуть, справді важко було звикнути йому і шляхетній Мутему до ячмінної каші після тих жирненький качок і смачної волової печені.

— Тепер ти пересвідчився, що в Ехнатона слово не розходилося з ділом,— вколов недовірливого помічника Меріб.— Але я ознайомив тебе з цими папірусами (бо Бата їх уже читав) не для того, щоб задовольнити твою цікавість, а покористуватися ними. Напишіть нові відозви, додайте до них слова з папірусу Ехнатона — про багатих і бідних, про царство справедливості і правди, згадайте і про рабів, у яких є Ка. Прийдешній день стане і їхнім днем. Богів і жерців не чіпайте, бо багато єгиптян вірить у їхнє існування.

— А насправді, достойний, вони є чи їх нема? — все ще не міг заспокоїти своєї цікавості Імхотеп.

— Цього ніхто достеменно не знає, — ухилився від прямої відповіді Меріб.— Але кому потрібна богиня котів Рехет? Проте їй будують святині, у яких є сотні жерців і на яких працюють тисячі фелахів. Безглузді багатії бальзамують своїх здохлих котів, будують їм дорогі гробниці, а тим часом їхні раби умирають від голоду,— ударив з досади кулаком об стіл.— Священний бугай Апіс, у якого теж є гарем зі ста корів, не благородніший від тих биків, яких годують на заріз. Щодо Амона, Птаха і Осіріса — то самі шукайте істину.

Бата й Імхотеп перезирнулися. Учитель не хоче нав'язувати їм своєї думки, і його порада — слушна. Чужа тога не гріє, чужа думка не завжди приймається. Важко викинути з душі старе, успадковане від батьків і освячене віками, якщо не дати їй щось нове, рівноцінне!

— Ви забули про відозви,— нагадав своїм помічникам Меріб.

Бата й Імхотеп жваво взялися за пера — і невдовзі відозви було написано.

— Віднесіть їх Менхеперу і Птагмесу, — прочитавши папіруси, розпорядився Меріб.— І візьміть кілька чистих сувоїв. Скажіть їм, щоб переписали якнайбільше відозв, половину їх нехай розповсюдять у столиці, а другу — передадуть у верхні номи. У них серед корабельних залог є довірені помічники. Передайте від мене кожному з них по двадцять статерів, може, їм пригодяться.

— Такі великі гроші! — здивувався Імхотеп.— На них дві сім'ї з Ракотісу прожили б цілий рік.

— За свою працю я одержую десять мін 32 на рік, а на себе не витрачаю навіть десяти драхм, то навіщо вони мені? Може, на старість куплю хатину в Ракотісі і найму стару куховарку, щоб варила мені кашу,— пожартував головний учитель.

Імхотеп сховав за пояс монети, відозву і, прихопивши сувій чистого папірусу, подався в Єгипетськ;о-Сірійську дільницю, в якій писарював Менхепер. З Птагмесом повинен був зустрітися Бата.

Міна— сто драхм.

Менхепер обрав собі місце біля храму богині плодючості Ісет — корови з сонячним диском між рогами. До неї приходили з дарами і молитвами безплідні жінки, які хотіли потомства (або після кількох небажаних дочок — сина). Чоловіки просили, щоб стали родючими їхні поля і плодючими стада. Богиня Ісет закоханим без взаємності допомогала здобути серце коханого чи коханої.

Імхотеп застав Менхепера на його постійному місці, біля святині. Він сидів не на землі, як усі єгипетські писарі, а на маленькому стільчику. Біля його ноги сірів клаптик відозви, яку він переписував на папірус, що лежав у нього на колінах.

Раптом Менхепер швидко прикрив відозву стопою, але сховати сувої не встиг. Біля нього ніби з-під землі виріс десятник філакетів з кількома помічниками. Страж ладу і безпеки насторожено поглипував на Менхепера і на сувій.

— Ану, писарю, давай його сюди! — Десятник вихопив у Менхепера папірус, презирливо скривився. — Оці прокляті єгипетські закарлюки! І коли ви нарешті навчитеся еллінських письмен? Ти, бачу, письменний,— звернувся до Імхотепа, втупившись на мідний кружечок з соколом, що був у нього на грудях (їх носили учні школи Гора).— Прочитай, що там написано,— подав йому папірус.

Пропозиція десятника кинула Імхотепа в піт. Адже цей папірус стане і для Менхепера, і для нього смертним вироком, а він тільки-но вступає в життя, хоче жити і продовжувати велику справу, бачити батьків і Ніке. Виправдовуватися тим, що не знає ієрогліфів,— нерозумно. Грек не такий наївний, щоб повірив, ніби учень такої відомої школи, учень, у якого вже сіються вуса, не знає рідних письмен.

Імхотеп тремтячими руками взяв од десятника папірус, і несподівано на його губах появилася усмішка.

— Зараз дізнаємося, що він тут нашкрябав,— показав головою на принишклого, зляканого Менхепера. — Ха-ха! — розреготався так, що привернув до себе увагу перехожих. — Тримайтеся за черева і слухайте!

"Вабінер поздоровляє Нефер З3-Агвер,— почав читати повільно і голосно, щоб кожне слово долетіло до слуху десятника і філакетів.— Ти — наче квітка лотоса, що розцвіла в моєму серці. Воно згоряє від любові до тебе, але ти, ніби сліпа курка, не бачиш цього, бо тебе приворожив Мервуф з кривими ногами і каправими очима".

Нефер — чарівна (староєгип.).

— Га-га-га! — реготали, аж ревли, десятник і філаке-ти. — Он якого коханця знайшла вередлива Агвер.

Навіть Менхепер, який у першу мить був сторопів, тепер, збагнувши хитрощі Імхотепа, позбувся страху, реготав разом з філакетами.

"Глянь, Нефер-Агвер, уважно на мене своїм зоряним поглядом і пересвідчишся, що я вродливіший за клишоногого, — продовжував читати Імхотеп, щасливий, що йому вдалося обвести стражів ладу навколо пальця.— Чи мій дім гірший за його хижу? Чи бракує в ньому пшениці, олії та пива? Навіть жирних качок і солодкого меду знайду для тебе. Благаю тебе, Нефер-Агвер, відвернися од каправого і прихилися до мене. Розбиймо жбан на порозі мого дому, бо твоя байдужість уб'є мене. Це пише Вабі-нер — і хай боги пошлють тобі радість".

Філакети реготали і не шкодували сороміцьких порад закоханому юнакові.

— Ну й розвеселив нас цей невдаха Вабінер. Але де ж він? — розглядався навколо десятник.

— У нього було два оболи, а я зажадав чотири, і він побіг додому за грішми,— пояснював Менхепер.— Повинен скоро прийти. А може, в нього нема більше оболів і я даремно трудився...

— Ми довідалися, що ти писав, і не будемо чекати твого Вабінера, — зневажливо махнув рукою десятник, віддаючи сувій Менхеперові.— Може, ти не знаєш (та й звідки учням школи Гора це знати?), що вороги царя підбурюють проти нього голоту, закликають її до повстання,— звернувся до Імхотепа.— Ми одержали наказ знайти тих, що пишуть бунтарські відозви. Якби ти нам не нагодився, то ми забрали б із собою цього писаря і його папіруси. Але я бачу багато чистих сувоїв. Чи, бува, не ти приніс їх із святині? — з підозрою зиркнув на Імхотепа, якому, хоч день був жаркий, стало раптом холодно.

Може, десятник знає єгипетські письмена і, прикинувшись наївним, випробовував його і Менхепера? Тепер в душі насміхається з них. Деякі греки знають ієрогліфи. Навіть славний Геродот, який часто говорив, що Єгипет є даром Нілу, мандруючи по Чорній Землі, вивчив її письмена. Але десятник, напевно, не такий великий учений, як еллінський батько історії, то, може, хитрощі ще раз допоможуть.

— Цей писар — мій родич, і я іноді приношу йому задарма трохи папірусу.

— Про папіруси мовчатиму,— пообіцяв Імхотепові десятник.— Кожен заробляє, як може, свій статер, а святиня не збідніє, не дорахувавшись кілька сувоїв,— посміхнувся хитро юнакові, даючи йому зрозуміти, що не повірив у його родинні зв'язки з писарем.

Він, проте, не відходив, і його поведінка збентежила не обізнанного зі складними (а може, буденними) життєвими явищами Імхотепа. Юнак запитливо глянув на Менхе-пера і від здивування мало не відкрив рота. Писар хитро підморгнув десятникові, копаючись у невеличкому гаманці.

— Візьми цей статер на пам'ять про нашу милу зустріч,— подав монету філакетові.

— Займайся своєю писаниною і заробляй багато,— ховаючи за пояс статер, побажав Менхеперові десятник.— Ти добра, розумна людина, і ми більше не турбуватимемо тебе. Ходімо шукати бунтарів! — кивнув помічникам.

— Проп'ють мого срібняка у найближчій корчмі,— провів злим поглядом десятника і філакетів Менхепер.— Он як стражі ладу і безпеки заробляють свій статер.

Імхотеп мовчав і змахував долонею з чола рясний піт.

VII

Вже кілька днів жерці святині Гора жили в напруженні, не знаючи ні сну, ні спокою: чекали достойного гостя.

Щороку в день весняного рівнодення навідувалися до своїх предків — бога-сокола Гора і Аполлона — царі з роду Птоломеїв. Те, що в них двоє пращурів, анітрохи їх не бентежило. Чим більше богів сприяло їхній появі на світ, тим божественніші нащадки, зокрема нинішній правитель Єгипту Птоломей IV Філопатор — тобто той, хто любить батька. Саме він вніс неспокій у спокійний плин життя святині.

Меріб, якого помічники запитували, котрий з богів є справжнім пращуром Птоломеїв, мовчки, вдавано-суворо погрожував обом пальцем. Він знав, що Бата й Імхотеп лукавлять: давно не вірять у божественне походження Птоломеїв, навіть у існування обох богів.

А тим часом верховний жрець щоранку намащував ароматними оліями статуї Гора і Аполлона, одягнув еллінського бога в хітон, а єгипетського — в нову спідничку.