Кров по соломі - Медвідь В'ячеслав

388

* штаб абощо, й німці, й ніхто так не допитували

* * що перш криком історію лихості оповісти, кожній речі її долю одвести хоч натяком — і ця бадилинка украшувала світ, сторчачком сухим

*** не викричати ні за батьківство їхнє й сором

**** то ми так бавилися у войни і все; інтелектуальні війни; за расовими прикметами /невидкі війни/

***** як перед тим сектантська філософія віку

****** Війна за життєвий простір, території; війни за віру; за ідеологію; "тихі" війни; локальні та ін.; геноцидальні війни

С.390

* промовляти мовою одлучених сутностей С.391

* вік змалюється до одної ночі, і що та ніч каже на усі віки й часи ** з безвиході цеї чіплятися за чиюсь долю, трагедію, — он-н же

людина

*** захисток свеї безпомічності

**** з запобіганням і на чиюсь, цього офіцера, що й ви, долю ***** і озвіріло тобі вказують: невдало ****** але ж і ви цих невинуватих, що з них ******* цей люд цілим світом супроти знемігся, а ви йому винуватість одної держави торочите С.392

* тата зустрічати з поїздів

** мабуть, не тими й не такими словами було сказано про цей вік, що він і слухати не захтів

*** ну що ж, якщо вся справа в тому, що я українець, то так я й говоритиму

**** ностальгія за імперією

***** якщо вже так аж далеко зайшло, що навіть не йдеться про порятунок, про це все осиротіле, то й мова тут вам не в поміч С.393

* звужується сюжет життя — все менш є куди йти ** так ми кам'яніємо у своїх норах

*** і це вже не страх

**** це погодженість просто й далі жити С.395

* ви, свої, своїх прийшли судити за гріхи й невинуватість; а винуваті, бо були за свідків злочинів, а вдіяти щось недоладні були

С.396

* Павлику, я ж винувата, що не знала краю в покорі, а ти любов'ю хтів світ обійняти і озвірів з розпачу

** цей світ люцький щось не доказує одне одному; ні громаді не корився, Павло

*** де не йдеш, якісь суди й суди, то якого ще суду дожидати; я своє вдовине жито дожала й пересмакувала

**** світ пам'ятниками вкрився, де не стань, — святе місце; і кажуть, що таких жебраків стає більше

***** де в полі заночуєш, то в'явиться немов голова; що я ходжу з головою свого чоловіка; "нашо ж ти мене мучиш"

****** не потребую хати, бо так примикають живу душу до якогось часу: то ви ще тут С. 397

* на всіх похоронах бувала

** такі люди на похорони приходять, служителі нетутешні; підставляють плече під труни і гадку мають, хто ж наступний С. 399

* вік числа

** де б на зміну що перевдягти з торбини

*** як вмирає, а всі зчуманіло іншою смертю стурбовані, як мікроби у ніс влітають

**** і п'ють зрадісніло, який п'яниця, то вже не ховається з пляшкою

***** вік числа

******іяку черзі стояв на Спаса, й смерділо од чоловіка — скільки несписаних сторінок!

******* ми пишемо лиш боязкі конспекти наших романів

******** передруковуючи, бачиш поміж рядків щось справжнє колись побачене й тут неописане

*********іяк щодня ці бомжі на вокзалі, на східцях, і жах, і радість від їх присутності

С.400

* як допрошуються продовження речень; "і валандає опліч інакшим світом", — аж мариться, де ж тут решта речення; чи це почуття нової стилістики задля іншого твору, це й радість, що не збавив молочної напруги ні на жінку, ні впустопорож; ось вона причаїлася до завтра, щоб знов катувати

** "і деревій... до сонечка признається", — щось тут потребує безконечних тлумачень; скільки літ ти його бачив на пагорбах й у ровах

*** так пишеш у часі розшматування; гадка в село, щось на кухні, та всього скіки, і неміч іти кудись, і йдеш; щось із самої душі виглиб-нуло на поміч

С.401

* просто це загублена парасолька і відвідини агента з тібетськими рецептами

** це шпиги у спині й нозі

*** це почування у собі нової мови, що її легко твориш, і слова приходять

**** ховають багачів, то туди не можна

***** в костюмах такі довкружають

****** поезія уприкінці століття знадобиться для того, аби її символи перекласти мовою прози С.402

* це ціла ще одна історія — блукати єврейським кладовищем С.403

* блукальна баба, що шукає возовця

** правду хоче сказати: як прийманців/глиновозів /... / *** уявилося під знаком почутого чи прочитаного, як це у крематорії, піч, і жилки підрізують, і геть ці люди на лиця, що мовби справді там побував С.404

* глибину почуєш, що глибш нема ** ікони приїжджі забирають

*** ті, що блукали краєм за всякої окупації і що бачили **** офіцери

***** з Більмовичем земляцька домовленість ****** і от свята дитина вказує, що тато на горищі ******* не так від ворога тікала, а від Павла ховалася в цій завірюсі смертей, аж радість

********а спокою не давав той брезент, що так і згнив на дровітні С.405

* години ж ваші й чисниці

** нам то знати, як ти до цеї ями присмикуєш

* * * як голову чоловікову носиш у торбі й спокою ніде не знаходиш

* * * * не діждуть, коли хата занехається, мастінка обпаде, щоб курам гребтися, та щоб стала аж так нічия, щоб на дрова

***** та сперш двері й підлоги в коморі позривати ****** страх перед розорою, що її не побачиш, — поба-а-ачиш, чом ні

******* медитації на постелі; розгадування символу, стеження за тобою як свідком, як власником якоїсь глобальної думки, — ти не потрібен мертвий, бо ти потрібен взагалі, щоб з тобою змагатися, ціла держава вистежує за твоєю думкою

С.406

* та найперш ті опідозрені, що їх душі вписані /повписувані/ у реєстри ваші, як живі, і що вже не погоджаємо, хай хоч там на користь; а ті — як це воно й далі так, то що ж буде; змішаються царство земне і це — і от де скінчення всьому настане; ієрархи [...]

** ми бачимо вас у часах і просторах як одну мить

*** а може світ проситься [і ми] до тої хатини, пустки, гадки оголеної як у порятунок

* * * * ще не все спродано

***** що ще віддати, аби світ визнав і взяв у свою сім'ю ****** яке прокляття тяжіє та не пускає у простір мирного думання

[не свободи!..]

******* мислення замулене — і не помстою, і нічим

********а мільйони чекають на помсту, а не на пам'ятання; затісно

у пам'яті

********* всі межи помстою і прощенням ********** [наші] історії це як миті всього сущого С.403

* бо якщо [по-вашому] істини й існують, то лиш в тім, що й ми ближчі до вас, ніж до того, до чого ви так, бува, ревно примолюєте

* * ми лише обережний натяк на те, як застерігати себе од більшої все невпотребності

*** немічні рятування душ од розбещеності світу: Світланки від заїжджих дівах-лікарок, Балялі од дітлахів-хлопчаків

**** Богиньці марки принесуть, як була в Германії [спогади про чоловіків]; Кушнірі, — як втікали з полону

***** коли вже подумати про вішність, це життя стік-ки радості надсилає; от живи й горя не знай

****** але спокуси нас не дістануть

******* компенсації за геноцид; про який газ ідеться, лю-уди!!! ******** хай сплатять за наші жертви [таїм століть не вистачить розрахуватись] С.410

* писатиметься про історію, саму лише історію; століття трактатів, як і тепер і перед цим — романів

** кличуть мене, Богинько, йдіть хоч тут посидьте *** весілля гуцульські сняться

* * * * це язичницький твір; мова ***** це християнський; думка ****** Богинька Юркові: в тобі Бог ******* мудрість жіночого роду

******** не за безвір'я нас покарано, бо вірили більш як хто ********* митець, що загрожений демонами нищення; за ним

ходить лихо; але страждають, хто поряд

********** Богиньчине весілля: одежа,їжа, ритуал, ще наречених

не видно, людей нема

С.411

* крики; цей світ інакше й не береться тями; крики С.412

* горбатенька [за всякої влади]; але з ненавистю ** не питають, як зерно з кизяків виварювали

*** здалися крематорії, аби тепер тривати війні за свідками й десь винуватими

**** й тепер тримали у клітці, мовляв, знищував людей С.413

* ти заманив мене, Юрку, чи знов хитрощ С.414

* жертви стають винуватіші од своїх катів, бо домагаються більшого, аніж кари

** жертви й жертви; різне розуміння *** жертви допитуються жертв С.415

* о, ви всі свої, що своїх прийшли судити

** покарано кожного справдженням марень /страх/ *** опісля дознания історичного — суд демонологічний **** або Диявол в тобі або Бог ***** усї люди помрут, лиш ти сї лишиш

****** але на весілля приходить вона і повторює свою пропозицію ******* де він, що не хоче сам лишитися, бо і я недужа у вічності своїй

******** хтось же мусить перебрати це ремесло ********* мені замало і вас, вішніх, шо смерть вас не бере ********** потребую наймудрішого

*********** хай же ж перейдуть і ці мученики; бо далі замкнуться вуста

************ пан| офіцерша С.418

* нас запосідає безум, а рештками пам'яті ми не знаємо до кого вдатися

** Солонове божевілля

*** а ви мене тут судити зібралися

**** як всі суди вже відбулися; ще тільки судіїв покликати та спитати

***** ці старі хати на смерть свою рихтуємо

****** вони приїхали просто перестрілятися у домівці роду свого

******* не дери-но так очі; це не край самогубців

******** збиває на давні побрехеньки: війна, Мефа ********* якщо й є мудрість, то це не виказувати таємниць ********** якийсь нечуваний політичний процес, що перейшов

осердям цього краю, і як всі кинулися

***********як трагедія могла сколихнути світ: аби взнали не те,

що з нами, а які ми

************ приїжджають ветерани ворожих армій і кладуть

вінки на могили

*************а межи своїми /совєтські й У П А/ миру не знайдуть ************** до д Віктора— ви не пробачите цій бабі бандерівців,

що вашого сина вбили в лісах по війні, й не хочете везти небіжчицю ***************апо хатах зНаєТе скільки мертвих; а рідня вбиває

батька, і замовчують

**************** а ЧуЖе Кодло зваблює кохану і гайда далі по

слідах трагедій С. 419-420

* трохи смішно, — о, страх словосполучення /їх май, май їх/; щось сороміцьке враз прочитується

** як пишуться з утоми останні сторінки; як в школі був непереможний на короткій дистанції, так тут захекуєшся не на епічності задуму, а на епічності розповідання

*** вони вам дорогу тоді дали в Карпатах

**** тільки що Партизан без тями зостався

***** я татові руку хотів цілувати

****** АЛЕ Я СВІЙ шлях пройшов

******* Вказати на дурних світу цього ******* ******

*** бо то цілими бандами налітали й суди творили ***** а це якісь бідові жінки — і описувати; доноси на цілий народ С.421

* життя це театр, в якому цікаво визнати або свою нікчемність чи поразку, або довести свою перевагу

** люди цим тільки й побиваються — у вільний від воєн час

*** хіба що затишшя задовге, і театр набув ознак безглуздості — безсовісності; всі хитрують

**** хіба ж не ви тримали свічки при страті найкращих, і не ви — знімали капелюхи перед кавалькадою найлютіших катів XX віку.., га?

***** поет в.