Муха Макар і його помилка - Панч Петро

Це мій синок,

— Піонер?

— Та такий, каналія, що й піонерію превзойшов. Робітники ласкаво зирнули на білоголового хлопчика й

схилили свої голови над листом. Читав, власне, один, а другий дивився йому через плече. За цей час зайшло ще двоє в замурзаних синіх блузах.

— Від Піддубного!

— Ну, що там пише товариш? Робітник з сивиною на скронях свиснув:

— Лає нас Піддубний.

— Значить, заслужили. Читай голосніше. Той, що читав, підвищив голос:

— "...Нервує мене брак зв'язку з заводом, де .я виріс і який, до того ж, шефствує над нашим колективом. А ви знаєте людську вдачу; хоч би яка вона була міцна, все ж таки шукає підтримки й лише тоді виявляє себе на роботі, коли дістає підтримку..."

— Правильно. Піддубний має рацію.

— "...бо я хочу жити життям не лише свого колгоспу, а й життям свого заводу, за який я, хоч здалека, але уболіваю..."

— Отож, бюрократи, виправляйте свою помилку, а то ще й ми вас візьмемо за роги.

— Ну, як вам припав наш товариш Піддубний? — звернувся один із них уже до Мухи Макара, який в цей час совав у пазусі пляшку з горілкою. Він здригнувся і нервово махнув шапкою.

— Та підсилили колгосп, спасибі, ну й сказати — товариш Піддубний справжній стійкий елемент революції.

— Аз трактором що у вас трапилось?

— Обламалися, товаришу робочий, та просто знівечили на камені. А тепер ніде, навіть у Харкові, не дістанемо такої балабайки. Тільки на вас, товариші робочі, і надія...

— Зараз узнаємо,— сказав робітник з сивиною на висках.— Покличте Трипілку та з редакції кого-небудь. А ви, товариші, сідайте ближче. Ну, що, як там у вас з запамороченням від успіхів?

— Було, було і в нас таке...— Але до кімнати знову зайшов робітник і почав говорити до товариша з сивиною на висках. Муха Макар зачекав, доки той вибалакався.— Було, було...— Задеренчав дзвоник на телефоні, і робітник нахилився до вороної трубки і, дивлячись одним оком на стінну газету, проговорив: — Секретар ЗПК8. Слухаю. Так! Гаразд! — Муха Макар розпочав утретє, але й на цей раз на півслові вбігла якась товаришка і простягла до секретаря завкому стос паперів, вимагаючи, щоб він негайно їх підписав. Тоді Муха Макар повернувся до тих двох робітників, що ввійшли в замурзаних синіх блузах.

— Було і в нас. Як зробили з церкви клуб, поставили радіо, плакати такі, як у вас, все, значить, до діла, тільки б посидіти...

В цей час зайшов високий, сухорлявий робітник.

— От і Трипілка,—сказав секретар.—Ти мусиш знатися на тракторі. Ось покажіть, товаришу. Це з нашого підшефного колгоспу. Піддубний просить допомогти.

— Саме оранка, а трактор через таку дрібницю дурно стоїть.

Муха Макар дістав з лантуха завернутий в ганчірку гонок. Трипілка повертів його в руках, поморщив чоло і, втягши щоки, від чого весь зробився як дубова дошка, сказав:

— Наші не прийдуться, а цей можна буде направити. Тут тільки доведеться залити й пришабрити бабіт.

— Будьте ласкаві,— шмигнув до нього носом Муха Макар.— А за могоричем справа не стане,— і посунув руку до пазухи, але витягти пляшку прилюдно не насмілився..

— Ви заждіть трохи, підемо до тракторного цеху.

— Будьте ласкаві, де зручніше.— Потім зирнув на Павлушку;— От, бачиш, і пригодилась.

В кімнаті весь час мінялися люди, але і для Мухи Макара, і для Павлушки вонц видавалися однаковими, як близнята, хіба що Трипілка був вищий за інших. Він уже встиг зникнути, а натомість зайшов другий і з порога запитав:

— Ти кликав мене?

— Слухай, товаришу редактор, на тебе скаржаться товариші, що виїхали на села.

— За віщо?

— Чому ти погано їх постачаєш газетами?

— Кого це?

— Ну, хоч би Піддубного із Сурган-Балки. На ось від нього листа: використаєш у газеті.

— Висилаємо і "Харківський паровозник", і "Тривогу"9.

— А це товариші із "Ясних зір", побалакай з ними.

— Ви, товариші, з колгоспу? — і редактор простяг до Мухи Макара руку,—Давайте тут у куточку побалакаємо... Хоч, чекайте...— і він хутко вискочив за двері.

— Учись, Павлушко,— штовхнув Муха свого сина.— Бач, які на заводі люди: редактор, а руку тобі подає, як рівному.

— А ви з пляшкою,— з докором сказав Павлушка.

— Пляшка, сину, не про нього. Такі люди завжди партійні.

Редактор назад повернувся з фотографом,

— Сідайте до столу, я вас сфотографую для газети. Муха Макар прожив на світі сорок дев'ять років, але

ще ні разу не знімався і тому просто розгубився. Ще більше турбувала його пляшка, що горбом випирала спереду.

— І в газеті надрукуєте? — злякано запитав він.

— Аякже, обов'язково. Гості наші.

— Так, може б, тільки одного синашу?

— Разом із синашею.

Редактор взяв Муху за плечі й вмостив поруч із секретарем ЗПК, а збоку — білоголового Павлушку, що зніяковів більше за батька. Секретар відірвався від паперів і при-тяг до себе Павлушку.

— Виростеш, хлопче, будеш мене заступати.

— А де треба вчитись, щоб бути таким? — несміливо запитав Павлушка.

— У Маркса, у Леніна, синку. Муха Макар шукав стільця.

— А може б, я сів? .

— Краще стійте. Тільки вийміть із-за пазухи, що там у вас випинається?

Муха Макар розгубився ще більше, не кліпаючи, вставився єдиним своїм оком на редактора і безпорадно засунув руку в пазуху, але фотограф в цей час скомандував:

— Отак і стійте. Раз, два, три. Готово!

— А тепер ходімо за мною."

На них уже чекав на порозі Трипілка з гонком у руках.

— Зайдете потім, листа візьмете до Піддубиого і газет свіжих! — вигукнув через голови робітників секретар ЗПК.

Тракторний цех містився в другому кінці заводу. Через маленьку хвіртку, що їх вряд було аж три, вони вийшли на третій двір, і Муха Макар тепер побачив уже справжній завод, що до того бачив тільки на малюнках. Просто перед очима в саме небо стирчав високий димар. З нього по небу тягся кучерявий дим, а внизу шипіла сива пара. Ліворуч, у чорній утробі кам'яної присадкуватої будівлі, в різних кінцях жевріли горна, і в розчинені двері вилітав клекіт молотків. Із тих же дверей виповз, увесь вороний, немов щойно скупаний, паровоз. Обабіч дороги, якою вони поспішали за Трипілкою, лежали брили рудих від іржі виливанців, чавунні колеса, маховики, купи іржавих стружок і ще різного брухту. Під ногами розбігалися рейки, і по них, перегукуючись зозулями, повзали поміж безліччю будівель, немов у місті, невеличкі паровози. Довкола снували робітники. Муха Макар жодного не помітив, щоб хтось із них зупинився постояти хоч би закурити цигарку.

— А тут можна з цигаркою?

— Аби не заважало праці.

— А нащот того? — і Муха клацнув' пальцем собі під горло.

Трипілка мовчки покрутив заперечливо головою.

— І трошки?

— У нас були такі, що попробували трошки, а сьогодні їм, здається, і багацько попаде. Підіть послухайте.

— А коли я розположен помогоричити людину?

— Почуєте і про могорич.

Муха Макар хоч і вихвалявся, що був у місті і знає порядки, але зараз губицся. "Може, тільки обіцяють, а з могоричем уже б було ясно". Він поскріб потилицю і вирішив, коли що, побалакати з самим ковалем.

Перестрибуючи через колоди й різні покидьки, вони нарешті дійшли до присадкуватої нової, ще не закінченої будівлі. Тут же свистіли й сичали паровози. Обіч колії рядками стояли й поззали руді трактори з кованими стрічками на колесах, від чого вони були подібні до гусені.

— Оце ми й прийшли,— сказав Трипілка.

Муха Макар зайшов у розчинені ворота й зупинився. Величезна майстерня, кінців якої він не бачив, була ніби вся заснована павутиною. Ремінні паси, схожі на віжки, спускались з-під стелі на верстати, яких було більше, ніж возів.на ярмарку. Верстати вертілися, скиглили, пискали, верещали. Поміж них мерехтіли й снували людські голови і разом чинили такий гамір, від якого Муха Макар не розібрав навіть, що в саме вухо сказав йому Трипілка, який простував до будки під стінкою. Муха забув навіть про свого білоголового Павлушку, що, роззявивши рота, теж стояв і кліпав великими очима. Трипілка гукнув знову:

— Ідіть за мною! Зайдемо до цехкому. Що, не бачили ще такого?

Муха Макар похитав головою:

— Яка така голова: щоб отак умудрувати.— І боком, весь час боязко озираючись, посунув за Трипілкою, але враз згадав про сина й схопив його з.а червону краватку.

— Не лови гав, бо тут і нестямишся, як укрутить.

— Нехай привикає.

— Його тільки пусти.

У цехкомі, у маленькій, заставленій жовтими столами кімнаті, заліпленій плакатами й стінгазетами, теж без угаву говорили, кричали й радилися робітники. Муху Макара з Павлушкою посадили проти одного з круглим рудим обличчям. Він був такий же заклопотаний, як і секретар парткому, і до Мухи Макара кидав тільки уривками запитання, але вислухати .відповідь уже не встигав. Трипілка тим часом показував покалічений гонок молодому хлопцеві у синій блузі і давав йому поради. Хлопець кивав головою, потім зирнув у бік Мухи Макара й сказав:

— Години через три буде готовий.

— Будьте ласкаві,— зірвався до нього Муха,— якщо вживаєте, я й могорич поставлю, щоб тільки сьогодні.

— Зараз буде перерва на сніданок,— сказав уже Трипілка.

— От і ходімо разом,— крутнувся Муха до молодого хлопця, але його вже в кімнаті не було.

— Ми підемо з вами на складальний,— сказав кругловидий рудий робітник,— там під час перерви суд буде. Вам слід послухати.

Скоро весь гул розітнув гудок. Пискання, верещання, скигління, що зливались у Мухи Макара в неймовірний гармидер, поволі вщухли. У двері цехкому сипнули натовпом робітники і не давали змоги кругловидому рудому товаришеві відірватися від столу. Нарешті він вивернувся.

— Ходімо. Як вас звати?

— Муха Макар. А це мій синаш. Узяв, нехай подивиться, як ви тут живете. Бо я трохи знаю, хоч і давно вже був, ще до революції.

— Придивляйтеся, придивляйтеся і в себе розкажете, як працюють робітники.

— Та хліб не дурно жують.

— А у вас там, мабуть, всякі пахощі, соловейки?

— Та вже ж не такі, як у вас: і досі у вухах лящить.

Мусі Макару починав подобатися цей товариш, і він вирішив, коли повернуться назад до кімнати, почастувати його чаркою і загалом побалакати з ним про новини.

Вони йшли поперечним проходом. Безліч валів, що раніше крутили над головами паси, тепер спочивали, як і робітники, що, зібравшись купками біля верстатів, жували свої сніданки й перекидалися словами.

Біля контрольної будки, обліпленої плакатами, об'явами й гаслами, на червоній стрічці Муха Макар літера за літерою прочитав: "Соцзмагання та ударництво допоможуть виконати п'ятирічку-за чотири роки" — і мимохіть пошукав очима діаграми з патичків, але замість них побачив натовп робітників.

Кругловидий рудий товариш, що йшов попереду, зупинився й запитав:

— Зібралися?

— Вистачить, товаришу голова.

— Гаразд, будемо починати.

Він вийшов на середину.