Муха Макар і його помилка - Панч Петро

Мабуть, хочеш уже їсти? Білоголовий Павлушка, стомлений, з синцями вже під

очима, мовчки пішов за батьком.

На зелених горбках Муха Макар витяг із лантуха хліб і сало, порізав їх ножем, потім, озирнувшись на всі боки, потихеньку витяг із пазухи пляшку.

— Ну й налякала ти мене, холера, просто умучила,— пригрозив він пальцем на блискуче скло, в якому булькала рідина.— Я вже думав: от де пропав Муха. Отак помилитися на старість. Аж у піт кинуло. Ну, якби виприснула, коли мені уваженіє робили товариші! Та Муху Макара так би тоді розмалювали в газетах, що й очей в колгосп не можна було б показати. Ну, що тепер з тобою, анахтемою, зробити?

— Не пийте, тату,— скривився Павлушка.

— Та її спалити мало, не то що пити. Хіба от тільки попробувати,— і він вибив корок.

— Не треба, ви ж на заводі що говорили?

— На заводі? Те, що треба, казав.

Муха Макар глянув крізь пляшку на сонце. Рідина іскрилася, переливалась і грайливо хлюпала в прозорому склі.

— Ви ж лаяли тих робітників,— тяг стомлений Павлушка.

— А як же, по-твоєму, хвалити? Такого наробили, та щоб мовчати? Добро народне.

— Через горілку ж.

— Авжеж, що через неї,— і він глибоко втяг в себе дух сивушного масла.

— А самі хочете пити.

— Хто, я? Може, тільки попробую.

— Ви ж казали, раціоналізацію ще подивимося. Муха Макар закліпав єдиним своїм оком.

— А хіба я хочу пити? Я тільки думаю, що з нею, клятою, зробити? Знову на завод з нею? А подивитися треба: дома питатимуть, що бачили.

— Вилийте її.

— Півтора карбованця на землю? Ні, я її отак тут і залишу.

— Щоб хто напився?

— А може, я сам вернуся?

— Так ви брехали на заводі?

— Аз тобою вже й пожартувати не можна. І виллю.— Він підійшов до другого горбка й перекинув біля хреста пляшку униз шийкою. В зелену траву забулькала прозора рідина.

— Пийте, праотці, допивайте її, кляту. Це вас колгоспник чЯстує, потому на нову жизнь пішов.

Коли вже булькало коло шийки, він хутко заткнув пляш-, ку пальцем, зирнув на білоголового сина з червоною краваткою і завагався. Той жував сало і знову запитав:

— А ви, тату, розкажете в колгоспі, як виступали на заводі й знімалися?

Муха Макар пересмикнувся й рішуче вилив решту.

— Авжеж. Може, й ще доведеться де зніматися,— і він загрозливо заніс руку з пляшкою над хрестом.

— Ви залиште пляшку, тату, мама казали, щоб гасу.

— А я хіба що, я ж і хотів її в лантух укинути,— і він зневажливо засунув її на саме дно.— Ну, синашу, давай тепер обідати та підемо знову до товаришів на завод, нехай покажуть нам, як той трактор робиться.

Назад до Сурган-Балки Муха Макар повертався пізно вночі. Білоголовий Павлушка, стомлений, з посоловілими очима, але з радісною посмішкою, що не сходила з його дитячих уст, ледве вже переступав ногами. До боку він любовно притискував новенькі книжечки. Муха Макар, теж вщерть переповнений враженнями, з головою, як барабан від молотарки, віз у лантусі направлений на заводі гонок, лист від робітників і пляшку, але вона була вже з гасом для лампи.

— Будеш тепер, синашу, вичитувати нам про нове життя.

Харків, 1930