Муха Макар і його помилка - Панч Петро

Муха навіть навшпиньках ледве діставав до пліч. З трудом розбирав він і слова голови сільради. Почув уже від других: "Письменників до президії",— і ляскання долонь змішалося з музикою. Потім хтось його штовхнув під бік і сказав голосно:

— Ось він, Муха Макар!

У нього тьохнуло всередині, і він відчув, як занило стривожене у Карпатах нутро. Що саме трапилося, Муха не уяснив ще собі, але його власне прізвище було сказане на всю залу так голосно, як колись вичитували тільки куркулів та експертників, коли доводили їм до двору план. Знову знявся ляск долонь, і знову хтось штовхнув його в бік.

— Лізь! До президії кличуть!

Біля самої сцени він наткнувся на Каравана; той придержав його за рукав і шепнув на вухо:

— Ти не чув, чи Босявка записався до созу?

— А то що?

— Сватається до буланого.

І, ніби тільки він прикурив цигарку, спокійно відвернувся від Макара.

На маленькій забрудненій сцені, де під стінкою висіла розписана білими смугами синя таша, Муха Макар забився у самий куток. Перший раз він бачив з підмостків таку силу голів. Від густого спертого повітря і без того маленькі лампочки ледве дихали, і тому нікого не можна було упізнати. Не голови, а ніби дині на баштані. Проте він відчув на собі чийсь погляд і, зирнувши вниз запорошеним оком, зустрівся з парою допитливих і важких Караванових очей. У кутку стояло ще душ вісім десятипро-центників. Муха Макар зніяковів, бо відчував себе зовсім не винним у тім, що за оратора і ініціатора викликали до столу його, і малописьменного, і на зріст дрібного, і, правду кажучи, бідного, а не Каравана, що міг би всіх тут покрити своєю сумою..

— Що ж,, як минулася ваша власть,— мало не вголос сказав він, одводячи око до столу.— Я ж тут при чім? А про коня як умовилися, так і буде, аби ти додержав слова.

Доки він був зайнятий своїми думками, секретар рай-парткому встиг уже зробити більшу частину доповіді. Муха спіймав тільки останнє:

— На сьогоднішній день по Сурган-Балці записалося до колгоспу вже шістдесят три проценти населення. Ми певні, незабаром їх буде і всі сто, за винятком, звичайно, найлютіших і найхитріших ворогів революції — куркуяів. Товариші, бували різні революції на світі, але подібної до тої, що шіраз творите ви, ще не знає світова історія; і глуха колись, затуркана Сурган-Балка стає предметом подиву наймудрі-ших соціал-зрадників і предметом захоплення робітників і селян від Нью-Йорка до Яви. На порозі нової доби я вітаю Сурган-Балку в ім'я культпоходу, що в ньому взяли участь виїзна редакція газети "Червона зірка", загін Червоного Хреста, представники РСІ 2, юристи, агрономи, книгоноші, кіно і, нарешті, наші пролетарські письменники, що не тільки словом, а і ділом хочуть допомагати колективізації.

Покладені рядками голови селян засовалися, закивали і шепотом, і ляском укрили останні слова.

Муха Макар тільки тепер збагнув, на яке урочисте свято він потрапив. Кінці зашкарублих його пальців, що роз-чепіркою лежали на колінах, задріботіли разом з рештками зубів.

— Хай живе суцільна колективізація Сурган-Балки і її проводир — Комуністична партія! — нарешті викрикнув секретар райпарткому.

Гучно гримнула музика, загриміли стільці, в ря^ покладені червоні обличчя разом підвищилися. Муха Макар теж підвівся і, захоплений такою до ладу пригнаною промовою секретаря, не помітив, як покладені в ряд червоні обличчя знову знизилися, а біля червоного столика з боку сцени уже стояв Бугрій з далекого селища і говорив:

— Доки жив я лобурякою, і чути не доводилося мені, що то воно за культура така. Та й часу не було. Почув я тільки в нашій комуні "Червона нива". А тепер не тільки чую, а й бачу ось гостей!

Він повернувся до президії і якось несміливо, підвівши догори руку, закінчив:

— Хай живе наше письменство, і нехай наша культура живе!

Заздрощі розібрали Муху, і він у звуках "Інтернаціона-ла", навіть забувши-спитати дозволу, смикнувся до столика і вже за спиною почув:

— Слово має товариш Муха.

— Товариші! — Він витяг шию, набрав повітря і крикнув уже з пищиком у голосі: — Товариші, я теж мушу сказати, що до колективу, конешно, треба всім приставати, потому як буржуї говорять: "Треба йти на них війною, бо як тільки Совєцька власть п'ятирічку за чотири роки спол-ннть,— біда нам буде!"

Ляск у долоні, зірвавшись з-за столу, вкрив залу, а Муха Макар переможно зирнув униз і знову зустрівся з важким і тривожним поглядом Караванових очей. Поруч нього стояв Босявка і щось шепотів тому на вухо. У Мухи все сплуталося в голові. Він забув навіть, на чому зупинився, і, ще дужче витягнувши тоненьку шию, уже закричав так, ніби під ним тріснула крига на ставку.

— Тільки ж, товариші, і про себе скажу, був і я бідняк з пролетарським уклоном, але тепер, коли маю коня, Совєцька власть должна мені снисхожденіє зробить і дати самому похазяйнувати хоч рік.

— Правильно,— крізь зуби пустив Караван.

— Що ти верзеш? — залементували інші.— Дудка ти куркульська.

— Правильно каже,— зноау буркнув хтось .біля Каравана.— Нехай голота йде до колгоспів.

В рядки покладені червоні обличчя миготіли, гуркотіли і кричали так, що Макар не міг нічого зрозуміти. Він ніколи не сподівався, щоб його промова могла зняти такий лемент. Підбадьорений голосом з кутка, де стояв Караван, він не крикнув, а вже писнув:

— Всякий пташок хочеть на волю!

Голова сільради ніяково поглядав на президію і уперто бив дзвоником по столу, а в залі все ще гуркотіли:

— Геть його до біса! Підголосок!

— Ах ти, старий песиголовцю,^ почув Макар нарешті знайомий голос своєї дружини,—що ж то ти верзеш? Зви-няйте за вираженіє слова — бреше він, і коня в нього ніякого немає. Не слухайте. Буде воно так, як я кажу. В комуну пишіть!

— Хоч би в соз, і то добре,— перекричав її старенький дідок.

— В комуну! На біса соз! — погрозливо вже кричала вона.— Щоб потім знов бамаги ламать!

Муха Макар уже був відступив назад, але, згадавши Караванові слова, він знову смикнувся до столика і затряс кулаком:

— Як я не дєйствітельний уже, так ти хочеш, щоб тебе усуспільнили, парубків призначили!

Голова сільради, одбивши держачок од дзвоника, стукав уже кулаком і кричав:

— Товаришу Мухо! Громадянине Мухо! — аж доки той не гукнув:

— Я вже скінчив. Хай живе комуністичеськоє движеніє! . Один трубач рявкнув у трубу і, не підтриманий рештою,

розгублено замовк.

Ще більший лемент зчинився, коли слова попросив Караван. Доки розкладені в рядки голови викрикували на різні голоси "куркуль", "десятипроцентник", "не давайте", "дайте", він, держачи в руках клапоть паперу, виліз уже до столика і розмірено й покірно почав говорити:

— Ви мене знаєте.

— Як облупленого,— вставила бабуня, закутана в хустку з вушками на голові.

— Сумою я не багатий, денежного капіталу не маю, Совєцькую власть уважав і образи на погореніє невірникам пожертвував.

"Та не всі",— подумав Муха Макар.

— Чужим трудом не любив користатися.

"А все більше з'десятого снопа",— хотів уставити Муха, але зараз він увесь тіпався від хвилювання і бажав лише одного — щоб Караван скоріше підтримав його пропозицію,— і тому мовчки слухав, як той розмірно й покірно вів далі:

— А тепер я такого мнєнія, щоб усе моє господарство на комуну одписать, аби тільки вона дала мені обезпеченіє. А з таких, як Муха Макар, комуна хліба не їстиме, хоч би ми й прийняли його. Оце й заявка моя, щоб вписали мене до созу.— І подав білого папірця до президії.

Муха Макар, як крильцями, тріпонув своїми полами, бринькнув пальцями по вусі і очманіло втупився єдиним своїм оком у Каравана. Але той, не озираючись, розмірно й покірно сходив уже з помосту під справжній рев, що зчинився у залі.

Муха Макар не міг зрозуміти, що сталося. Він тільки відчував, як стривожене в Карпатах його нутро нестерпуче занило, і все, що говорилося й творилося потім, доходило вже до нього, як крізь глуху стіну. Очунявся він трохи, коли почув знову знайоме слово "муха", його повторювала старенька бабуся, зав'язана теплою хусткою з вушками на голові:

— Аж тіпається у мене все всередині,— говорила вона крізь ядуху.— Бамагу Караван подає. До комуни його прийміть. Шкуру овечу надів. Та в тебе ж вовчий хвіст усе життя буде видно позаду! — Вушка на теплій хустці стрибали в неї над головою, як у зайчика.

Нарешті вона взялась у боки і, обернувшись у куток, де стояв Караван, погрозливо закричала:

— Ух, ти ж, лобуряка, скільки на тебе поту пролито, а тепер ще й "обезпеченіє"! Та спасибі скажи, коли тебе живого випустять. У потилицю його, товариші! Бачите, як обплутав Макарця? Як павук муху: що той на нього все життя робив, так він тепер кака, а я гарний, бо денежний капітал маю. Брешеш, не вдасться обдурити! Макар хоч і дурний, та не вашої павучої породи. Розірвемо-таки ваше павутиння і звільнимо мух від павуків!

Знову голосно ревли труби, знову підвищувались і знижувались рядками розкладені червоні обличчя, потім вони заскакали і безладно покотилися до дверей. Викотився разом з ними під темне небо і Муха Макар.

Сірими плямами натовп, на різні голоси обзиваючись, мов у весільному поїзді, повернув за ріг і попростував у поле на пагорок, де, вискочивши із села, в струнких тополях стояла церковка. Вітер налітав з гори на село, крутив хмарами, одривав поли у кожухів і стирав із уст слова. Муха Макар спотикався разом з іншими. Єдине його око запливло від вітру сльозою, і він ще ніколи не відчував себе таким дрібненьким, немощним і скривдженим. Його брала обида на Каравана, що наперед, видно, знав усе і пішов на такий глум, а разом повів, мов Христа на Голгофу 3, і його, що все життя працював за десятий сніп.

— Не скорився він, бреше,— гомонів до себе Макар.— Знає він щось, знає. Заступника жде.

Крізь тупіт і гомін Муха почув попереду бубоніння і впізнав розмірений і тепер потайний Караванів голос:

— Ще й на кутні будуть сміятись.

Лише зараз Муха Макар уторопав, що він разом із іншими простує на майдан до церкви, куди простували члени щойно закладеного колгоспу.

Біля церковної брами стояв агроуповноважений з колишніх Караванових наймитів і голосно вигукував:

— Товариші, розпочнемо нове життя в новому клубі. Піп все одно утік, а чого вона пустуватиме. Хто ще не заг писався — ідіть у колишню церкву, там закінчимо списки і там же обсудимо план.

Тихо закапав холодний і пронизливий дощ.

Муха Макар безпорадно озирнувся.

Оркестр переможно гримів уже в ограді церкви, і останні постаті зникали за її брамою.

Муха Макар зупинився на майдані і закліпав запорошеним оком.