Муха Макар і його помилка - Панч Петро

Пронизливий вітер з дощем проймав його наскрізь латками викладений кожух і заставляв дрижати, мов задубілого пса на снігу, але ще більше Муха дрижав уже від тої обиди> що вчинив йому Караван, на якого він працював усе своє життя. Погляд його єдиного ока, що він ним проводив Караванів гурт, пройнявся тепер уже лютою ненавистю.

Через майдан човпала вся закутана в хустку бабуся з вушками на голові. Побачила Муху Макара і сердечно сказала:

— Думаєш, синку? Думай,— пристукнула костуром і пошкрябала до брами, звідки гримів духовий оркестр.

Муха Макар глянув на урочисто освітлені вікна колишньої церкви і відчув, як лоскітливий сором, зашарудів у нього по мокрому обличчю. Він пошкріб міллю побиту борідку, труснув головою, притиснув поли кожуха до підведеного живота і винуватою ходою повернув до брами, за якою гримів оркестр.

II

Хоча й старанно Муха Макар виконував свої обов'язки, а в шкоду все-таки вскочив.

Всю дорогу від Караванового поля до колгоспу "Ясні зорі" він марно шукав слів, щоб виправдатися перед правлінням. Власне, що вони з трактористом наробили, він ще собі не уяснив, і тому забіг додому, щоб порадитися з своєю дружиною.

— Мабуть, зовсім ухекали!

Повнолиця його дружина, з обличчя якої не сходила і глузлива усмішка, співчутливо похитала головою і щиро побажала:

— Краще б він поодбивав оті печінки тобі, а не сердешній машині.

Запорошений Муха Макар, у надрубаних халявах схожий на сухий корінець, намагався виправдатися:

— Хіба його одним оком додивишся?

— Тобі б і двоє не допомогло.

— У тракториста було їх аж четверо, а й то не хватило созренія, бо ж це ідол якийсь, а не трактор: пре, як неначе йому стручкуватим перцем підмазали. Ну, я-то такий, що зразу соображаю.

— Видно пана по халявах.

— Я зразу побачив, що в темноті нічого не видно, отут і треба б було трактористові встати й провести трактора в руках, так хіба ж він послухає, хоч мене й наставлено за начальника.

— Тебе?

— Авжеж.

Під час оранки на зяб перший сурганський колектив "Ясні зорі" розподілив роботу на дві бригади. Муха Макар добре знав колишнє Караванове поле, на якому все життя свое працював за десятий сніп, тому його й призначили до другої бригади, що їхала на цей лан.

— За начальника, чи як? — запитав він, вилазячи на трактор, з червоним прапором.

— Межі покажеш,— наказував йому голова колгоспу, ставлячи в табелі хрестик проти його прізвища.

— Значить, як межівник ніби?

— Та покажи трактористові, де левада була, там здається, пеньки зосталися. Потім табір будеш стерегти.

— І все?

— Про змагання з першою бригадою не забувайте.

Муха Макар зручніше вмостився на тракторі, хазяйновито окинув єдиним своїм оком довгу валку з людьми, з плугами, з водою та з паливом і ліктем штовхнув тракториста:

— Торкай.

Трактор "Інтер" розсунув туге коло колгоспників, що на різні лади сипали дотепами, і вийшов у поле.

Розкидані наділи членів артілі були зведені разом з колишнім Каравановим ланом в одне поле. Зараз мали підняти під ранні ярові сто гектарів. П'ятдесят приділили зорати тракторові і стільки ж припадало на кінську колону із шести плугів. Працювати мали на дві зміни, щоб скінчити оранку за шість днів.

Ватаг кінської колони до тракторів ставився з повагою, але перед орачами непомітно для трактористів, коли чвиркав, то тільки в бік "Інтера", і тут же загадково говорив:?

— А може, хто й за п'ять справиться.

Симпатії Мухи Макара двоїлися: в кінській колоні був буланий, що мало не перейшов до нього від Каравана, але після маршу через усе село на приступці "Інтера" він уже кричав на вухо "парнишці молодому".

— Кінь — не трактор: слово без всякого тобі обйома. На полі, що одним рогом западало до левади, саме по

середині межі влаштували табір. Доки орачі риштували плуги, а трактористи заправляли мотор, Муха Макар обійшов з старшим лановим межі, позначив їх червоними прапорцями;, з ватагом орачів виміряв смуги для кожного плуга і повернувся до табору, коли вже все було готове до оранки. Лановий урочисто зняв шапку, те саме зробив і Муха Макар і, не давши лановому розтулити рота, сказав:

— Рушайте, а балакати по роботі будемо. Лановий надів шапку.

— Правда, Макаре, рушайте.

Муха загонисто заніс до лоба три пальці:

— Хай вам..— але враз спохватився і вже ляснув долонею.— Забув, а й говорив же "парнишка молодий".

Зриваючись.на кашель, загув мотор і рушив ув один бік, а шість пар коней запряли вухами і поспішно смикнули шість плугів у другий.

— Про змагання з першою бригадою не забувайте! — додав ще на дорогу Макар, але причіпки уже деренчали сильніше за його пискляві вигуки.

"Інтер" вів за собою двокорпусний плуг Сакка і вже вивертав на сонце масні, одгодовані скиби чорної землі. Муха Макар подріботів за плугом.

— А чого ти, парнишка, не від межі починаєш? Тракторист, не озираючись, кинув назад:

— А на заправку до тебе на ялових ходитиму?

Муха Макар зупинився, ласкаво глянув єдиним своїм оком у спину трактористові, потім знову в борозну й весело підморгнув до левади:

— Раціоналізація! — і на цьому осікся. Усмішка з обличчя перебігла в його міллю побиту борідку, потім воно просто перекривилося: на межі, спершись на палицю, в насунутім на очі картузі стояв Караван. Перед Каравановими очима трактор уперто сунув до межі його поля. Важким поглядом Караван стежив за кожним вершком, як за ножем, приставленим до горла. Трактор накотився на межник, і два лемеші перерізали зелений застарілий рубець, Караван, немов од рани, одвів свої очі й зупинив їх на Мусі. Муха Макар пам'ятав, що вчинив над ним Караван, коли виступив узимку на зборах, і тепер мав усі підстави дорізати його, на цій межі, але від важкого Караванового погляду йому зробилося ніяково, і він, щоб не зустрічатися очима, хазяйновито нахилився над стернею, налапав очима маленький черепок і ще хазяйновитіше, щоб ненароком не попав на леміш, пошукав місця, куди його закинути. Шукав він навмисне довго, але Караван все ще не зводив з нього очей. Він тільки переставив палицю, від чого та помітно, підвищилась. Муха Макар здивувався: що б там могло бути на рівному обніжку, щоб на ньому можна було спертись, і пригадав, що там, у бур'яні,, одвіку лежав важкий камінь, на якому він не раз ламав собі косу. Друге таке місце було на Бабачці, де ще колись давно викорчувано леваду.

— Чуть не забув,— зрадів він з цієї нагоди і, зітхнувши з полегшенням, немов скинув з плечей муляві Караванові очі, підтюпцем, щоб відзначити це місце прапорцем, потрусив до Бабачки. За ним шкутильгав сухоребрий пес Дрючок, що приблудився до табору. Уже одбігши в поле,

Муха Макар аж тепер набрався хоробрості.— Я б тобі знаєш що сказав, Караване,— заговорив він до древка, що стискував у руках,— знаєш, що б сказав — я на тебе все життя своє працював, чудувати став, щоб хоч таким.люди помічали, що я теж чоловік, а серця ні на кого не мав. А тепер прийшов і на нашу вулицю празник: Совецька власть розкусила-таки вас' В тебе, Караване, забрали тільки те, що ми тобі своїми горбами нажили, а. ти вже й спідлоба на нас. Дивись, дивись; тільки тепер не залякаєш, бо Муха вже не боїться тебе.

Караван все ще стояв біля каменя і спирався на палицю.

Назад до табору Муха Макар повернувся вже другим межником. І до самого ранку відчував себе, як на святі. В таборі серед гарб на стерні вилискували стягнуті кільцями залізні бочки з гасом, поруч стояли бляшані жбани з сивим олеонафтом і з бензином. Під сонцем висів терпкий припах. Тут же, поки що в безладді, лежали лійки, цеберки, лопати, брезенти й ліхтарі. За всім цим мав доглядати Муха Макар, і він від справжнього задоволення сів на бочку з гасом, дістав кисет і почав крутити цигарку. Коли вже в руках були сірники, він скоса зирнув на сіно, що наїжачилось із гарби. Звідти хтось попередливо протяг:

— Макаре! 1

— Та я вже й сам метикую,— і, щоб остаточно виправдатися, враз крикнув: — Гей, сороки білобокі, ви що ж, судьби своєї не собразуете, чи що?

Куховарки, що розкладали за табором вогнище,, наставили до нього вуха.

— Ви, кажу, пожар хочете зчинити? Геть мені на п'ятдесят сажень, як во внутренній службі сказано.

СаМ'ВІн теж одійшов далеко вбік і там спалив свою цигарку. Після цього він з почуттям гордощів заходився біля дорученого йому майна, і табір до ранку преобразився. Муха Макар встиг уже до ладу поставити гарби, на віддалі спорудив з брезенту ятку для палива й мастила, таку ж ятку спорудив для кухні; і табір уже виглядав маленьким ярмарком, в якому вешталося стільки людей, як це буває на підторжі. Сновигаючи між . ними, Муха Макар після снідання помітив сигнали з трактора. Тракторист червоним прапорцем просив принести води для радіатора. Муха Макар схопив лійку і дві цеберки води і хутко помандрував на край поля. Біля кінської колони його зупинив орач.

— Куди несеш, до карасиики?

Муха Макар за слово "карасинка" образився і нічого не' відповів.

— Може б, трохи дав води буланому?

В парі з сірим стояв той самий буланий, що в Каравана справлявся мало не за трактор, і простягав до відер рожеві ніздрі. Муха Макар завагався, простяг руку до буланого, але позирнув і на трактор: звідти вимагали води. Він поміркував губою і вже рішуче схопився за відра.

— Коняку всякий зуміє напоїти, а трактор — треба вміти,— і знову потяг по ріллі важкі відра, що нагинали його до самої землі.

Назад повертаючись з порожніми відрами, Муха Макар на ріллі здибав дідка. Весь сивий, з бронзовою лисиною, дідок у білих штанях, спираючись на костур, босими ногами ходив по глибоко зораній ріллі і заклопотано й пильно придивлявся старечими очима до чубатих скибок. З натугою він зважувався на костур, розгинав свою спину і стривожено оглядався з-під руки довкола. Колишні дрібненькі селянські клаптики землі були вряд укриті розгонистими борознами, і будь-які ознаки меж зникли під ними. Дідок у білих штанях знову нагинався, шкріб у жмені землю, підносив до очей, довго вдивлявся в чорний порох, дув проваленим ротом на долоню і заперечливо хитав головою. Він перейшов у друге місце, знову нагнувся, иашкріб у жменю землі і знову заперечливо похитав головою. З кожним кроком,його тривога зростала. Губи не переставали щось шепотіти. Муха Макар наблизився. Це був дід Майка.

— Загубили щось, папашо, чого шукаєте? Дід Майка звів на нього в сивих віях очі.

— Загубили, кажу?

— Убили, синку, убили.

Дід Майка був глухий і доживав свої дні у сина, що вступив^до артілі "Ясні зорі".

— Кого вбили, діду?

— Земельку, сину.