Поетичні твори - Федькович Юрій

Приходя до мене молодці-соколи:

«Легіню, на танець; легіню, на поле!»

«Ой піду я, браття, ой піду я д вам,

Лиш сестрам-голубкам даруночки дам».

Ой клоню я сестрам кармазин, то квіти,

А вни полинули чимборше до кліті -

Винося одежу, винося кресак:

Убрався, уклався, як пава, як мак.

Сорочка в три цирки, хустина щовкова,

Топірчик з Сиготу, 14 а черес з Кракова,

Обі порошниці 15 в Розтоках 16 набив,

А ретязі 17 мої би й Добош носив.

Приходжу на поле, де браття гуляють,-

Цимбалоньки ріжуть, скрипічники грають,

А дівчина моя - то ружа, то сніг;

Як я ї зобачив - аж падаю з ніг.

Товариш мій давній заводить з нев танець,

Та й шепче до неї: «Дивися - коханець!»

А вна як узріла - то в регіт, то в плач:

Згадала си любка зелений бокач.

Та й право до мене, хороше, моторне,

За шию вбіймає, до себе мя горне:

«Ой любчику любий, ой де ж бо ти був,

Що-сь співанки мої ніколи не чув?»

І була би більше, небога, казала,

Коби мня громада не була обстала:

Той клонить горілку, той пиво, той мід…

Над наше Підгір’є на світі вже ніт!

Співанка

Зашуміли темні лози

Козакові при дорозі.

По дорозі блудом ходить,

Вороного свого водить,

Золотую чашу носить

Капітана слізно просить:

- Гей ти, пане капітане,

Ти, козацкий отамане,

Дам ти меду, дам ти чашу,

Лиш пусти мня в землю нашу,

Лиш пусти до роду мого,

Дам коня ще вороного.

- Дурно, козак, дурно тужиш,

Бо не підеш - аж дослужиш;

А як будеш що казати,

То тя скажу прикувати

До коня до вороного,

Козаченька молодого.

Марш на Італію

Співанка

Засвіти ми, ясна зоре,

Засвіти ми на всі гори;

Гей, їду, їду,

Поїду за Дунай,

Гей, поїду за море!

Ци за море, ци за Дунай -

Коли-сь жовняр, то не думай!

Ой гоя, гоя,

Така твоя доля,-

Гей, гуляй, хлопче, гуляй!

Ой буду я ще гуляти,

Як заграють на гармати:

Гей, гоя, гоя,

Ти, доле, ти моя,-

Ой мати ж моя, мати!!

Ой ненечко, моя мати,

Пішов твій син погуляти;

Гей, гаю, гаю,

І п’ю, і гуляю,-

Гей, то п’ю, то гуляю!

Ой пив же я та й напився,

Пішов спати - не будився;

Гей, гаю, гаю,

Кровавий Дунаю,

Як я дуже упився!

У Вероні 18

Співанка

У Вероні, гей, на брамі кам’яній,

Там стояли три жовняри молоді,

Як стояли, так стояли, говорили:

«Бодай би ся ясні мури розвалили!

Не так мури кам’янії, як ті брами»,-

Заплакала стара ненька сльозоньками.

«Не плач, мати, не плач, моя, не журися,

Маю ж бо я що убрати - подивися:

Маю кабат, маю зброю, в чім ходити,

Тече кровця річеньками - є що пити.

Не так пити-пропивати, як гуляти,-

Чисте поле романове, моя мати».

Ходить жовняр молоденький на патролі,

Аж там летя, підлітають три соколи.

«Ой соколи, ой бистрії, де бували?»

«В чистім полі романовім попасали;

Попасали білі руки, чорні очі,

А все тото буковинські парубочі».

3 липня 1861

Товариші

- Гей, брате милий, гей, ци чуєш? -

Чого ти ходиш та й сумуєш,

Чого сумуєш та й думаєш,

Коня футруєш - не співаєш?

- От так, мій друже, так, соколе:

Поїдем рано в чисте поле

З французом, сардом воювати,

Чей, перестану вже думати…

Ци то в полі над Маджентов три вірлове в’ються,

Ци то в полі під Маджентов три царове б’ються?

Ой не б’ються, але ріжуть цілісіньку днинку;

Дайте, дайте відпочити най би на годинку!

Ой не бійся, красний улан, ой не бійся, молод:

Під Маджентов виногради, в винограді холод;

Там ти будеш спочивати, брате мій Іване,

Аж старенька твоя неня плакати не стане.

«Ой нене ж моя, горе, горе!

Ци в грудях моїх Чорне море,

Що тілько крові з рани плине,

А серце моє ще не стине?

Ой то ж коле, то ж то крає,

Аж душу з тіла випирає!

Водиці, люди, хоть дробину,

Водиці - йой, мій боже,- гину!..»

Ци то в полі під Маджентов явір повалений,

Ци то в полі під Маджентов улан заколений?

Поклонився головою на гарячий камінь,

А канони загукали по Мадженті: амінь!

Гей, скажи ми, красний улан, ци не тут канони

Ліпше знають задзвонити, як удома дзвони?

Та й скажи ми, милий брате, ци не тутки круки

Ліпше знають нарядити, як наймильші звуки?

- Гей, брате милий, гей, ци чуєш?

Чого ти тутки так сумуєш

На кабатині, на зеленій,

В кровавій красці закрашеній? -

Він тихо, бачу,- він не чує,

Та як сумує, так сумує.

Струджений, бідний: що ж робити?

Хіба му постіль постелити.

Ци ся в полі під Маджентов місяць кровйов миє,

Ци то в полі під Маджентов улан яму риє?

Риє яму