Поетичні твори - Федькович Юрій
Ладо! Ладо!
Роде мій величний, пропивай ти з нами,
Милий боже!
Братя, як соколи,- за кедрові столи!
Ладо! Ладо!
Роде мій величний, пропивай ти з нами,
Милий боже!
Сестри ж мої любі,- за золоті куби!
Ладо! Ладо!
Роде мій величний, пропивай ти з нами,
Милий Боже!
Дитина
- Чого ж бо ти плачеш, дитинонько мила?
- А, ненечко-утко: котюга вкусила!
- Коли від котюги такий тобі жас,
То ще ти на світі заплачеш не раз.
Квітки
Що кажуть, душко, квіточки ті милі,
Що он так красно на траві цвітуть? -
Зривай ті квіти, доки ще зацвилі
І доки другі квіточок си рвуть;
Бо прийде осінь - зіленько зів’яне,
Де сніг упаде - квіточок вже ніт,-
Тогді як око за квітками гляне,
То лиш заплаче на студений світ.
І як ті квіти, що їх яр сплітає,
Не вскреснуть більше, як їх зітре лід,
То так і людська молодість минає,
А що минуло - вже не верне вслід.
Тому зривай си яром твої квіти,
Коли в личку ти калиновий гай,
Коли в душі ще тепле серце світить,
Бо як загасне, то загас і рай.
Вечір на Підгір’ю
Славне Підгір’є, що ся маєм крило,
В шовкові трави спати ся клонило,
Бо світле сонце в гори ся сховало,
Би десь у морі личенько скупало,
А завтра рано знов нам засвітило,
І знов ся щастю нашому дивило.
І знов в вечірніх зороньках помалу
Підгір’є красне спати колисало,
Як нині ввечір.
О, як тут весело!
Усе в одну ся піснь щасливу сплело:
Там в стаї ватаг 4 на флояру грає,
Там, геть за лісом, череда десь бліє;
По воду йдучи, дівчина співає,
Пташинка в гаю щастя своє піє;
А, гейби пісням милим вторували,
Цигани в лузі в два клевці кували.
І всюди співи, всюди лиш свавілля,
Що хтось би думав: тутки все весілля.
І чо ж би тутки заспівати годі,
Де кожде вільне, кожде на свободі,
Де навіть щезник 5 пробувати любить,
Як доста світом душей си нагубить;
Відтак би трошки рад де відпочити,
Аби за раєм хвильку затужити,
Би нагадати, як колись там було,
Нім боже слово з світлості го пхнуло,
Аби казити, терти мимо волі,
Проклявши бога і проклявши долю.
Но господь знає і єму годинку
До прохолоди, любого спочинку,
І не боронить місця му глядіти,
Де люди чисті, як ті божі діти,
І ще ся в школах того не навчили,
Як би і біса перепередили,-
А де ж він найде місце си зичливе,
Як не в Підгір’ї, де ще все щасливе?
Лиш той легінь там в лузі над потоком,
Гей брат на брата, сперся на ялицю;
Відважним чорним, гейби в орла, оком
Похмуро дивить в крицяну рушницю, 6
Гейби в тій цівці, що синьо снияла,
Єго вся доля добра пробувала,
Гей вже би нігде, нігде більше в світі,
Як лиш в рушниці, щастя мав глядіти.
І чо ж ти, стрільче молодий та гожий,
Допізна нічов в лузі сам сумуєш,
Коли-сь, гей рицар, пишний та урочий,
І в гарних грудях чисте серце чуєш,
Коли-сь моторний, як козак турецький,
Вус, око чорне і кресак 7 стрілецький,
А всі пушкари на підгірським краю
Тя капітаном своїм називають!
Чого ж, легіню, маєш ти тужити,
Коли тобі би лиш на світі жити?
Він тихо, бачу, не відповідає:
В рушницю дивить та й собі думає.
Пречиста діво, радуйся, Маріє!
У синє море сонце ясне тоне
І своє світло, ніби кров, червоне
По всій країні доокола сіє;
А там зазульку в гаю десь чувати,
А там дзвіночок став селом кувати,
Там в борі вітер листям шелевіє:
Пречиста діво, радуйся, Маріє…
Пречиста діво, радуйся, Маріє…
Он молод жовняр ляг си на мураві,
Личко студене, шати му кроваві,-
Розстрілен нині; бо - самий не вміє,-
Камратя яму темну му вкопали,
І на спочинок бідного в ню склали;
Уже не скаже, як дзвінок запіє:
«Пречиста діво, радуйся, Маріє…»
Пречиста діво, радуйся, Маріє!
Під плотом сіла удовиця-мати,
До себе тулить бідне сиротяти
І плаче ревне, серденько їй мліє,-
Ба, вже не плаче, вже і не голосить:
Склонила голов - більше не підносить;
Зірниці плачуть, а дзвінок німіє…
Пречиста діво, радуйся, Маріє.
Пречиста діво, радуйся, Маріє!
Там онде блудить сплакана дитина,
Без тата, мами, бідна сиротина,
Нічо не їло, душечка му мліє,-
І хоче в хату бідня навернути,
Господар псами тровить єго, чути:
Верескло, впало, кров ся з ніжки ліє…
Пречиста діво, радуйся, Маріє.
Пречиста діво, радуйся, Маріє,
Бо я не можу… Вшак я маю душу -
І чути мушу, і дивити мушу,
Що тут, на світі, ах, тутки ся діє;
Да як до гробу зложуть моє тіло,
Де темно, тісно, студено, зотліло,
Де нич не плаче, де усе німіє,-
Пречиста діво, радуйся, Маріє!
Молитва
О, як то тихо вечором на ярі!
Де сонце було, там кроваві смуги,
І ніби склали світ на чорні мари,
Так все утихло
