Розгін - Загребельний Павло
Он Карналь теж — академік, а спробуй візьми його голиг ми руками! Все життя так і норовить виприснути а.-під розумного впливу й керівництва. Сам дикий і жінку таку знайшов, а ти коло них страждай!
Кучмієнко позіхав до тріску в щелепах, совався за столом, сідав і сяк, і так, хилив голову то на один бік, то на другий, напускав на себе вигляд зневажливий, сонний або, навпаки, збадьорений— нічого не помагало. Ті собі танцювали щось повільне й нескінченне, Юрій клацнув вимикачем, зоставив у кімнаті притемнене світло, їм хотілося інтиму, ніжності, загадковості, а Кучмієнко чхав на всі інтими, він звик до розмаху, належав до людей, готових поставити своє ліжко на Хрещатику, обідати на вершині Ельбрусу, світити собі всіма вогнями Братської ГЕС. Усе моє, все для мене, а більше нікого на світі!
А тим часом він не мав нічого і позбавив себе всього сам, забравшись у тісняву цієї малометражки, опинившись ув'язненим серед бездушної, жорстокої молоді. Йому відведено принизливу роль непаристого числа, він безмовний свідок, спостерігач і підслухувач, він може сидіти, може вийти на балкон, може кинутися вниз, може —збігти шо сходах і втопитися в протоці — ніхто цього не зауважить, б© вони —впиваються своєю молодістю, красою, незалежністю. Кучмієнко бавився виделкою, ножем, чайною ложечкою, тарабанив пальцями по столу., надимав щоки, намагаючись підтутукувати під мелодію танцю, але музика була невідома, в нього нічого не виходило, з горя він хильнув кілька чарок горілки, на душі трохи повеселішало, пітьма розсунулася, перед очима заграло райдугою, він мовби поплив на хвилях музики й притишених голосів, тепер і він зміг заплестися між ті голоси, був, щоправда, лише слухачем, але вдовольнився й тим, бо несвідоме підслухування давало змогу опинитися над тими, хто говорив, зверхність давала не тільки втіху, а й владу, він віддався своїй новій ролі залюбки, навіть, сказати б, натхненно, забув про свою поважність, масивність, не карався більше надміром своєї тілесності, став легкий, невагомий, невидимий, перетворився на якесь летюче вухо, підслуху-вальний пристрій, .літав за двома парами, мов злий янгол гріха, втулявся то поміж одних, то поміж других, а вони перекидалися словами, нічого не зауважуючи, нехтуючи його можливою присутністю й участю, захоплені собою, жорстокі й безжальні в своєму захопленні, а іноді й великодушні.
Іван. У мене якесь почуття провини перед товаришем Кучмієнком.
Анастасія. Він якийсь безпомічний. І в а н. Я образив його, здається. Юрій. Мені здається: ти образив мене. Людмила. Юрин батько пройшов війну. Іван (до Юрія). Тобі я сказав правду. Юрій. А що таке так звана правда?
І в ан. Правда— попередження, що далі так жити не можна.
Людмила. Життя — це не постійні перемоги й успіхи. Іноді це поразки, втрати. Рано чи пізно довідуєшся про них. Сам або хтось скаже. Батько мій любить повторювати: опоненти потрібні для відточування думок.
Юрій. Потрібні, але ніхто їх не хоче мати.
Людмила. Гра повинна мати єдині правила.
Іван. Є правила гри і правила боротьби.
Юрій. Іван завжди відзначався так званою прямотою. Що це таке? Це означає: говори правду завжди тому, кому вона неприємна.
Анастасія. А могли б ви не говорити сьогодні про справи?
Юрій. В такому разі роз'єднаймося і об'єднаймося знову! Пари помінялися. Юрій штовхнув Людмилу до Совинського, сам вихопив у нього Анастасію, на магнітофоні змінилася касета, музика тепер була якась спазматична, з рваним ритмомі,. хоча й неголосна, притишена, так що Кучмієнкове вухо без> перешкод могло й далі кружляти над парами й вловлювати все, що. говорилося, а сам він тим часом, ніби суєід-танцюрист, мошки й методично перекидав собі в рот маленькі чарочки, апетитно плямкав, вибирав найсмачніші шматочки качки, якої майже ніхто й не їв (об'їлася нинішня молодь, об'їлася). Тепер' він уже був: переконаний, що недаремно приїхав сюди, його присутність тут необхідна. Ще не знати, як воно все закінчиться, до чого доведе ота міньба партнерами, оті натяки & ота. прямота. Що вони там говорять?
Юрі щ Усі люди — просто люди, а ви — божество.
Анастасія. Так зване?
Юрій (сміється). Само собою.
Анастасія. Ви часто смієтеся.
Ю р і й. Додайте: охоче. Я сміюсь. Люка серйозна. Розподіл праці. Різноманітний вираз облич.
Анастасія. Я б не сказала. У вас переважає одноманітність.
Юрій. Саме?
Анастасія. Брак делікатності.
Ю р і й. Так звана делікатність не що інше, яас боягузтво і брак уяви.. Наприклад, Іван. З начальством^ скромний і тихий;. З дівчатами ввічливий, як одесит: А в питаннях любові не заважає мати трохи здорового нахабства.
Анастасія. Самозакохані люди завжди, вважають^ що в них закохані всі.
Юрій. Ваша краса не зменшується від таких різких слів..
Анастасія. А ви завжди вірите лише в те, чого вам хочеться.
Юрій. Ви вже здогадалися?
Анастасія. Але бажання такі непостійні.
Юрій. Та ви так звана штучка!
Анастасія: (сміється). І це ще не все.
Юрій. Я щойно подумав-, як було б' здорово, поцілувати вас, а ви... У вас багато спільного з Іваном;.
А н а с т а с і я. Мабуть, це нас і зблизило;
Юрій. А що було б, коли б ми з вами зустрілися раніше, ніж...
Анастасія. Можна не продовжувати. Нічого б не було. Юр і й. Однаково я поцілував би вас навіть, після цих слів. А н а с т а с і Я;.. Тримайтеся на безпечній відстані. Юрій. А чим вимірюється так звана безпечна відстань? А н а с т а с і я. Розсудливістю,.
Вони вмовкли, і Кучмієнко мерщій "перенаиьадив"' свою апаратуру на хвилю Совинського^ і Людмили.. Все-таки машомет-ражне будівництво має свої незаперечні переваги. Тут можна слухати людей навіть тоді, коли ти на восьмому поверсі, а вони на першому. Колись, ще студентом, Кучмієнко приходив до хлопців у гуртожиток, і вони підслуховували, що робиться в дівчачих кімнатах, але там стіни були товсті, ще довоєнні, доводилося притуляти до стіни порожню склянку, використовуючи її як резонатор, тут не потрібні ніякі резонатори, ніяка фізико-математична освіта. Хто хоче слухати, той почує!
Людмила. Його не можна ні перевиховати, ні змінити... Та й гніватися на нього не можна. Ніхто довго не витримує. В ньому все так природно. Може видатися, що він живе тільки заради власного задоволення, але це враження оманливе. Він дуже добрий.
Іван. Я вичитав десь віршик. Запам'ятав чотири рядки. Послухай. "Живе, пристроєна батьками і мужем прибрана до рук, та сама чиста моя пам'ять, та найрозлучніша з розлук..."
Людмила. Ти не чув про випадок на полюванні? Це так характерно для Юки. Батько влаштував йому полювання на кабана. Зібралося багато видатних і невидатних людей, ну, сам розумієш...
Іван. Королівське полювання.
Людмила. Батько не може ходити з рушницею, він взага-лі проти вбивства, ну, попросив, щоб узяли Юку. Стали вони там на номери, поховалися, ждуть, поки єгері наженуть на них вепра. А тут вискакує несподівано лисиця. Всі пропускають лисицю, бо ждуть кабана, постріл його злякає, всі затаїлися, ціл* ком природно. Всі, крім Юки. Він прикладається і б'є в лисицю. Не попадає, лисиця тікає, а всі мисливці проклинають тихенько невідомого стрільця-порушника. Та не біда. Кабана ще немає, він не почув пострілу, десь біжить. Знову всі стоять, ждуть. І знову вискакує величезний заєць І прямо на мисливців. Його теж пропускають, бо хто ж стане заради зайця лякати кабана, але Юка прицілюється, б'є відразу з обох стволів, заєць летить перевертом, Юка реве від захвату, а кабан тим часом, наляканий пострілами, іде вбік... Можеш уявити, що врятувало Юку? Тільки та обставина, що там зібралися інтелігентні люди. Інакше його просто б розтерзали! Але чим усе закінчилося? Юка сам засмажив зайця в овочах і в вині, запросив академіків, і вони заявили, що не знати, хто має слушність: Юка, який убив зайця, чи ті мисливці, які хотіли вбити кабана, але ще й не відомо, чи вбили б, чи ні... Чому ти мовчиш?
Іван. Але ж я все сказав.
Кучмієнко завжди дотримувався принципу, що в житті неодмінно потрібна солідарність. Скажімо, солідарність Кучмієн-ків — це вже щось. Завжди можна протиставити її розокремле-ності, хто живе мовби врозсип, чи що. З погляду дотримання фамільної солідарності не було сенсу далі слухати розмову між Людмилою й Совинським, бо тут могли пролунати слова не дуже схвальні про Юрія, тому Кучмієнко зусиллям волі переключився на іншу пару, від якої можна було сподіватися чогось веселішого.: На жаль, не стали вони ближчими, танцювали так само на відстані, яка визначалася дівочою технікою безпеки, але Юрій, здається, не особливо переймався цим, був веселий і, сказати б, винахідливий, як ті хлопчики з давніх телевізійних передач.
Юрій. У мене внизу сусід. Не цей танцюрист, а солідний хлопець, земляний жук. Я вмовив його посадити виноград. Але виноград тягнеться до сонця, а між нижнім сусідом і сонцем випадково-закономірно опинився я. І що ж? У сусіда коріння, а в мене на балконі лози й плоди. Така картина повторилася і з моєю любов'ю. Іван знайшов Людмилу й закохався в неї, а я не шукав, бо знав її ще з дитинства, і одружився з нею. Як у пісні. "И родина щедро поила меня березовым соком, березовым соком". Мій тесть характеризує мене знаєте як? Нездарний, лінивий, математичних здібностей не має, зі старшими зухвалий, з однолітками нахабний...
Анастасія. А далі?
Юрій. Ви маєте на увазі мої так звані найближчі плани? Найближчі плани — побудувати гараж для "Жигулів", куплених нам академіком Карналем, відростити бороду, дістати шкіряну куртку. Ви на цьому знаєтеся, личитиме мені шкіряна куртка? Чорна.
Анастасія. Мені чомусь здалося, що вона у вас уже є. Я навіть ніби вас бачила в ній.
Юрій. Тут ви трохи працюєте на випередження. У вас просто комп'ютерні здібності. Тільки комп'ютер може так швидко думати. Але він так само швидко й передумує. В дівчатах я б таку здатність не вітав. Як співається у відомій комсомольській пісні: "Только все суета, ведь не вся еще жизнь прожита".
Кучмієнко знав про несерйозність свого сина, але якось ніколи не задумувався над її розмірами. Виявляється, що вона просто страхітлива! Неприпустимо! Як можна довіряти таким хлопчикам серйозну роботу! Руки мовби й золоті, а язик меле казна-що! Уявити собі таке в масштабах цілої держави — то це просто жах! І якби ж хтось сторонній, якийсь чужорідний елемент, якась неконтрольована особа, а то рідний син!
Кучмієнко з обуренням одвернувся од Юрія.
