Руфін і Прісцілла - Леся Українка
«Умри, Прісцілло, не давайсь на ганьбу?»
Руфін
(подумавши)
Я міг би се.
Прісцілла
Тепер же погадай:
те, за що я несу своє життя,
мені дорожче і від слави Риму,
і від моєї цноти. Але ти
за мене тільки мав би наложити
своїм життям, і то за марне тіло,
а не за душу. Се ж і рівнять не можна!
Руфін
Мені не жаль свого життя за тебе!
Прісцілла
Жаль чи не жаль, проте твоє життя
потрібне ще для слави Риму й честі
твойого роду. Небагато в Римі
таких, як ти, лишилось громадян.
Загинувши, ти виймеш з підмурків
столиці світу камінь найпевніший
і тим її погибель прискориш.
Ніяка чесна римлянка не стала б
тебе призводить до такої жертви.
Руфін
А ти мене до неї все ж призводиш,
хоч не словами, то проте ділами,
хіба ж ти вже не римлянка, Прісцілло?
Прісцілла
У тих ділах уже немає римлян
чи варварів. Ми всі там громадяни
небесної держави, а не Риму,
не Вавілону, не Александрії,
чи як там звуться ще столиці людські.
Нехай загинуть всі столиці світу,
нехай загине Рим, коли судилось,
аби настало всюди царство боже.
Руфін
(з приглушеною досадою)
Такого я зовсім не розумію!
Прісцілла
А я не розумію, чим призвожу
тебе до жертви,- адже я благаю
тебе не буть для мене провожатим?
Руфін
Се дуже прикро пояснити, люба,
але ж... ти не дитина і свідомо
поводитись повинна в кождій справі.
Тож поясню: ти, як дружина шлюбна,
піддана під опіку чоловіка,
і за свої діла не ти сама,
а й чоловік твій теж відповідає.
Прісцілла
(стривожена, але пануючи над собою)
Чому ж, коли засуджено Сабіну,
патриція Кріспіна Секста жінку,
за «християнську змову», як то звалось,
то чоловіка і на суд не брали?
Руфін
Бо він її тоді формально зрікся
і виявив, що відколи вона
до секти прилучилась, то не стала
всіх шлюбних обов’язків виповняти
супроти нього.
Далі знову скорочено діалог Руфіна і Прісцілли, після слів Руфіна «Запевне ні!»:
Руфін
Запевне ні! Але чому, Прісцілло,
в той час, як я було рушав до війська,
могла ти, як і всі жінки, сидіти
безпечно дома. Ти ж не поривалась
іти на бій, як ті германки мужні,
хоч ти казала - і тому я вірю -
що ти весь час проводила в тривозі
і в думах про непевну долю війська.
Прісцілла
Я добре тямила, що для такої
війни я не вдалась, я на заваді,
а не до помочі усім вам стала б,
якби до бою з вами подалась.
Та й то скажу, якби тоді не слави
шукали ви, мов того вітра в полі,
а відбивали тут облогу вражу
напасників, боронячи життя
і честь народу римського,- я стала б,
та певне й всі матрони чесні стали б,
на мурах помагати обороні
незгірше від германок. От тепер
іде свята війна за оборону
небесної держави, і боротись
ми всі за неї мусим до загину -
чоловіки й жінки, старе й мале,
хто чим здолає, хто вогнистим словом,
хто вчинками проречистими. Горе
зрадливому, що схоче відплатитись
яким земним надбанням від повини
великої. Лиху полову спалить
господь своїм вогнем - довічний сором
і каяття палитиме такого, поки замучить.
Руфін
(з подивом, повним пошани, дивиться на жінку)
Вперше зрозумів я,
до чого тяжко, склавши руки, ждати,
чи вернеться одважний друг живим
з такого бою, де немає місця
тому, хто стать під корогви не може.
Прісцілла
Ти міг би стать під нашу корогву!
Кажу тобі, що й у гурті Христовім
такі, як ти, навдивовижу: серцем
ти наче голуб, розумом як змій,-
апостолів шукав межи такими
собі Христос. Адже колись із Савла
бог Павла виявив,- невже Руфін
далеко меншого не вартий чуда?
Руфін
Сказати правду, я не бачу дива
ніякого в настанні Павла з Савла.
Все, що мені доводилось читати
з листів сього сірійського рубаки,
упевнило мене, що не змінилось
нічого в ньому після того «чуда»,
крім літери єдиної в іменні.
Прісцілла
Що ти говориш?!
Руфін
Тільки думку щиру.
Адже в його листах, у кожнім слові,
загонисту вояцьку вдачу видно:
він словом бив, неначе кат бичем,
дарма, що про любов умів балакать.
Я не дивуюся, що десь в Корінфі
чи в іншім грецькім місті цілу бійку
і бешкет він вчинив за справу віри,
немов преторіанець за образу
орла імперії або значка
свойого легіону. Тільки й зміна,
що перше цезар був для нього богом,
а потім став Христос. Замість орла
почав він знак ягняти шанувати…
Прісцілла
(вражено )
Се зміна не мала!.. І не люблю я,
коли ти так ущипливо говориш
про те, що я навчилась поважати.
Се ж навіть і не личить філософським
виборним вихованцям так робити,-
спокій і до сперечника пошана
найперша їх повинність і оздоба.
Руфін
(просто і щиро)
Се правда. Вибач і не гнівайсь, люба,
за те, що помогла мені вернутись
на шлях, вторований учителями
і друзями премудрості. Не гнівайсь,
але таки признатися я мушу:
мені не до душі писання
