Повернення Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль

приїхав, аби вичавити з нього дещицю. Першої ночі він був розумніший - відразу пообіцяв мені такі гроші, що я на все життя облишив би море. Домовитись про все ми мали третьої ночі. Прийшов я тоді до нього, бачу - він уже напідпитку й лютий, як чорт. Ми сіли, випили, згадали давні часи, але що більше він пив, то менше мені подобалася його пика. Я примітив гарпун на стіні,- може, ще знадобиться. А того нарешті прорвало - він схопив ніж і поліз на мене з лайкою. По очах було видно, що він ладен убити мене. Та не встиг він витягти ніж, як я проштрикнув його гарпуном. Боже, як він заревів! Обличчя його досі не дає мені заснути. Кров лилася рікою, а я стояв і чекав; але навкруги було тихо, тож я заспокоївся, озирнувся - й побачив на полиці ту бляшану коробку. Я маю на неї таке саме право, як і Пітер Кері, тож узяв її й пішов з хижі. Та ще здуру забув на столі свій кисет.

А тепер розкажу вам найдивовижніше з усієї цієї історії. Тільки-но я вийшов з хижі, як чую - хтось іде. Я засів у кущах, дивлюся - прокрадається якийсь чоловік. Увійшов до хижі, скрикнув, наче дідька побачив, та й кинувся щодуху тікати, поки не зник. А я пройшов собі десять миль пішки, сів на потяг у Танбридж-Уельсі й так усіх перехитрив.

Відкривши ту коробку, я побачив, що ніяких грошей там нема, самі лишень папери, які я не зважився спродати. Я втратив свою владу над Чорним Пітером і опинився на мілині в Лондоні, без жодного шилінга. Тільки й зосталося в мене, що моє ремесло. Отож я побачив ці оголошення про гарпунників з великою платнею й пішов до корабельних агентів, а вони мене послали сюди. От і все, що я знаю. Хоч я й заколов того Чорного Пітера, судді мусять мені подякувати, бо я заощадив їм витрати на конопляний мотузок.

- Цілком переконливе свідчення,- мовив Холмс, підвівшись і запаливши люльку.- Як на мене, Гопкінсе, вам слід негайно відпровадити заарештованого до надійнішого місця. Ця кімната не дуже придатна для в’язничної камери, а містер Патрік Керне займає на нашому килимі забагато місця.

- Містере Холмсе,- сказав Гопкінс.- Не знаю, як і дякувати вам. Я й досі не збагну, як ви досягли такого успіху.

- Просто мені пощастило відшукати ключ із самого початку. Якби я раніше довідався про цей записник, то він, можливо, так само збив би мене з пантелику, як вас. Але все, що я чув, вело мене лише в одному напрямі. Могутня сила, вміння орудувати гарпуном, пляшка рому, тюленячий кисет із міцним тютюном - усе це наводило на думку про моряка, до того ж китобоя. Я був переконаний, що ініціали «П.К.» на кисеті - звичайний збіг; кисет не належав Пітерові Кері, бо той мало курив, і до того ж у «каюті» не знайшли люльки. Ви пам’ятаєте, як я питав, чи були в «каюті» бренді та віскі. Ви сказали, що були. Хто ще, крім моряка, питиме ром, коли поряд є інші напої? Так, я був певен, що то моряк.

- Але як ви його розшукали?

- Любий мій сер, ця загадка дуже проста. Якщо то був моряк, то лише з тих моряків, що плавали на «Морському однорозі». Як мені було відомо, на інших кораблях капітан не плавав. Три дні я надсилав телеграми в Данді, щоб дізнатись імена команди «Морського однорога» з 1883 року. Коли я побачив серед гарпунників ім’я Патріка Кернса, мої розшуки майже скінчились. Я вважав, що цей чоловік зараз, напевно, в Лондоні й був би не проти залишити на деякий час Англію. Кілька днів я провів в Іст-Енді, вигадав експедицію на північ, запропонував привабливі умови для гарпунників, що служитимуть під командою капітана Безіла,- і ось вони, результати!

- Чудово! - вигукнув Гопкінс.- Просто чудово!

- Вам треба якнайшвидше домогтися звільнення молодого Неліґана,- мовив Холмс.- Я вважаю, що ви повинні попросити в нього вибачення. Бляшану коробку йому слід повернути, хоча ті папери, які продав Пітер Кері, звичайно, пропали назавжди. А ось і кеб, Гопкінсе,- ви можете забрати цього чоловіка. Якщо мене захочуть бачити на суді, напишіть нам з Ватсоном до Норвегії,- точнішу адресу я повідомлю вам потім.

 

КІНЕЦЬ ЧАРЛЬЗА ОҐАСТЕСА МІЛВЕРТОНА

 

 

Проминули роки після тих подій, про які я згадуватиму, а розповідати про них і досі доводиться з осторогою. Тривалий час було неможливо навіть стримано і вибірково запропонувати ці факти увазі публіки, але тепер уже їхня головна дійова особа недосяжна для людського закону, тож цю історію з належними скороченнями можна переказати так, щоб нікому не зашкодити. Вона - своєрідний випадок у кар’єрі як містера Шерлока Холмса, так і моїй. Нехай читач вибачить мені, коли я приховаю дату чи ще якусь обставину, за якою він міг би виявити її справжніх учасників.

Холодного, морозяного зимового вечора ми з Холмсом здійснили одну зі своїх вечірніх прогулянок і близько шостої повернулися додому. Коли Холмс засвітив лампу, світло впало на картку, що лежала на столі. Він переглянув її й з огидою кинув на підлогу. Піднявши картку, я прочитав:

 

«Чарльз Оґастес Мілвертон.

Еплдор-Таверс, Гемпсшед. Агент».

 

- Хто він такий? - спитав я.

- Найгірша людина в Лондоні,- відповів Холмс, сівши й простягти ноги ближче до вогню.- Чи є що-небудь на звороті картки?

Я перевернув її.

- «Зайду о 6.30. Ч.О.М.»,- прочитав я.

- Он як! Він зараз буде тут. Ви не відчували, Ватсоне, бридливості та огиди, коли стояли перед зміями в зоопарку й дивилися на ці слизькі, повзучі, отруйні створіння зі смертельними очима й страшними пласкими головами? Саме такі відчуття викликає в мене Мілвертон. За час своєї практики я стикався з п’ятдесятьма вбивцями, але навіть найгірший з них не був мені такий бридкий, як цей тип. Проте я не можу не мати з ним жодних стосунків... Одне слово, він буде тут на моє запрошення.

- Але хто він такий?

- Я розкажу вам, Ватсоне. Він - король усіх шантажистів. Хай небо порятує чоловіка, й тим паче - жінку, чиє