Статті, нариси - Павло Грабовський
Як же його у неволі
Жити без надії?
Навчіть мене, люди добрі,
А то одурію!
Склад вірша, стих у д. Білоусова цілком неможливий, «убійницький» - сказали б москалі.
Посажу на память милой
Грушу с яблонею я...
Ну, хто же другий, опріч д. Білоусова, відважиться отак скомпонувати? Покликаюсь на всіх знавців поезії московської, почавши з Жуковського, а кінчаючи Бальмонтом. Москалі виробили форму вірша до найвищих ступнів краси та мелодійності, стали навіть віртуозами в сій справі. А д. Білоусов, проте, лепече, мов недоріка, з превеликим трудом одшукує потрібні вирази. Через те часом він просто переписує Шевченка, чому приклад ми вже бачили і побачимо.
Нащо було д. Білоусову перекладати стихотвір «Полюбилася я» і свій кепський переклад пускати між громаду,- святий його знає; стихотвір сей ще в 60-х роках переклав Плещеєв, і переклав непогано, далеко краще від д. Білоусова; чи відомо се останньому? Навіщо також було нівечити «На великдень на соломі», коли є людський переклад, зроблений Суренком?
«А я нынче обедала!» -
Сиротка сказала.
Дивно, як д. Білоусов не зрозумів ні Шевченка, ні бідної дитини-сиріточки. Не в тім сила, що вона «нынче обедала...»:
«А я в попа обідала!» -
Сирітка сказала.
Ось у чім сила. Хто жив на селі, той добре знає, що значить для сирітки пообідати в попа та ще й на великдень. Чи, може, д. Білоусов «не вбгав у віршу сього слова?». Може. Розумна причина поступитись змістом задля складу!
Де сила не бере, там треба, кажуть, хитрощів. Пускається на хитрощі д. Білоусов, та тільки дуже незручно. Пам’ятаєте прегарний Тарасів вірш:
Не женися на багатій, бо вижене з хати;
Не женися на убогій, бо не будеш спати...
Закортіло д. Білоусову перекласти, та що діяти, коли з капосними римами не даси ради? Д. Білоусова не залякаєш. Хоробро виводить він на папері:
Не женися на богатой -
Выгонит из дома...
Труднації, як бачте, ніякої; але яку ж риму прибрати до слова «дома»? Не вагаючись довго, перекладач додає «молодому», а потім, поміркувавши там трохи чи, може, й довгенько, пише:
Не женися на старухе -
Пара ль молодому?
Ти женись, удал молодчик... і т. д.
«Бога побійтесь, добродію! - закричить читач. - Таж Шевченко нічогісінько сього не говорив, відки ж воно узялося?» Наївні люди: стане д. Білоусов потурати на Шевченка,- може, Шевченко не до ладу казав,- от воно що!
До найпоганіших треба зачислити, між іншим, переклад вірша «Ми вкупочці колись росли», зроблений недбало і недотепно. Бідну Оксаночку перекладач ославив нізащо, наплів нісенітниці без жодної підстави, кажучи:
Все стала по ночам гулять...
Перечитавши сі перекладарські вигадки (у Шевченка нічогісінько сього немає), легко подумати, що дівчина кинулась до розпусти або гульні, а тим часом вона збожеволіла; слово «гулять» тут зовсім не до місця, треба було б сказати «бродить» або «разгуливать», коли вже так кортіло; краще ж просто обмалювати психічний стан божевільної без зайвих фраз, як се і зробив Шевченко. Тим самим робом скривдив перекладач і удовицю, про котру розказує, нібито до неї їздили та проводили з нею ночі козаки, тоді як Шевченко ясно розповідає:
Що заїздив козак з Січі
До вдови на двір...
Се ріжниця, з котрої видко, як легкомисно обходився перекладач з первотвором.
Шевченкові слова:
Нехай і так!.. Не наша мати,
А довелося поважати...-
д. Білоусов переказує:
Пусть так!.. Хоть не Украйну-мать
Нам довелося удобрять...
Запримітимо на се, що московське «удобрять» по-нашому значить «угноювати»; судіть, наскільки сей переклад коштовний. Переклад віршів: «Калина», «Минаючи убогі села» і «Неначе праведних дітей» не тільки поганий, а навіть і безграмотний. Що може бути краще отсих слів, повних надзвичайної простоти та почутливості:
«Чого ти ходиш на могилу? -
Насилу мати говорила: -
Чого ти плачеш, ідучи,
Чого воркуєш уночі,
Моя голубко сизокрила?..» -
Але що ж вийшло у д. Білоусова? Полюбуйте з сього нікчемного базікання:
«Что ты ходишь на могилу? -
Говорила дочке мать: -
И зачем, когда идешь ты,
Станешь плакать и рыдать?..»
Зверніть увагу на дві останні стрічки: по якому воно буде? Жодний грамотний москаль не сплете такої фрази; ну, в кого-таки достане духу вимовити: «Зачем, когда идешь, станешь плакать?» Тут брак початкового знаття граматики, брак усякого нюху до чистоти та краси мовної. Ну, хто-таки з грамотних людей напише хоча б отсі стрічки:
И праведно господь великий
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Цепей стальных велел ковать
И мрачных тюрьм намуровать.
Ні один тямущий москаль, а тим більше літературно освічений, того не скаже. Говорять по-московськи «праведно прожил», але не почуємо «праведно велел», «праведно поступил», кажуть простісінько «справедливо», та й годі. «Цепей ковать...» - за такий вираз не похвалять і гімназиста, не то що писателя; не думаємо ми, щоб і «тюрьм намуровать» було по-московськи, хіба яко «поетична сваволя», котру так безсоромно зловживає д. Білоусов.
Виразів і цілих речень, непевних з боку граматичного, подибуємо чимало; зустрічаємо також слова і форми, що вживались за часів Державіна та Хераскова, а нині віджили свій вік; інші вирази д. Білоусов вживає не в тому значенні, в якому вони москалями вживаються; є й такі, що мало чи зовсім не вживаються, а виковані для своєї потреби; чимало до того слів і виразів українських полишено без ніякого перекладу. Ось вам дещо на зразок: «жито жати», «никто, хоть на смех, мне не скажет», «в холодочке»,
