Предок - Королева Наталена

За їжу, утримання і т. п. — не платила. Коли була маєтна — лишала по своїй смерти свій маєток манастиреві. Якщо була вбога — працювала на манастир як вишивальниця, швачка, вчителька — якщо була освічена, або працювала в лікарні, тобто, говорячи сьогоднішньою термінологією — як фармацевтка. Бо більшістю ліки (переважно рослинні) виробляли манастирі, переважно жіночі, бенедиктинські.

Цікава деталь, мало кому відома: перші "листоноші" чи "поштарі" були Капуцияни. Бо, як орден "жебрущий" (не сміли мати запасів — тільки мусіли жебрати ранком, на той день) ходили що дня жебрати з дому до дому. При тому — як подяку за поданий дар — брали листи, пакунки й доставляли їх куди слід. Коли на дальшу віддаленість — передавали до другого капуцинського манастиря, а той доставляв, або передавав іще дальшому.

[207] У старих родах, було звичаєм давати дітям здебільша те саме наймення — принаймні старшому синові. Тому в родинних анналах чи записах завжди за цим найменням стояла цифра: І, II, III, і т. д.

[208] Історичне. Альфонсо X, як повдовів, дійсно оженився з мавритянкою, донькою ґранадського еміра, яка була християнкою. І старший їхній син, Альфонсо, був першим Лясердою. /Попри поетичність, легенда цілковито неісторична — серед коханих жінок короля Альфонсо не було жодної мавританки чи мориски, а матір’ю першого ла Серди, не Альфонсо, а Фернанда, була третя дружина короля Альфонсо Х, Віоланта, інакше Йоланта Арагонська, принцеса Арагону та королева-консорт Кастилії, по матері — онука угорського короля Андраша Другого та племінниця святої Єлизавети Угорської. Фернанда не усунули від влади — він помер наглою смерю в молодому віці, а його синів відтіснив від трону дядько, дон Санчо. Боротьба між ними і ввійшла в історію під назмою "війни інфантів Ля Серда" / — Прим. упор.

[209] Мабуть тому, що не хотіла охреститися.

[210] Так передає леґенда й родинні аннали.

[211] Цікаво, що й авторка цих рядків, має також цей "знак" на правій стороні коло підборіддя. За молоді роки робив він їй прикрості — не гірш, як тій Хадіджі!

[212] Ґранд — магнат, ґрандеца — магнатський круг, вища шляхта.

[213] Валінана — арабська назва Волині.

[214] Масуді та Ібрагім-ібн-Якуб — старовинні, маврські автори, які, дійсно, подорожували по Волині й описали свої подорожі й землі, що бачили.

[215] Протокура — вперше острижений, себто недосвідчений, наївний.

[216] Пара паїнта тавта — поминаючи все те.

[217] Полос ону — дослівно: "ослятко", в значенні — "недоросле дівчатко".

[218] Іскандер — східня форма наймення Олександер; Олександер Македонський — улюблений на Сході герой.

[219] Меджнун і Лейла — східні "Ромео й Джульєта", романтична пара закоханих.

[220] Аадам (з двома а!) по арабському значить: "людина", "муж".

[221] Наймення це пишуть часами: Маргіяна. Це — невільниця з казок "Тисяч і одної ночі", казка про Алі-бабу та сорок розбійників.

[222] Каді — суддя.

[223] Подорож шейха Масуді на Волинь, до Володимира Волинського (міста). Приблизно в X столітті. Арабський рукопис.

[224] "Троянда пустині" — не троянда, а рослина виглядом ніби цілком суха, гнідо-жовтої барви й скручена в клубок. Покласти її до води — вона розпустить листки, які зм’якнуть і утворить широку розетку, яка нагадує фантастичну квітку.

[225] Хаджі — титул прочанина, який був у Мекки. Має право на цей титул ще й той, хто прочитав — студіюючи — цілий Коран і часто перечитує VII розділ із Корану.

[226] Джіян Азір дійсно існував. Але в пізнішому часі.

[227] "Святе Світло" — наука Заратустри, була переслідувана у Персії від магометан і багато визнавців "Святого Світла" перенеслося з Персії до Індії, або ісповідували свою віру — в Персії, — тайно, як це робила родина Іскандерова, першого дружини авторки.

[228] Жодної загрози не могло бути від Джіян-Азіра. Був бо це володар знаний зі своєї людяности й любови до мистецтв і наук. Навіть християнські церкви й манастирі будував.

[229] "Гурії" — за віруванням магометан це — "райські діви", так би мовити — Ангели-Діви, які зустрічають "правовірних" у брамі раю.

[230] Місячна веселка — дуже гарне й рідке явище, незвичайної краси.

[231] "Почекати повного місяця" — зачекати цілий місяць

[232] Рей або рея — поперечина, до якої прив’язане одно з прямих вітрил.

[233] Такеляжі — всі загалом снасті на кораблі. "Стоячий" такеляж — той, що ним закріплені щогли, стеньги, бугшприт і т. п.

[234] Кормах, а не "кермах", як виправили мене у першому виданні. Бо "корма" — це є задня частина корабля, А "керма" — це є "руль" (по-московському), яким керують при плаванні. Тому по-українському цілком правильно називається: керма.

[235] Джіни — духи східніх вірувань.

[236] На червоний, у стручках, перець — "паприку" є чисто-українська назва: "перчиця".

[237] Наймення "Зорая" означає: "Вранішня Зоря".

[238] "Половий" — барва світло-гніда, трохи до сива, як барва, що її нині звуть: "беж".

[239] Старо-українське слово: "когути піють", "запіяли" замість "півні співають", "заспівали".

[240] Мандруючи степом брали із собою півнів, щоб "сповіщали час".

[241] Гепарди — справді вірні й прив’язані до людини. Авторка знає це з досвіду, бо мала такого гепарда. І він не відходив від ліжка авторки, коли вона була хвора. Коли ж хворій давали лік, або їжу, гепард намагався понюхати, немов щоб переконатись: чи нема чогось шкідливого?

[242] Полог — старе, українське слово: мустікера, тонка, але дуже густа заслона.

[243] Ліщинових, бо існувало переконання, що "на лещину не йде ані гад, ані скорпій (скорпіон), ані тарантул".

[244] Пригоду з дрохвами розповідав авторці кримський, старий татарин-пастух. Ніби таке було з тим пастухом, коли він, ще хлопчаком, заснув у степу. Бо дрохви, ніби, дарма що боязкі, але дуже цікаві.

[245] Бортня — примітивний вулик.

[246] Бутинка — старе, українське слово.

[247] Вайделятки — старо-литовські жрекині. Віра стародавніх литвинів була — як можна передпокладати — подібна (якщо нє та сама!) до друїдизму. Бо друїди, коли їх вигнано із Франції (за перші віки християнства), помандрували до побережжя Північного (балтійського) моря. Там осіли в лісах. На Литві поганська віра — а саме друїдська — затрималась аж до XII ст.

[248] Р. 1937, коли по перше вийшла повість "Предок",, критика (пані О. О. Дучимінська у "Новій Хаті") закидала авторці, що "не знає української історії і побуту". Що авторка не знає галицької історії й побуту — це цілком справно. Але Україна складалась не тільки з Галичини. До України входила ще Наддніпрянщина, Волинь, Подолля й частина Литви та Білоруси. Скрізь були свої звичаї і свій власний побут. Авторка описує ту частину Волині, що прилягала до Литви. А тут були й замки, й звичаї може інші, як у Галичині.

[249] "Добрим намистом" називали на Вел. Україні коралі (правдиві).

[250] Легенду, що ягоди калини й самоцвіти звані "гранати" утворилися з краплин крови "поляглих за правду" авторка чула саме на Волині. Взагалі, авторка вважає Волинь за "гніздо легенд", одна поетичніша за другу. Коли б було інакше — не дала б ця земля Волинська такої визначної поетки як Леся Українка.

[251] "Чорна смерть" — чума, яку заносили найчастіше з Бендер, як свідчить народня лайка: "чума бендерська", часто вживана на Вел. Україні.

[252] Назви, які нарід давав чумі.

[253] Стира — жіночого роду!

[254] Мова вживана в цьому розділі — тогочасна. Спеціяльно вистудіювана авторкою!

[255] Історично. З родинних документів.

[256] Тея — здрібніле: Теофіла.

[257] На Литві й Волині, що прилягає до Литви, жінки вишивали собі на сорочках, на плечах хрести, щоб їх не змішували з "нехрищеними" литвинами.

[258] Раїна — Раїса, або справніше: Іраїс; Фаїна — Феона, Фіона.

[259] Різні приказки та вірування старо-литовські авторка повторює за тим, що чула від своєї бабуні (матері свого батька) також литвинки. Різні вірування в "силу дерев", "голоси лісу" — приводять.на думку, що литовська поганська віра була, справді, дуже близька друїдозмові..

[260] "Бувайта" — не "бувайте".

[261] Драби — узброєні замкові люди: варта, вояки.

[262] Леч — тільки.

[263] Істно — істино.

[264] Цюра — джура.

[265] Барзе — дуже. Все це старовинні українсько-литовські вирази, що їх тоді вживали.

[266] Познаває — пізнає.

[267] Іскритись — укритися.

[268] Тоно — тільки.

[269] Ізбестився — здичавів.

[270] Півчвартаста — 350. Все це — старі вирази.

[271] Буква — плід, насіння букове.

[272] Пасіка — галявина, а не в сьогоднішньому значенні.

[273] Журавлів на Волині називали: "веселики" — щоб "жури не накликати" словом "журавель".

[274] Журавлі дуже легко звикали до людей, ішли як їх кликати, дозволяли себе гладити; ніт — старий вираз замість "ні".

[275] Ґервіс, ґерва — литовське слово, яким на Литві називали журавлів.

[276] Кружалиці — покраяні до сушення яблука й грушки; губи — гриби.

[277] Пустопаш — без догляду; бахмат — татарської породи кінь: невеликий та волохатий

[278] Солільник — що "засолював", консервував у солі.

[279] Корделяс — дика, ловецький ніж; оштєп — спис (литовські слова); їзда! — їдемо! — старе українське слово.

[280] Сиз-орел — не "русицизм", але стара, українська форма.

[281] Як став — "я тут стою", старовинний вираз; тра — треба.

[282] Історично: з роду Масальських, що мали землі на Литві й коло Володимира Волинського двох святих було у Лаврських печерах.

[283] У Дубні був домініканський кляштор.

[284] Хова — вихователька, з московського на Україні казали: "няня"; хова— старовинне, українське слово.

[285] За старі часи діти не знали що таке гроші і яку ціну мають. Їх цьому не вчили.

[286] "Чорнина" — дуже смашна, литовська юшка з дичини.

[287] Так бувало за старі часи на Україні й на Литві. В Еспанії — за дитячі роки авторки — їли всі за одним столом, до останнього слуги. У літньому мешканні авторки, коло Сан-Люхар, на самому півдні Андалюзії, було крім слуг і працюючих ще 16 пастухів (випасали биків на "корріди" — бої биків). І всі, до останнього підпаска, сідали до обіду й до вечері за одним столом із панами.

[288] Билиці — дійсність, те що "справді було".

[289] Милостива пані — не "чехізм", а стародавня, українська формула.

[290] Угри — Мадярщина; "од від нас" — вираз із Підкарпаття, де втрималось чимало архаїчних форм.

[291] Хитрі — зручні, вправлені; надпис цей на радниці в Бардієві існував аж до другої світової війни.

[292] Гудець — музика, музикант; странний — мандрівний.

[293] За середньовіччя було таке переконання, що будівля тримається ліпше, коли розчинять вапно яйцями, а не водою.