Писар Імхотеп - Микитин Теодор
Мабуть, його з кожним днем покидали сили: помітивши Імхотепа, він, ледве переставляючи ноги, рушив йому назустріч.
"Невже Анабам був колись молодим?" — засумнівався Імхотеп, але розмірковувати над молодістю і старістю не було ані часу, ні бажання.
— З чим прибув, Анабаме? — не чекаючи, поки той торкнеться колін, запитав Імхотеп.— Може, повернулася Ніке і передала записку?
— Я, достойний,— схилив голову раб,— приніс не записку, а її слова. Ніке вітає тебе і просить прийти.
— Тож біжімо! — Імхотеп на радощах схопив старого за плече.
— Гей, гей, якби-то мені твоя молодість і ноги, — невесело усміхнувся старий.— На своїх я ледве рухаюся. Йди, але не біжи, бо подумають, що тікаєш від раба, і тоді філа-кети схоплять не тебе, а мене. Я йтиму помалу: гадаю, обійдеться без мене.
Зупиняючи себе, щоб не бігти, Імхотеп попростував до вілли Доріонів.
Ніке, мабуть, виглядала його, бо тільки-но він зачинив за собою ворота, як вона вибігла йому назустріч. Нічого не кажучи одне одному, вони кинулись в обійми.
— Ходімо в дім,— запропонувала Ніке, коли врешті Імхотеп випустив її.
Лише зараз уважніше придивився до дівчини. Перебування на селі позначилося на її вигляді: щоки засмагли, зарум'яніли. Імхотеп відзначив про себе: "Ніке стала ще красивішою".
— Твоя мати не зрадіє такому гостеві,— запобігливо промовив Імхотеп.
— її нема дома,— заспокоїла його Ніке,— Пішла на базар за покупками. З вини мого батька ти витерпів багато горя,— пожаліла Імхотепа, коли обоє увійшли до будинку. — Я дні і ночі проливала сльози, довідавшись, що він зробив з тобою. Боялася, що ти зненавидиш мене, викинеш із серця, хоч я ні в чому не винна,— потекли з очей сльози.
її слова і поведінка свідчили, що вона не простила батькові.
— Чому я не народилася єгиптянкою? — поскаржилася на свою долю дівчина.— Скажи, навіщо боги створили людей і роз'єднали їх на еллінів, єгиптян, фракійців, сірійців? Щоб ворогували між собою і вбивали одні одних?
Дівчина хвилювалася, чекала відповіді, але Імхотеп не знаходив її. Досі не задумувався над цими питаннями. Треба звернутися до Ератосфена, до вчених Музейону, може, вони дадуть її. А втім, навіть серед одного народу нема згоди і єдності, тільки взаємна ненависть. Багаті знущаються над бідними, визискують їх: фелахи, каменотеси, рудокопи гинуть від палиць, голоду і непосильної праці: піраміди фараонів коштували життя тисячам єгиптян. Як виникла така нерівність? Відповідь схована у віках, і навряд чи хто знайде її. Навіть Меріб у своїй "Історії" не порушує цих питань. Ніке глибоко переживає нікчемний вчинок свого батька.
— Не горюй,— узяв дівчину за руку Імхотеп.— Хай радість нашої зустрічі не затьмарюється смутком. Діти не повинні відповідати за вчинки своїх рідних. Твоя любов винагороджує мене за кривду, яку заподіяв твій батько, її не можна забути, я вічно носитиму в душі гнів на нього, З тобою ж ми розіб'ємо жбан і будемо щасливі.
— Я хочу, щоб до нас прийшло щастя, а воно все тікає й тікає,— зітхнула Ніке.— Але завдяки твоєму бородатому сірійцеві я спокійно провела останні дні свого заслання.
Імхотепові раптом стало так весело, що він мимоволі голосно розсміявся, і Ніке з докором глянула на нього. Невже його так розвеселили її тривоги і турботи?
— Насміхаєшся з мене? — У її очах знов появилися сльози.
— Ніке! — вражений незаслуженою підозрою, схопився за голову Імхотеп.— Адже цей "бородатий сірієць" ніколи не був сірійцем. Він мій приятель-єгиптянин, а борода — фальшива. Причепив її, щоб ввести в оману твою матір. У такий спосіб і я навідався б до тебе в Мехарум, якби ти не повернулася в столицю.
— О боги! — сплеснула в долоні дівчина.— Які хитруни! А я думала...— Ніке хвилину придивлялася до Імхотепа, ніби вперше його бачила. Мабуть, її уява малювала Імхотепа з бородою — і це викликало в неї посмішку. її настрій передався юнакові. Обоє розвеселились і не помітили, як у кімнату ввійшла Терсея. Господиня, либонь, не зраділа гостеві, бо іронічна гримаса перекривила їй губи.
— Рада бачити тебе здоровим,— холодно привітала Імхотепа.— Добре, що ти прийшов, бо нам треба поговорити віч-на-віч. Вийди, Ніке! — суворо наказала дочці, і та, хоч і знехотя, послухалася матері.
Імхотеп насторожився: чи, бува, батьки Ніке не придумали нових нечесних хитрощів? Що б вони не робили, а їм не вдасться розлучити його з Ніке. Навіть Філопатор неспроможний примусити його зректися коханої дівчини, хіба відбере в нього життя. їхня стійкість здолає всі перешкоди. А Ніке, напевне, не знала, що її мати збирається з ним говорити, інакше попередила б його.
Якусь мить Терсея сиділа сувора й замислена: мабуть, обмірковувала, з чого починати розмову.
— Що сталося — не відвернеш, забудемо минуле,— сказала сухо, маючи на увазі негідний вчинок свого чоловіка.— У житті всяко буває.
— Заради Ніке я готовий забути,— погодився Імхотеп.
— Саме про неї я й турбуюсь, і, гадаю, вона й тобі не байдужа,— Терсея нервово посмикувала на собі хітон.
її слова прикро вразили Імхотепа. Вона ж добре знає, яка дорога для нього Ніке. Що має на увазі, ставлячи під сумнів його любов до своєї дочки?
Імхотеп вирішив чекати, що вона казатиме далі.
— Ми з Доріоном не проти вашого одруження,— раптом промовила таке, що юнак спалахнув від щастя. Врешті збулося те, про що так довго мріяв! — Але з однією умовою,— попередила Терсея і стала прислухатися до звуків, що долинали з Єгипетсько-Сірійської дільниці.— Чуєш, як гримлять бубни? — спитала суворо, і страшна підозра згасила радість Імхотепа.
"Ось та нова пастка, яку готують мені батьки Ніке",— жахнувся він.
— Вже другий день б'ють барабани,— удавано спокійно промовив Імхотеп.
— Невже це ні про що тобі не говорить?
— Про війну з Антіохом,— вдав із себе наївного юнак.
— Про заклик Філопатора до єгиптян,— різко уточнила Терсея.— Маєш нагоду зрівнятися з нами, а тоді вже нічого не перешкодить вашому одруженню. Так вирішили ми з Доріоном,— потупилася вона.
Імхотепа кинуло в жар і в холод. Яка підступність! Терсея і Доріон сподіваються, що з такої кровопролитної війни набридливий жених уже не повернеться і їм розв'яжуться руки. Якби йшлося про долю єгипетського народу, то він без вагання взяв би в руки меч і спис, хоч досі ніколи зброєю не користувався. Навіть смерть не злякала б його. Тільки болотна хвороба перешкодила йому взяти участь у повстанні. Але зараз рука не підніметься вбивати сірійців, які ніколи не робили зла його народові, вони лише відвойовують власні землі, загарбані Птоломеями. І невже він, Імхотеп, повинен допомагати Філопаторові знову загарбати їх? Який важкий шлях до щастя! Ніке навіть не здогадується про новий злочин батьків.
— Не виконаю вашої вимоги: вона для мене неприйнятна,— силкуючись бути спокійним, відкинув підступну пропозицію Імхотеп.
— То попрощаєшся з Ніке,— їдко кинула Терсея, і в її очах появилася зловтіха.— Вибирай!
— Чи Ніке знає про ваш замисел? — спитав Імхотеп, щоб упевнитися в непричетності дівчини до цієї змови.
— Ми не зобов'язані ділитися з нею своїми задумами, — різко відповіла Терсея.— Діти слухаються батьків, а не навпаки.
— Я так і знав, що Ніке тут ні до чого,— зрадів Імхотеп. — Хоч і не візьму в руки меча, але ніколи не відмовлюся від Ніке.
— А я від Імхотепа,— обурена поведінкою матері, вбігла в кімнату дівчина, яка досі тихо сиділа в сусідній кімнаті й прислухалася до розмови.
— Ти зухвала й одержиш заслужену кару,— сварила дочку Терсея, підвівшись із крісла.— Буде так, як ми з батьком вирішили. Не пішла за Феона, хоч це достойна людина, не віддамо й за Імхотепа, поки він не стане елліном. Тож думайте і радьтеся, що вибрати — розлуку чи меч,— вийшла з кімнати.
— Я боялася, що ти вволиш волю матері,— шепнула Ніке.
Радість опромінила обличчя Імхотепа. Заради нього дівчина пішла всупереч своїм рідним.
— Ходімо в садок, щоб мати нас не підслуховувала, — запропонувала Ніке, знаючи, що та принишкла в своїй кімнаті, щоб чути кожне їхнє слово.— Може, нова поразка Філопатора зрівняє єгиптян з еллінами,— сказала, певна, що мати вже не почує.— Але нам знову доведеться чекати.
— А тим часом молодість наша мине і щастя промчить попри нас,— похнюпився Імхотеп.
— То порадь, що нам робити? — в очах дівчини появилися сльози.
Імхотеп знітився. Не знав, що їй відповісти. А з голови не виходила думка: "Як вибратися з цього безвихідного становища?" Є в нього одна мрія, але не знати, чи схвалить її Ніке. Якщо ні, то вони розлучаться назавжди. Треба підождати...
"Скажи!" — звелів йому внутрішній голос— Відвага і рішучість — запорука успіху, а непевність і слабодухість ведуть до поразки".
"Може, завтра",— завагався Імхотеп.
"Не відкладай, щоб не було пізно".
"Зроблю так, як велиш",— відкинув вагання юнак.
— Ми ще можемо бути щасливі,— проказав Імхотеп схвильовано.
— Я надіялася на тебе, чекала твоїх слів.
— Вони такі, що страшно вимовити їх.
— Я вислухаю тебе мужньо,— підбадьорила Імхотепа Ніке.— Навіть найстрашніше...
— Знаю таку країну, де люди живуть щасливо,— здалеку почав Імхотеп.
— Отже, це не Єгипет,— задумалася Ніке.— Але я не розумію твого натяку! Що це за країна? Де вона? В нас більше горя, ніж радості. Іноді, Імхотепе, запитую себе, чого люди так ненавидять одні одних, збиткуються одні над одними,— зізналася.— Як важко миритися з жорстокістю і підлістю, дивитися на сльози і терпіння ні в чому не винних нещасливців. Іноді хочеться втекти кудись світ за очі, аби не бачити того. Але куди?
Імхотеп стрепенувся. Одже, для Ніке також ненависна несправедливість, жорстокість, і вона прагне всім добра.
Осмілений її словами, він мовчки показав рукою на схід, певний, що дівчина його зрозуміє.
Ніке простежила поглядом за рухом його руки, і в її очах з'явився переляк.
— Маєш на думці державу бунтарів у верхніх но-мах? — запитала тривожно.— Невже пропонуєш тікати туди з тобою? — Заскочена його пропозицією, Ніке з недовір'ям дивилась на коханого, не певна, чи правильно зрозуміла його.
Імхотеп раптом відчув себе так, ніби до нього повернулась болотянка. Але вирішувалась його доля, і відступати було вже пізно. Ось зараз він знатиме, що чекає його в майбутньому — безмежна радість чи чорний смуток.
— Твої батьки ніколи не дозволять нам розбити жбан, — нагадав дівчині гірку правду.— Вони завжди знайдуть причину, щоб розлучити нас.
