Писар Імхотеп - Микитин Теодор
Проте Аарон явно уникав таких розмов. Може, каявся, що порушив правило, яке гарантувало спокійне життя,— "не бачив, не чув, не знаю".
Одного разу старий повернувся з міста дуже схвильований.
— Що там діється, що там діється! — забідкався ще з порога.— Я тільки що побував у іудейських дільницях.
— Навіть там нема вже спокою,— по-своєму зрозумів каталогізатора юнак.
— Тобі завжди бунти в голові,— розсердився Аарон.— Там завдяки Ягве ще спокійно,— хвилюючись, старий забув, що називати бога по імені забороняє його релігія.— Маємо аж два Єгипти,— стишив голос.
— Завжди були Верхній і Нижній Кеміт,— байдуже поставився до новини Імхотеп.
— Не те, не те! — аж замахав руками Аарон.— Обома Єгиптами завжди правив один володар, а тепер — два.
Якась ще неясна, але хвилююча підозра закралася в душу Імхотепа.
— Хто цей другий фараон? — схопив за руку каталогізатора.
— Назвав горобця соколом,— зневажливо махнув рукою Аарон.— Він бунтар і, мабуть, твій друг, бо всі бунтарі тобі близькі. Його ім'я ти вимовляв, коли був у гарячці.
— Може, Гармахіс? — чекаючи відповіді, затамував подих Імхотеп.
— Ти вгадав,— кинув головою Аарон.
Імхотеп, зраділий, ледве втримався, щоб не обняти старого.
— Бунтарі зайняли Фіви і номи Зайця 4* Крокодила 43, Шакала 44, Двох Пер 4б, Літаючого Сокола , Вужа , Двох Соколів 48, створили там свою державу,— продовжив Аарон.— До Александрії прибувають гурми втікачів, серед них чимало моїх єдиновірців, які у верхніх номах займались торгівлею і ремеслом. Вони розповідають цікаві речі. У Верхньому Єгипті нікого не переслідують, нікому не
—48 Єгипетські назви верхніх номів.
мстять, лише окремим кажуть забиратися геть. Колишні раби і злидарі обрали старійшин, але їхня влада обмежена. Важливіші справи вирішують усією громадою — на зразок давніх еллінських агор4У. Старійшин очолює Гармахіс, але він підпорядковується їм.
"Так думав Меріб,— згадав про свого вчителя Імхотеп.— Мабуть, він серед старійшин".
— Невже Філопаторові байдуже, що втратив Червону корону? — з подивом у голосі спитав Імхотеп.
— Хіба людині байдуже, що їй відрубали руку? — відповів запитанням на запитання каталогізатор.— Незважаючи на загрозу з боку Антіоха, Філопатор таки вирядив проти бунтарів десять тисяч гоплітів. Під Фівами відбулася кровопролитна битва — ще страшніша, ніж Александрій-ська. В ній бунтарі розгромили еллінів. Ті, що вціліли, зачинилися в одній з фортець над Гапі і обороняються. Філопатор послав кораблі за ними, але вони відмовилися повертатися в Александрію, відповіли цареві, що гопліти перемагають або гинуть. То військо хоробре,— похвалив грецьких воїнів.
— Достойний, своїми словами ти оздоровив мене більше, ніж ліками! — вигукнув Імхотеп.
— Бачу, що й льохи нічому тебе не навчили,— докірливо покрутив головою Аарон.— Потрапиш туди вдруге — не виберешся. Не хотів би я тебе бачити на мурах. А щодо слів — ти правду кажеш: є цілющі і такі, що убивають, як зміїна отрута. Але болотянка все-таки більше боїться ліків, і вони врятували тебе. Ти, певне, цікавий знати, хто був ватажком у бунтарів під час битви з гоплітами? — хитро примружив очі.
— Чи, бува, не Шамеш? — засвітились Імхотепові очі.
— Бунтар бунтаря чує нюхом за тисячі стадій,— засміявся Аарон.— Колишній раб Музейону.
— Одна звістка краща від іншої,— знову просяяло обличчя Імхотепа.— Це означає, що александрійські повстанці щасливо добралися до верхніх номів і з'єдналися з тамтешніми.
— Тому-то бунтарі і перемагають гоплітів,— зробив висновок Аарон.— Але тобі, перекладачеві Музейону, пора забути Шамешів і шукати більш достойних друзів. А втім, хто знає, який друг вірніший,— старий замислився.— Шамеш зрадою міг купити волю, але не зробив цього. А багатий друг здебільшого непевний. Золото і почесті роблять людей підлими.
* У Давній Греції — народні збори.
Імхотеп неуважно слухав роздуми каталогізатора: думками був з повстанцями. Держава справедливості стала дійсністю. Мерібові треба віддати належне: довгі роки свого життя він присвятив підготовці повстання. Тепер, напевне, утверджує новий державний лад, про який так мріяв. Якби-то Гор позичив свої соколині крила йому, Імхотепові, іцоб він міг полинути до друзів, побачити їхнє творіння — першу в світі вільну державу!
"А батьки, а Ніке?" — виникло тривожне питання.
Імхотеп принишк, замислився.
Завдяки Ератосфенові він знає, що діється в Ракотісі і як почувають себе батьки. Ануп кудись зник, і тепер ніхто не визискує старих риболовів. Батько рибалить, але риби не дає Терсеї. Мабуть, уже довідався, як поступив з його сином Доріон. Покупців на рибу тепер багато, але нікому ловити її: молоді риболови подалися у верхні номи. Коли він, Імхотеп, видужає — відразу навідається до батьків.
Ніке, мабуть, уже знає, що Філопатор не лише помилував його, єгиптянина, а й залишив у Музейоні. Це рідкісний випадок, бо кого запідозрено в причетності до змови, той приречений на смерть. В Александрії, напевне, всіх здивувала така великодушність жорстокого і кровожерного тирана.
Але Ніке не відає про болотянку. Може, чекає звістки від нього, сумує. Так близько до неї, але Аарон невблаганний: ще не дозволяє виходити за мури Музейону. Каже, що в столиці поширюється болотянка, а Імхотеп ще як слід не видужав і піддатливий до хвороби. Нових її нападів уже не переніс би. Та зустрічі з Ніке не можна відкладати. Дівчина, мабуть, глибоко переживає вчинок свого батька. А Доріон? Як він зустріне тепер Імхотепа? Тікатиме від нього, як собака від палиці. Може, стане виправдовуватися. Зважаючи на Ніке, йому, Імхотепові, доведеться гамувати гнів і презирство. Але вчинку Доріона він ніколи не забуде.
"Як розіб'ємо з Ніке жбан — не пущу його на поріг свого дому",— твердо вирішив Імхотеп.
Але чому любов така всевладна? Полонить серце, душу, і ніхто — найбільший мудрець чи злидар — неспроможний визволитися від неї. А втім, вона така прекрасна, що люди самі шукають її. Це єдина радість і єдине щастя в їхньому житті.
Одного ранку до Імхотепа (він саме прогулювався по паркових алеях) підійшов вартовий і звернувся з такими словами:
— Тебе, достойний, хоче бачити старий раб колишнього начальника філакетів Царської дільниці Доріона. Щось дуже важливе має сказати тобі,— доповів Імхотепові.
Обличчя юнака перекосилось від гніву й обурення. Той негідник знову щось затіває, але сам не відважується прийти і посилає раба? До речі, що означає слово "колишній"?
— Ти, достойний, відстав від життя, не цікавишся, що діється за мурами Музейону,— знизав плечима вартовий.— Доріон чимось провинився і вийшов з довір'я найдостойні-шого з достойних. Тепер він старший над збирачами мита на пристані.
Звістку про падіння Доріона Імхотеп сприйняв байдуже. А втім, чи можна це назвати падінням? Від собаки видерли кістку і кинули їй тельбух. Посада старшого митника — не менш прибуткова, ніж пост начальника філакетів: жоден капітан корабля не скупиться на щедрі дарунки для митників, бо саме вони визначають портову оплату за привезені товари. Старший шакал не скривдив свого молодшого собрата.
"Вийти до раба чи ні? А може, йдеться про Ніке?" — відкинув вагання Імхотеп і подався за вартовим.
Раб стояв, спершись на мур, й Імхотеп упізнав у ньому Анабама, якого не раз бачив у домі Доріона. Був дуже немічний, щоб брати участь в повстанні, і довелося залишитись у своїх панів.
— Чого хоче від мене Доріон? — запитав спокійно Імхотеп; сердитись на раба не випадало, адже той виконує наказ свого пана.
— Він не знає, що я пішов до тебе,— усміхнувся кутиком губ Анабам. (Раб не повинен проявляти своїх почуттів, радість чи смуток мусить носити в душі.)
— Невже Ніке послала? — аж стрепенувся Імхотеп.
— Ти вгадав, достойний,— кивнув головою раб.— Вона довідалася про твою хворобу і хотіла сама прийти до тебе, але Терсея не пустила. Казала, що не личить дівчині бігати за парубком. Отож Ніке веліла передати тобі оце,— подав клаптик папірусу.
Імхотеп розгорнув папірус — і раптом міцно обняв раба, ніби довгожданого приятеля, чим неабияк здивував вартових. Записка була коротка.
"Ніке вітає і не забуває Імхотепа".
Дві дороги стелилися Імхотепові, обидві кликали його. Коли борються два почуття — кохання і обов'язок, —вибирати нелегко.
— Ніби Геракл на розпутті,— журливо промовив сам до себе Імхотеп.
"Закохані, як нічні метелики, що летять на світло каганця і обпалюють собі крильця,— резюмував Аарон, коли Імхотеп відкрив йому свої почуття до Ніке.— Вони згоряють од любові, не думаючи, що вона скороминуща і химерна: спалахує і згасає. Тож іди за своїм коханням, поки ще не згасло".
Такий розумний чоловік, а так хибно думав про любов! Вона вічна, незгасна, як сонце. Воно заходить в Кеміті, але сходить в інших краях. А вранці знову повертається на Чорну Землю. Часом воно жорстоке: не гріє, а дихає жаром. А хіба буває холодна любов? Хіба не бушує полум'ям у серці?
Вже скоро Імхотеп зустрінеться зі своїм сонцем — Ніке, почує її ніжний, схожий на пташине щебетання голос, торкнеться губами її солодких уст. Чи треба бажати більшого щастя?
Може, Ніке не зауважить слідів його хвороби. Він знову повен здоров'я, з обличчя зійшла сірість, з-під очей зникли синці, на руках окреслилися м'язи. Грецьке дзеркало, яке подарував йому Аарон, не обманює, Імхотеп задоволений своїм виглядом. Щоправда, до красеня йому ще далеко, але Ніке любить його таким, яким він є. Швидше до неї!
"Добрий син повинен опікуватися старими батьками, дбати, щоб у них завжди було зерно, олія і пиво",— раптом згадалось оповідання "Про невдячного сина і добрих батьків". Його він читав, ще навчаючись у школі Гора.
Дженферу, синові бідного ткача, пощастило. Він став багатим, досягнув високих почестей, загордився і відцурався од бідних батьків. Перед приятелями і дружиною видавав себе за сина великого купця, який залишив йому в спадок таланти золота. Боги покарали невдячного сина, забрали в нього майно, позбавили почестей, наслали хворобу, а кохана дружина втекла од нього, хворого. Батьки довідалися про недолю Дженфера, простили йому провину, забрали до свого дому. За частину важко зароблених грошей (зібраних на скромну гробницю, щоб їхня Ка не блукала у вічній темряві) вони купили синові ліки, а решту — пожертвували богам, щоб послали йому здоров'я.
Читаючи оповідання, Імхотеп обурювався невдячним сином і навіть радів, що боги покарали його.
