Лицем до села - Вишня Остап

З варенням.

— Хіба ж можна вам, Степане Павловичу, при такій посаді та кашу їсти? Бабки з варенням пожалуйте.

Стецько їсть бабку (з варенням) повагом, їсть багато й смачно.

А жінка його, бувша курсистка Бестужевських курсів, полюбовно йому розказує:

— Стеценьку! А та, з п'ятого номера, як іде, так на мене й не дивиться. Чи ти ж хіба не можеш, щоб твою жінку поважали? Ти ж в окружному суді служиш! Покажи їй!

— Я їй покажуї Я знаю, до кого!

— Покажи, Стеценьку, покажи! Ми вже з Одаркою їй і концерт під вікнами робили, і кошеня топили, а вона уваги не звертає. І не дивиться. А чоловік її сьогодні на візнику додому приїхав. На візниках роз'їжджають, подумаєш! І щодня отакенні кошики з базару носять. Покажи їм, Стеценьку!

— Я їм покажу! Вони мене знатимуть!

І тоді манісінькі Стеценькові очі такі робляться, як у зінського щеняти, а він такий стає, що якби хто, то ніяк би не пізнав у ньому того ж самісінького Отецька, що сто з гаком років тому на тій же Гончарівці співав:

Ішов Стецько льодом. Свиня огородом, Подай мені, моя мила, Свою білу ручку.

У Отецька й грамофон є.

Він дуже любить слухати грамофона, особливо романс:

Я упрекать тебя не стану, я не смєю, Ми так давно і так нелєпо разошлісь, Но я любіл тебя, і ти била моєю, Зачєм же ти ушла? Вереекісь!

Цього романса тоненьким голоском співає за грамофоном і дружина Стецькова, бувша курсистка Бестужевських курсів, а Степан Павлович вступає у спів тільки тоді, коли грамофонна голка вискакує на те місце, де починається "вернісь", і "вернісь" виконується вже як тріо: грамофон, дружина Степана Павловича, бувша курсистка Бестужевських курсів, і сам Степан Павлович.

Веренісьй!

Одставний солдат Скорик частенько заходить разом з Одаркою до Степана Павловича.

Там вони обговорюють, як доконати квартиру номер п'ятий, що ото "на візнику приїхав, подумаєш"…

І коли Скорик з Одаркою виходять од Стецька, Одарка нахваляється на п'ятий номер кулаком:

— Ууу, гадюко!

А одставний солдат Скорик потихесеньку під п'ятий номер мочиться, щоб на завтра зранку можна було люто галасувати:

— Де санітарна комісія? П'ятий номер під вікно горшка виливає!

Прийшовши додому після трудів праведних, Одарка довго молиться перед цілителем Пантелеймоном, а Скорик випиває на сон грядущий лампадку й роздягається, приспівуючи:

Ліш умєй за дєло взяться, Можна всюди пожівляться, В поле бий, колі, рубі,— Дома дєнєжки бері.

А Стецько в цей час голубить жінку свою, бувшу курсистку Бестужевських курсів, і вона йому каже:

— Я хочу, щоб був хлопчик!

І ніхто з них не знає, які вони старі суть, і ніхто з них не пригадує уславленого першого повістяра народу малоросійського, Грицька КвіткиОснов'яненка…

На Гончарівці є будинок, що з його вікон часто видзвонюють дітки пісню:

Ми молоді весняні квіти.

Ми діти молота й серпа! —

і мій голубоокий Вячко тої пісні наспівує. А потім питає:

— Тату! А баба Одарка була колись молодою й весняною квіткою?

Взагалі мій голубоокий Вячко — комік. Чолом тобі, перший повістяре народу малоросійського, преславний Грицьку Квітко-Основ'яненку!

Як кріпко породив єси ти Стецьків, Одарок і Скориків. Півтора століття не впоралися з ними. Ще й нашим "молодим весняним квітам" буде роботи! Чолом тобі!

З НОВИМ…

Таке тепер оце нашому братові, як отій дівці:

І хліб пекти,

Й по телята йти…

І святкувати, і Ради переобирати.

За що вхопитися, що важливіше — як його збагнеш?

Як на наш погляд, краще всетаки святкувати, а Ради хай самі собі переобираються.

Справа в тому, що коли незаможники та середняки так ото спроквола до перевиборної кампанії поставляться, Ради виберуть попи, крамарі, глитаї.

І це буде краще, бо тоді незаможники з середняками матимуть змогу довести, що вони, а не хто інший, будуть свідомими й активними громадянами Радянської Республіки.

Справді.

Ви уявіть собі, що буде, коли за голову в сільраді сидітиме титар, кооперацією правитиме псаломщик, за жінорганізаторшу буде матушка, за голову ТВД — батюшка.

Тоді тільки незаможники з середняками державу й підтримуватимуть.

Продподаток увесь тоді хто платитиме?

Незаможник із середняком!

Хліб державі хто даватиме?

Незаможник із середняком!

Самооподаткуватиметься тоді хто?

Незаможник із середняком!

Пай до кооперації хто даватиме?

Незаможник із середняком!

З кооперації замість краму хто дулі діставатиме?

Незаможник із середняком!

Внесками до кредитової кооперації хто кооперацію підтримуватиме?

Незаможник із середняком!

Хто замість кредиту по шиї матиме?

Незаможник із середняком!

Буде в нас не менш як процентів на 200 незаможницько-середняцька держава.

Отже, з Новим роком вас! Святкуйте, на здоров'ячко вам…

Хай обирають попи з глитаями, а ви на дозвіллі нашивайте — куди слід — луб'я.

З БОГОМ ДО РОБОТИ

Не скажу, що скрізь, по всій Радянській Україні, тяжко доводиться батюшечкам, куркулям, крамарям та колишнім стражникам та урядникам під час перевиборів до Рад, проте по деяких селах на них таки бідняки з середняками натискають, дихати їм не дають і до Рад не пускають.

По деяких місцях їм таки тяжкенько доводиться.

Шкода мені їхі

І от хочу я їм кілька порад дати, як тих незаможників та середняків обкрутити, як їх перемогти, щоб до влади дістатися…

Бог тепер не дуже допомагає: старий він уже зробився, хоч скільки йому молебнів прав — нічого не виходить. Треба щось земне видумати. Давайте поміркуємо.

Добре, на мій погляд, робити так, як от уже додумалися в селі Ягорлиці, Дубосарського району.

Там, коли зібралися виборці на перевиборчі збори (а діло було ввечері), куркулі прибігли й почали під вікнами кричати:

— Пожежа! Пожежа! Рятуйте!

Розуміється, що люди поперелякувалися й повискакували з хати.

Збори було зірвано.

Прийом підходящий, як бачите.

Коли його вживати, сказать, в масовому розмірі, можуть, кінець кінцем, перестати вірити. Казатимуть:

— Не обдуриш! Знаємо ці "пожежі".

Тоді можна буде справдітаки підпалити хату, де відбуваються збори, і, танцюючи попід вікнами, приспівувати:

— Не повірили?! Не повірили?!

А батюшка в цей час хай мотуза від дзвона одріжуть, щоб ні за віщо було на сполох дзвонити…

Біднота з середняцтвом погорять у хаті, і до Рад буде обрано самих тільки заможних.

А батюшечку тоді можна буде обрати за голову сільради.

Зверніть увагу на самогон.

Самогон так само дуже добре допомагає пролізти до сільради.

І серед бідняків, і серед середняків є такі хлоп'ята, що люблять хильнути.

Треба підпоїть! І добре треба набражити таких "сознательних".

Можна ще й по карбованцю в руку сунуть. Вони тоді самі на зборах таке зчинять, що збори розбіжаться.

А ви ходіть та посміюйтесь:

— Хіба то ми збори зриваємо?! То ж самі бідняки та середняки! А ми нічого!

* * *

Пробуйте залякувать. — Ідеш, Іване, сьогодні Раду вибирати?!

— Іду!

— Йди, йди! Подивимось, як вертатимеш! Рачки, сукин ти сину, лізтимеш! Я тебе піду!

Не всі, а дехто таки злякається.

Налякуйте особливо жінок: вони народ тендітний.

* * *

Найпростіший спосіб — перебити всю бідноту та активних середняків.

З рушниці або сокирою. Добра голобля чи коляка так само хороше допомагає.

І обов'язково — з богом.

В цих випадках бог прекрасний помічник!

* * *

Так ото й нам би… Зважити все це. Та й до висновків.

ҐВАЛТІ

Біжить учора моя сусідка сходами, захекалася, як запальний кінь, волосся в неї мокре, шия вся в милі, одна нога в ботикові, а друга без ботика (загубила!) і зпід спідниці висить одна трикотажна кальсони на.

— Чого це, питаю, сусідонько, так вас жене? І куди вас жене? І хто, питаю, сусідонько, так вас жене? Чи не тигра на Сумській зустріли? А мо'ть, фінінспектора?

— Нема!

— Кого нема? Чого нема?

— Цукру нема!

— Де нема?

— Ніде нема! Хліба нема й цукру нема!

— Ну, хліба, я розумію, справдітаки нема, бо у вас, кажу, в самої дві кімнати сухарями аж під самісіньку стелю набито, а от чому цукру нема — не розумію!

— Нема й не буде!

— А що ж сталося: зразу почали всі і день і ніч без перерви чай пити, чи як?

— Ой, нема! Позичте чувала!

— Та у вас же, я бачив сам, аж два чували новісінькі було.

— Вже повні!

— Чим повні?

— Цукром!.. Ой, дайте чувала.

— Чувалами, кажу, не занімаюсь, а пораду дати можу.

— Ой, дайте!

— Беріть, кажу, найбільші пантолони, одпорюйте мережива, зав'язуйте халоші й гатіть натовпом цукор аж до талії…

— Ой, спасибі!

— Та заткніть, кажу, за панчоху трикотажну кальсонину, а то щоб, не дай господь, бронхіту не було.

Метонулась моя сусідка, як блискавка, і хвилин через п'ять мчала назад із сестрою, із наймичкою й з братом, а за ними, крекчучи, чимчикувала сусідчина мама, старезна бабуся, що виходила з хати тільки в особливо екстрених випадках.

Сусідка командувала:

— Я на Ветеринарну, ти на Сумську ти на Мироносицьку, а ви, мамонько, потихеньку до Чорноглазівської… Займайте чергу, а потім ми підбіжимо! Та не повсковзніться, мамо, щоб не покалічитись… Як де горку побачите, краще сідайте на "попочку" й їдьте!

"О господи!" — подумав я.

А потім ударило мені в голову…

Прийшов я додому, мобілізував посімейство, взяли рядно, взяли лопату й галопом до найбільшої проти нашого будинку купи снігу.

Побігли й прожогом почали накидати в рядно сніг.

Прохожі питають:

— Що ви робите?

— Сніг беремо! З першого не буде! По картках церобкооп видаватиме!

— Та ну?

— Слово честі!

— І не кажуть же, душі триклятущі! А по двадцять п'ять крб. пай! Та не забирайте ж усього, я ось тільки подушки з наволочок витрушу!

За півгодини розібрали увесь сніг.

Бились. Одній господині одірвали шматок живота, трьох з проваленими головами забрала "швидка допомога", трьох дітей задавили…

* * *

Я не знаю, невже в нас нема такої лабораторії, де б можна було виробляти хоч баранячі мізки спеціально для кооперованого населення.

Мізки ці слід видавати без ніякого обмеження, без книжок і навіть без черги.

ПЕРЕПЛУТАЛИ

Студента Одеського муздраміну виключено з інституту за те, що він попівський син.

Прізвище того студента — Півнів, а звуть його Олександр.

Учився Півнів у муздраміні, діставав стипендію, був в організації КНС, учився добре, поведінки був хорошої, виявив себе якнайкраще і з громадського боку (про це є свідчення і самого муздраміну, і Березніговатського КНС та сельбуду), і от раптом хтось із Березніговатки (село таке є на Одещині) написав до інституту, що Півнів — попів син.

І вже студент Півнів не студент, уже він два місяці не вчиться, а ходить і всім доводить, що його батько, селянин, колись керував церковним хором, і що його основна праця була — хліборобство, і що ніколи його батько не був не тільки попом, але й попадею.