Лицем до села - Вишня Остап

Величезних ночов. Завглибшки ці ночви бувають сажнів у п'ятдесят та завдовжки сажнів півтораста. Дітей у кар'єрах не купають, білизни не перуть, а здобувають там руду залізну.

Римується кар'єр із словом фокстер'єр.

Кар'єр він зветься через те, що в ньому пролетарські і непролетарські письменники кар'єром тікають від бурок.

"Бурка"… Що таке бурка? Знову ж таки це не те, що на Кавказі з вовни виробляють.

Шахтарські бурки на плечі не накинеш, нею не вкриєшся, від дощу під нею не заховаєшся.

Вона й невеличка, і не дуже помітна, — тільки й того, що стирчить од неї невеличкий маленький хвостик, що зветься ще бікфордовим шнуром, а тікають од неї люди, особливо письменники, — як я вже казав, — кар'єром.

Бурка — штука на шахтах дуже популярна.

На однім із наших літературних там виступів подано було нам записку з таким запитанням:

"Скажіть, чи здорово ви втікали від бурок?"

Ми сказали правду:

— Втікали здорово!

Ця відповідь цілком задовольнила слухачів, бо вони побачили, що й ми, чужі на шахтах люди, серйозно до бурки ставимось.

Коли бурка "рветься", тоді в кар'єрі гримить грім, тоді люди ховаються по штреках і не виходять звідти, аж поки не дозволить їм цього свисток.

Для того щоб зробити бурку, треба мати забурника і пневматичний до нього молоток.

Що таке молоток, ви знаєте. Пневматичним він зветься через те, що молотком тим "б'є" згущене повітря.

А от що таке забурник, пояснити я вам, мабуть, і не зможу. Це така штука, що забурюється, тобто глибоко кудинебудь усередину входить.

На руднях ви часто можете почути такий вираз:

— Ех! Вставити б оце тобі забурника! Отже, забурник той ще й "уставляється"…

У всякім разі, коли ви поїдете на шахти й почуєте вищенаведений вираз, я вам не рекомендую напрохуватись:

— Вставте, будь ласка, мені забурника!

Виконати ваше прохання, щоправда, можуть, але щоб од цього ви зробилися справжнім шахтарем, — навряд.

Особливо цікавий спорт на руднях — це збігати у кар'єр глибиною в 40–50 сажнів сходами. Сходи ті майже сторчові. Я їх не рахував, але їх чималенько.

Спорт цей найбільше рекомендується людям так пудів 67 на вагу. Пробігтись можна разів тричотири туди й назад. Прекрасний після того з'являється настрій. Тоді кожна людина, що вивела в анкеті все своє походження ще з прапрапрапращура й тепер перебуває на посаді завідувателя торгвідділу в будьякім тресті, лежить і мріє:

— Ах, як прекрасно бути шахтарем! Ах, які щасливі шахтьори, що мають змогу щодня того спорту вживати!

* * *

Вище, як ви, може, помітили, я згадав одно з незрозумілих шахтарських слів — "ш трек".

Слово "штрек", очевидно, походить од українського дієслова "штрикать".

Хоч у штреках ніхто нікого не штрикає, але яке до цього діло такій науці, як філологія?

Штрек — великий під землею коридор, такий приблизно, як у гостиниці "Спартак", тільки значно чистіший. Він — поземний.

До штреку веде — штольня. Штольня — сторчова.

По штольні ходить кліть, а кліть возить у шахту або людей, або порожні вагонетки, а з шахти витягає ті вагонетки, повнісінькі прекрасної залізної руди.

Як спускатися в шахту?

А так. Становитесь у кліть, і вона везе вас углиб. Страшно?

Мені не було страшно, бо з мене ще не вийшов той переляк, коли я, летівши з Баку торік аеропланом, злетів через якийсь "лоп" у якійсь трубці в жито. Тоді було страшніше…

Опускають, як казали нам, іноді в шахту з "вітерцем".

Що воно значить, не можу вам сказати, бо нас спускали без "вітерця". Пожаліли, мабуть, кліті, бо коли ти її вимиватимеш, як вона безнастанно і днями, й ночами возить і в шахту, і з шахти!

* * *

Штрек.

Величезний коридор з рельсами для вагонеток. Зветься це "продольною".

А ми встали, покурили, По продольной разошлись, По продольной разошлись, За работу прийнялись.

Шахтарська пісня "довоєнного качества".

Од "продольної" праворуч і ліворуч — розгалуження.

А над "продольною" — люки.

У розгалуженнях тих і в люках — забої.

"Забой" — літературна на Донбасі організація, що входить до складу ВУСППу і поділяє письменників на українських і пролетарських.

Це — в літературі.

А забой в шахті — це щось зовсім інше.

Там ні віршів, ні оповідань не пишуть. Там забойщики здобувають гордість криворізьку — прекрасну залізну РУДУ

Забойщики — прекрасні руді люди. Руде в них усе: руда одежа, руді чоботи, руді руки, руде обличчя… І тільки сліпучобілі в них зуби та блискучі очі… Біля забойщиків — лопаточникиодкатчики. Забойщики "забивають". Одкатчики — "одкачують". Зрозуміли?

Ну? Ну, давайте докладніше.

Забойщик — з забурником у руках і з пневматичним молотком. Він бурить руду. А потім приходять "буйщики", закладають у ті пробурені дірки бурку. (Динаміт — от що таке бурка!).,

А коли залунають по шахтам сигнальні свистки, тоді "рвуть" руду. Запалюють бікфордів шнур, і тоді попід землею гримить грім і валиться в забоях руда…

Одкатчики накидають ту руду у вагонетки й одкачують до продольної, а там уже зачіпає їх коногон і гонить до штольні.

А там на кліть і вгору.

А там на вагони… А з вагонів у домни, а з домен у бесемерові печі, а з бесемерових пічок на завод, а з заводу у трест, а з тресту у Вукоопспілку, а з Вукоопспілки у райспілку, а з райспілки в "потребилівку".

А там уже:

— Дайте мені гвіздків з півфунта!

Отже, коли ви колинебудь заженете в ногу гвіздка, згадайте хоч тоді прекрасну людину в рудій одежі, в рудих чоботях, з рудими руками, з рудим обличчям та з сліпучобілими зубами й блискучими очима.

Згадайте криворізького забойщика з його вірним сотрудовником, лопаточникомодкатчиком.

II

Шахтарське життя-буття.

Оте саме, що про нього "довоєнное качество" під єрмонію виспівувало:

Ех і розпроклятая Жисть шахтьорськая, Хто не знає, той ідьоть, Хто не знає, той ідьоть, За собой народ ведьоть!

Або ще отак:

Єн, да шахтьор пашеньки не пашеть. Коси в руки не берьоть. Шахтьор курить, шахтьор пьйоть, Шахтьор з музикою йдьоть]

Про таку "жисть шахтьорськую" розповідала пісня "довоєнного качества".

А яке тепер життя шахтьорське?

Ах, та не знаю ж я, яке воно, товариші мої дорогі!

Тиждень же ж тільки довелося пробути на руднях, з копальні на копальню перескакуючи.

Хіба ж можна за тиждень? Та ще про життя, та ще й про шахтарське?!

Я не чув, щоб хтось із шахтьорів говорив чи співав:

Ех і розпроклятая Жисть шахтьорськая.

Я не бачив ні одного шахтьора п'яного… Але я бачив симпатичного забойщика з марганцевих копалень Марка Фоковича Шпиндю.

їхав він залізницею з окружної виробничої наради. І говорив мені Марко Фокович:

— Три дні оце не робив, три дні не був у забої, і мені вже ніби чогось не хапає. Скучив…

— Як живете?

— Нічого живемо. Робота, щоправда, не легенька, а проте нічого. Приїздіть до мене, подивіться. Людьми живемо. І квартира хороша, і чисто живу, і жінка з дитиною в мене люди… Від самих нас залежить, як живемо. А жити можна полюдському.

І розказував мені Марко Фокович про роботу в забої, про свої копальні, про дніпровські плавні, що недалечко біля копалень, про річку, про рибу, про качки, про свою бабу, що жила 107 років і пам'ятала ще запорожця, про куріпки, про полювання.

Марко Фокович і в забої працює, і на виробничі наради їздить…

Він і копальні свої знає й любить, він любить і те, що біля копалень…

Марко Фокович і шахтьор, і забойщик, і хазяїн своїх копалень, і громадянин, і мисливець, і людина… Чи всі такі шахтьори, як Марко Фокович? А як і не всі?

Важно те, що такі забойщики, такі шахтьори є! А чи були вони колись?

* * *

Неділя. Надвечір…

І прислухаєшся, чи не різне де єрмонія і чи не залунає:

Шахтьор курить, шахтьор пьйоть,

Шахтьор з музикой ідьоть.

Не чути нічого.

Аж ось у кімнату: стук-стук.

— Прошу!

— Чи тут товариші письменники?

— Тут.

Перед нами літній уже робітник.

— Я вам листа приніс. Читаємо:

"Робітники копальні ім. Дзержинської групи бажають бачити уважаємих письменників. Прохаємо прибути в зал касарні ч. 8, де поділится коєчім научнім.

18/Ш 28 р.

Робітники"

У нас того вечора не було виступу, і ми з радістю пішли на це запрошення.

Невеличка зала. Столи червоним понакривані. Сидять робітники, грають у шахи, в шашки, в доміно.

Вітаємось.

— Що робитимемо? — запитуємо.

— Розкажіть нам про літературу, розкажіть про письменників, бо багато з нас не зможе бути взавтра на вашім вечорі, працюватимуть у шахтах…

Ми прийшли до них о 6й год. вечора і розказували й читали до 12ї години… Це так тепер. А раніше:

Шахтьор курить, шахтьор пьйоть…

* * *

А тепер, товариші, я маю запитання. Спокійно! Хто сказав, що робітництво не розуміє української літератури?

Хто сказав, що робітництво не цікавиться українською культурою?

Я говорю про робітництво з криворізьких копалень.

З отаких копалень: "Комінтерн" (марганцева рудня), Ленінська рудня, Жовтнева, ім. Лібкнехта, ім. Артема, ім. Дзержинського…

Хто це сказав? Прошу встать…

Ага… Ви сказали…

А дозвольте тоді вас запитати:

1) Чим пояснити, що на всіх цих копальнях робітництво переповнювало аж через вінця всі клуби й театри, де виступали українські письменники?

2) Чим пояснити, що українських письменників на всіх копальнях робітництво зустрічало музикою?

3) Чим пояснити, що на всіх руднях українські письменники бачили плакати: "Хай живе українська пролетарська культура", "Хай живе українська пролетарська література!", "Привіт українським письменникам!"?

4) Чим пояснити, що робітництво півторагодинну доповідь про українську літературу вислухувало з надзвичайною увагою?

5) Чим пояснити ту тьмутьмущу запитань і записок, що їх діставали українські письменники, виступаючи перед робітництвом криворізьких копалень? І записки ті були найрізнохарактерніші, що зачіпали найдрібніші нюанси українського літературного життя?

6) Чим пояснити, що робітники прохали письменників прочитати той чи інший свій твір? Значить, вони того письменника читали й раніше?

Чим все це, дорогий товаришу, пояснити?

Мовчите?

Сядьте!

Та ви знаєте, що за всю подорож українських письменників на Криворіжжя тільки на НЕСі (будівля нової електричної станції — в районі Жовтневої рудні), в будинку для приїжджих, де дано було їм притулок, вони на таку притичину нарвались.

Завідательку тим будинком, така собі опасиста мадам, що, як кажуть, нічого з Жовтневої революції не придбала, а "зовсім навпаки" (і кажуть, що дуже "навпаки"), записуючи письменників до книги, запитала:

— Хто ви такі?

— Письменники.

— Пісьменнікі? Что такоє пісьменнікі? Нєт уж, пожалуйста! Я — руская женщина і такімі словамі не буду портіть кнігі.