Шурган - Капельгородський Пилип

Свої хатні суперечки ми розв'яжемо потім. Нам треба, насамперед, приборкати місцеві збільшовичені запасні полки. Цими днями Грозненській раді солдатських і робітничих депутатів поставимо ультиматум: 21-й і 111-й запасний полки негайно вислати за межі области абож обеззброїти. Туди виїде з козачими частинами Лев Юхимович.

— А 39-та дивізія?

— Потім того візьмемося й за 39-у дивізію.

— З якими силами, дозвольте запитати?

— Це не секрет. Незабаром вертаються з фронту 2-й Волзький і 3-й КизляроТребенський полки. Крім того з Ростову підійдуть частини дикої дивізії. Ми сподіваємося, що національна рада в цій справі виступить солідарно з нами.

Чермоєв дипломатично промовчав. Коцев переглянувся з Рашидханом Каплановим і нерішуче підтримав:

— А звичайно... Аби тільки реальний плян... Військовий отаман самовпевнено глянув на мапу біля свого

стола.

— Про це вже ми міркували з Левом Юхимовичем. Там, у складі 39-ї дивізії є нові маршові роти з Терека: їм нема чого йти на Кубанщину. Є там і наші офіцерські кадри, — їм зовсім не по дорозі з городовиками. З їхньою допомогою ми спрямуємо дивізію двома коліями: Гудермес — Грозний — Прохладна та Гудермес — Моздок — Прохладна.' Біля Моздока й Грозного поставимо добрі заслони й так, частинами, обеззброюватимемо ешельон за ешельоном.

Чермоєв не витримав:

— Для кого й для чого?

— Для нас усіх! Для захисту наших і ваших нафтових ділянок, Tana!

— Ну, добре. Припустімо, що ми роззброїмо їх тут. Алеж на Кубань однаково звідусіль ідуть десятки, коли не сотні, тисяч озброєних городовиків. Рано чи пізно вони повернуть проти нас свою зброю. Що може виставити проти їх військовий уряд?

М. О. Караулов ждав цього запитання. Він обмінявся поглядами з своїм замісником і голос його забринів переконливо й переможно:

— Тепер і це вже не секрет. Протягом літа ми вели переговори з Доном, Кубанню, Астраханню й Уралом про організацію єдиного Південносхіднього союзу. 4 липня у Владикавказ) відбувся організаційний з'їзд, а незабаром у Катери но дарі оформимо існування Союзу. Національній гірській раді ми даємо два місця в спільному об'єднаному уряді. Майбутні військові сили Союзу становитимуть 140 козацьких полків і 38 батарей. Нашим девізом буде — демократія й порядок. Отоді нас не злякає жадна анархія, жадні шургани й буревії.

Полковник Караулов, Г. А. Вертепов і Медяник брали найближчу участь в організації Союзу. Проте вважали за потрібне демонструвати перед учасниками наради своє захоплення. Полковник Караулов тихо заплескав у долоні:

^— Браво, браво! Давно пора. Тільки дисципліноване, організоване козацтво зуміє стати підпорою порядку.

— Єдине командування, єдиний плян ...

— Тут голівне — що козаки не підуть за всякими там СОЦІАЛІСТИЧНИМИ химерами. У нас, у козаків, давно є свій власний СОЦІАЛІЗМ. Земля в нас — загальновійськова, а не приватна.

— Прекрасна ідея! З такою організацією можна поговорити, навіть, і з Петроґрадом.

— От вам і відповідь на ваш шурган, Григорію Абрамовичу !

М. О. Караулов дипломатично додав:

— Але ми не думаємо порушувати прерогативи тимчасового верховного уряду. Наше гасло — федерація, а не само-стійництво. Доки ще наш уряд не піддається більшовицьким впливам, ми...

Полковник Караулов жваво перебив, примруживши одно око:

— А коли б Петроґрад пішов слідами Паризької комуни? Військовий отаман помовчав, узяв до рота свою люльку й

закутався хмарами диму:

— Коли б Петроґрад пішов слідами Паризької комуни, ми б мусіли піти слідами Версалю...

Він глянув на годинника й підвівся.

— На цьому, панове, ми закінчимо сьогодні. Сподіваюся, що представники Чечні, Кабарди й Осетії зважать реальні обставини й підуть попліч з нами.

Члени національної ради відповіли глибоким офіційним поклоном.

П

і

У заступника військового отамана осавула Медяника—багата громадська практика. Свого часу він брав активну участь в організації акційного т-ва Армавір — Туапсинської залізниці, виступав на з'їздах громадських діячів і сільських господарів, засновував військовий банк і писав економічно — публіцистичні статті. Був співробітником "Русского богатства" й самодержавної охранки: його "демократизмові" це не вадило. З цих причин в Армавірі він правив за начальника охоронної сотні, а в Петербурзі бував на редакційних вечірках у В. Г. Короленка й давав матеріяли А. В. Пєшехонову для його СОЦІАЛІСТИЧНО — народницьких фейлетонів. Ця різноманітна діяльність придбала йому широкі кола знайомих і приятелів.

Тож не диво, що він і тепер вів широку кореспонденцію, старанно ховаючи до секретної шухлядки свого офіційного кабінету кожне цікаве повідомлення. Другого дня по нараді він заглянув до свого архіву, перебравши кільки пакуночків, перев'язаних канцелярськими нитками й помічених красномовними заголовками: "Про М. О. Караулова"... "Про Г. В. Вер-тепова"... Розшукав і ще раз перечитав недавнє повідомлення колишнього командира 112-го запасного полку з Ставрополя.

"Шановний Леве Юхимовичу! Полкові приятелі сповістили мене про перевод до Владикавказу, в розпорядження військового отамана, офіцера нашого полку Г. П. Рогожіна, здається, твого ж таки одностаничника. Вважаю за свій обов'язок попередите, що Рогожін мав у нас непевну репутацію "більшовика". Салдати провели його до ради "собачих і рачачих депутатів", де він частенько підтримував наших горлопанів. Був особисто знайомий з більшовицьким коноводом — Понома-рьовим і має від нього рекомендацію до владикавказьких більшовиків. Від таких співробітників раджу подалі. А втім— дивися сам, моя справа попередити... У Ставрополі розклад посилюється. В губернії більшість іде за есерами, а в місті — за більшовиками. Звісно, тим і іншим негідникам — одна ціна. Ставропольська "рада собачих і всяких таких інших депутатів" готується захопити владу й обмірковує справу організації "комітету громадського спасіння для боротьби з контрреволюцією",— себто з нами. Міська дума, переважно з кадетів та з есерів, з свого боку наміряється утворити "добровіль-ницьку дружину для самоохорони". Що з цього всього вийде, незабаром побачимо. Салдати мітингують і збираються бити офіцерів. Приємного мало. З цих причин прошу не забути старого приятеля й улаштувати мене десь там біля себе. Вся надія теперь тільки на козаків. Від них ждемо порядку й законности. Не забудь, друже, про відданого приятеля, підполковника П. Смірнова".

Перечитавши листа, Л. Ю. Медяник кілька хвилин у задумі тарабанив пучками по краю стола. Потім знов старанно заховав листи до секретної шухлядки, подзвонив кур'єра й попрохав до себе Рогожіна.

Заступник терського отамана мав заздрісну здібність говорити лагідним, переконливим голосом, що доходив до самого серця. До того ще чарував співбесідників ясною щиро-товариською посмішкою. Розмову починав завжди з основного.

— Чи можу я на вас цілком покластися, Гавриле Петровичу ?

— Безумовно так.

— Ви, здається, були в Ставрополі членом ради салдат-ських депутатів?

— Маю такий мандат.

— А чи правда, що вас там вважали за більшовика? Рогожін весело засміявся.

— Був такий гріх. Бачте, я вийшов, як і ви, з бідняцької сім'ї. До 18 років наймитував. Потім зі мною трапилася проста таки неймовірна пригода,— колись, може, розкажу про неї. Одне слово — мені найняли репетитора й підготували до військової школи.

— Точнісінько так, як і зі мною.

— Правда ? Ну тоді ви мене швидше зрозумієте. В школі між юнкерами я був, так би мовити, вороною в білому пір'ї.

А тут іще революція. Я попав до маршової роти 112-го полку. Іншим офіцерам важко було пристосуватися до нових порядків і до солдатської маси, а мені, навпаки, важко було пристосуватися до офіцерства. Звідси й пішло — "більшовик*4.

— Та й тільки того?

— Ні. В раді салдацьких депутатів я познайомився де з ким із більшовиків і брав у їх книжечки. Треба ж знати, чого вони хочуть і куди ведуть?

— А в цьому не було небезпеки для вас особисто?

— Аж ніяк! Я виріс на Тереку, а терське військо з усіх— найдемократичніше. У нас немає таких гострих питань, як от справа з городовиками. Нам нема чого ганятися за карколомними теоріями.

— Так... Вибачте за ще одне запитання: воно далеко не зайве. Ви не можете відновити зв'язки з більшовиками ?

Рогожін на хвилину завагався.

— Бачте... У мене є цілком приватна рекомендація до тутешнього товариша від одного з керівників ставропольської організації. Я там брав у нього деяку літературу, то він радив мене й тут не кидати самоосвіти. Тільки в мене вже немає до цього охоти.

Обличчя Медяникові розпливлося в приятельській посмішці. Цілковита правдивість і одвертість юнака була йому до мислі.

— Е ні, не кажіть. Більшовиками не слід нехтувати. Чорт їх знає, що воно за сила така в їхнії партії. Я думаю, що основне в їх — ставка на розвал, потурання найнижчим інстинктам. .. Війни тобі не хочеться ? Геть війну, кидай фронт і йди додому! Землі тобі треба? Бери її негайно в свого сусіди, не дожидаючись якихось там законів! Влади тобі кортить? Жени в шию кожного народнього обранця й садови сам себе! Сердце тобі кипить? Хватай мерщій багнет і стромляй у перше-ліпше пузо, щоб збити собі оскомину!.. Нашим усім простачкам дуже й дуже до вподоби такі гасла. Вони, як пошесть, роз'їдають усяку спробу доброго ладу й законности. Нам доведеться розпочати серйозну боротьбу з ними.

— Хіба й на Тереку є ця небезпека?

— Досі тут більшовиків було непомітно. Партійний комітет у їх був спільний із меншовиками. В раді салдатських і робітничих депутатів порядкували есери, на чолі з слинявим, пустодзвонним балакуном Гамалією. А тепер і в нас більшовики починають грати першу скрипку. Військовий уряд мусить €ути на сторожі. Аґенти повідомляють про тісний зв'язок більшовиків із комітетом 39-ї дивізії, з 21-м та 111-м полками, з Уфімською дружиною. В останній вони здобувають собі зброю. Ви розумієте, до чого все це ведеться?

— Цілком розумію.

— Ну дак от,— я гадаю, що нам дуже треба знати, що там у їх діється. І ви нам допоможете в цій справі.

2 П. Капельгородськиб—Шурган 17

— я?

— Так, ви!

Простакувате обличчя Медяника осяяла лагідна посмішка, так ніби він мав запропонувати щось веселе й радісне.

Вам треба використати вашу ставропольську рекомендацію. Треба відновити зв'язки з більшовиками, вдати з себе їхнього прихильника, проникнути в їхні наміри...

Рогожін зніяковів.

— Алеж...