Шурган - Капельгородський Пилип

Екстренна нарада держав-

ного значення"...

Леушківську, Криловську, Кущовську проскочили непомітно. На Степній паровіз, засапавшись, спинився біля водотоки, подалі від перону й заходився похапцем глитати воду. Тим часом до нього метнулося з станції п'ять розкуйовджених постатей у кашкетах і заялозених кожанках. Чорновусий здоров'як почепився на ступеньки заднього вагона й почав торготіти в двері, вигукуючи:

— Відчиніть!.. Іменем революції вимагаю!

Двері відхилилися. Дорогу рішуче заступив поставний осавул у майстерно пошитій черкесці тонкого дагестанського сукна. Спокійним, упевненим рухом підніс він свисток до повних соковитих губ і подав наказ рушати. А потім того наїжачив свої брови над банькатими холодними очима й гостро запитав:

— Вам чого тут треба?

— Документи перевірити.

— Я — комендант поїзду, душа моя. Я сам відповідаю за документи. Поїзд екстренний, спеціяльного призначення й жадним перевіркам не підлягає.

— Чхати я хотів на всякі спеціальні призначення! Мені дав особисте доручення тихоріцький комітет!

— Геть мені зразу ж!

Осавул раптовим, коротким і сильним ударом скинув робітника з східців і замкнув двері. Поїзд швидко рушив далі, лишаючи позаду себе кучеряву низку роздратованої лайки, придушеної гуркотом коліс:

— Ах ви ж бандити... в бога... в печінку 1.. Я вам цього так не подарую!.. А ну, катай за мною до контори...

П'ять схвильованих постатей вдерлися до контори, відсунули чергувального від апарату й викликали будку на 46-й верстві.

— Найдо,— ти? Робітники ще працюють на схим 45-ї? Негайно навантажте дрезину старими шпалами й пустіть на зустріч екстренному поїздові! їде контрреволюція. Наказ передає Кравченко.

— Єсть 1 ї

Що ближче до Ростову, то пильніше вдивляється машиніст уперед. На схилі 45 —ї верстви вчасно помітив він дрезину, що мчала назустріч із купою шпал. Твердо наліг на реґулятор, розігнав поїзд і страшним ударом скинув дрезину геть; тільки вагони кілька хвилин скакали на скрепах, наче підбита коняка.

На Каялі ждав паровіз, надісланий з Ростову на зміну. Комендант поїзду повеселішав і пройшов до нового машиніста.

— Ну що? Як там Ростов? Пройдемо?

— А чого ж не пройти ? Все підготовлено. Вас пропустять аж п'ятою лінією, відгородивши від перону двома товарними. На стрілках стоятимуть наші.

— А що кажуть робітники?

— Хе-хе... Там така веремія пішла! Хтось пустив чутку, нібито екстренним поїздом везуть Калединові гроші й зброю. Готуються забрати, сподіваючись, що мінятимуть паровоза.

Осавул прикро скривив свої губи.

— Варанта!.. Ну, з богом, рушайте!.. В Новочеркаському — нагорода.

Ростов пройшли повною ходою, між подвійними стінами товарних поїздів, подалі від перону. За Ростовом комендант поїзду, колишній капітан, а тепер — осавул Терського війська Доногуєв увійшов до середнього вагона з виглядом переможця.

Тут було просторо й затишно. В одному з купе семеро військовиків середнього віку смачно запивали чорний агра-ханський кав'яр золотаво-бурштиновим кахетинським. Осавула зустріли веселими вигуками. _

— З щасливим рейсом, Олександре Ивановичу! Беріть склянку і спробуйте, чи далеко дно в пляшці.

Доногуєв увічливо скалив білі, гострі зуби й самозадово-лено хвалився, наливаючи вино:

— Да, скажу я вам... Проскочити 650 верст мимо та-ках більшовицьких гнізд, як Кавказька, Тихоріцька, Ростов — це не абияке щастя... Ваше здоров'я, панове!

— Проскочити, правда, пощастило, а чи поспіємо на нараду? Як ви гадаєте, Миколо Олександровичу?

Полковник Караулов старанно намазував маслом шматок гострого сиру й недбайливо кинув:

— Коли й не встигнемо, Каледін мусить кас підождати. Він надто обережна людина, щоб зразу ж піти на конфлікт. Чи не так, Григорію Абрамовичу?

Г. А. Вертепов саме порався біля майстерно нарізаного тоненькими стружками балика. Це потребувало певної кваліфікації, щоб досягти законної пропорції: три чверти сантиметра білого хліба й три міліметри прозорої осетрини. Упоравшись із цим відповідальним завданням, він задовольнив співбесідника:

— На мою думку, Дон — напередодні великих подій. Єпі-фанов написав мені, що там одверто готують наступ на Москву, скупчуючи полки в напрямку станції Поворине. Військовий уряд чим далі більше підпадає під вплив воєнної партії. Приїхав генерал Алексеев. Ждуть Коркілова, Денікіна, Маркова. Єпіфанов гадає, що нам треба швидше попередити можливу авантуру.

— А не думаєте ви, що генерал Каледін просто використає нас, як реклямну вивіску? В небезпечних випадках звертатиме все на нас, а де йому треба, обійдеться й без нас?

Високий, чорнявий кубанець, хорунжий 1. Л. Макаренко, з банькатим фельдфебельським обличчям і низьким лобом під густим чорним йоржиком, запально й чванливо запротестував:

-— Генерал Каледін не такий уже простак, щоб нехтувати кубанськими 33 кінними полками, 14 пластунськими батальйонами й 5 батареями!

— Не забудьте також уральців та астраханців. Без нас Каледінові руки зв'язані. Коли б він проти нашої згоди вирушив на Москву, йому загрожував би Царицин, і Саратов.

Молодий низенький, тонковусий хорунжий Бардиж, син кубанського депутата державної думи Й редактор "Вільної Кубані" твердо відзначив:

— Щоб там не думав Каледін, а в нас на Кубані думка ясна: оборонятись, а не наступати.

— На Тереку — теж. Комісарів не визнаємо, але й на Москву не підемо.

— Звичайно все це — "постільки-поскільки*... Досвід каже, що треба, насамперед, забезпечити самих себе.

— Спочатку треба приборкати небезпечну салдатську масу* а далі видно буде...

— Пакове, то може ми офіційно обміркуємо справу та. підготуємо загальну думку.

— Згода. Олександре Йваиовичу, запросіть, будь ласка, управителя канцелярії.

Екстренним поїздом поспішав до Новочеркаського об'єднаний уряд Південносхіднього союзу, владар території війська Терського, Кубанського, Донського, Астраханського, Уральського, Оренбурзького та гірських племен Черкесько — Адигейського краю, Кабарди, Осетії, Чечні й Дагестану. Племена, про це, правда, нічогісінько не знали, як не знади, також ні козаки, ні мільйони селян-городовиків. За їх усіх державну конституцію підписали генерали, полковники, офіцери, хани, беки й нафтові Маґнати.

Високий уряд, як видно, не любив зайвих церемоній. Заходами залізничної верхівки він подбав про те,— щоб робітничі й селянські маси не докучали йому демонстраціями своїх справжніх почувань і намірів. Поїзд непомітно проскочив такі більшовицькі гнізда, як Кавказька, де стояла 39-а дивізія, й Ростов, де робітничі батальйони саме готувалися штурмувати, з Темерника калединців.

Об'єднаний уряд Південносхіднього союзу якраз вчасна прибув на історичне засідання, де генерали, полковники, офіцери, хани, беки, земельні й нафтові маґнати мали вирішити долю народів Північного Кавказу.

* *

Високий чепурний, виголений до блиску й вишколений до холуйства офіцер, у білому мереживі адьютантських ретязьків. і побрязкал, призвичаєним вухом упіймав за дверима тверді знайомі кроки й стримано кинув у глибину великої залі:

— Його високопревосходительство...

Широко відчинивши двері, він завмер у тій позі холуйсько* службової афектації, що знаменувала добру військову виучку.

На хвилинку члени об'єднаного уряду Південносхіднього союзу розгублено переглянулися: вставати, чи не вставати г Уряд вони, нарешті, чи тільки бутафорія?

З часу свого приїзду, до Новочеркаського вони почували себе ні в сих ні в тих. їх приймали урочисто. Приміщення одвели їм в отаманському палаці. Гостили їх щодня в військовому клюбі, коштами донського війська. Подавали таку осет-трину, кав'яр, кон'як і цимлянське, що високі члени високого уряду аж ніяк не наважувалися після того нагадати про спільне засідання. Екстренна нарада ніби втратила свій негайний характер: треба ж було дати членам уряду відпочити!

Нарешті, вони додумалися вибратися з' отаманського палацу на невтральну територію й замовляти обіди власними коштами, без кон'яку й цимлянського. Тоді їм трохи розвид-я їлося*

Все життя на Дону дихало військовою диктатурою і неприхованим авантурництвом. Були, звичайно, всякі там виборні органи, військовий уряд, військовий круг. Але чавунна фігура отамана Каледіна затуляла й затискувала всю цю "демократичну" бутафорію. Поза всім тим на Дон, як мухи на падло, зліталися звідусіль найвидатніші діячі старого режиму, почавши з військових. Стара, ганебна, царатом зрощена козацька слава — захисників престолу, опричників самодержавства—подавала надії, що Дон виступить на оборону порядку й дер-жавности.

До об'єднаного уряду Південносхіднього союзу ставилися, як до тимчасового непорозуміння. В чім річ? Який уряд? Якого Союзу? Ах, так! Постанова військових кругів і Ка-теринодарської конференції! Ну, нехай тоді сидять, ми не протестуємо... Але взагалі — обережніше з усякими там обранцями, з лютневою демократією..

Каледінці висунули до складу об'єднаного уряду Південносхіднього союзу малоавторитетних у військових йолах осіб: члена державної думи В. Я. Харламова, Араканцева, й Семенова. Останні два утрималися від високої чести і їхнє місце посів осавул Єпіфанов. Кубанське військо репрезентували два малокультурні хорунжі І. Л. Макаренко та К. К. Бардиж. Від Терека були Г. А. Вертепов і полковник Караулов, від астраханського війська — Скворцов і Колокольцев. Національна рада гірських народів Кавказу обрала до об'єднаного уряду Пшемахо, Коцева й Долгата Баєва, але обидва воліли краще сидіти дома й провадити власну подвійну політику. На домагання уряду їхнє місце заступили Tana Чермоєв і Рашидхан Капланов. Проте й вони дипломатично ухилилися від явки, вичікуючи, що далі буде. Нарешті, від степняків-комликів Сальської округи вступив до скдаду уряду наявний монархіст і майбутній денікінець князь Тундутов.

"Історичне44 засідання відбулося в білій залі отаманського палацу. Від Донського військового уряду прибули старшини Богаевський, Агеев, Єлатонцев, Мельніков, Поляков, Карев і Уланов. Звертали на себе увагу дві цивільні постаті: голова донського уряду, недавній учитель гімназії, М. П. Богаевський ї голова фронтового козачого комітету Агеев. За гостей були тимчасовий отаман терського війська Медяник, осавул Доно-гуєв і два невідомих офіцери, як потім виявилося, посланці від Московського ґарніздну, обложеного в Кремлі більшовиками.

Рівно о 10-й годині всі церемонно підвелися на зустріч опецькуватій, трохи вайлакуватій постаті генерала Каледіна, в буденному кітелі, без пояса й шаблі.