Дитинство - Лев Толстой

"Любочка сама хотіла писати тобі, але вже порвала третій аркуш паперу й каже: "Я знаю, що тато зараз глузуватиме: якщо хоч одну помилку зробиш, він усім покаже". Катруся все така ж мила, Мімі така само добра й нудна.

"Тепер поговоримо про серйозне: ти мені пишеш, що справи твої йдуть недобре цієї зими, і що тобі треба буде взяти ха-барівські гроші. Мені навіть дивно, що ти питаєш на це моєї згоди.-Хіба те, що належить мені, не належить так само й тобі?

"Ти такий добрий, любий мій, що ти не хочеш казати всього про справжній стан твоїх справ, щоб не стурбувати мене; але я догадуюсь: мабуть, ти програв дуже багато, і аж ніяк, присягаюся тобі, це мене не турбує; отож, якщо тільки справу цю можна полагодити — будь ласка, багато не думай про це й не муч себе даремно. Я звикла не лише не важити для дітей на твій виграш, але, даруй мені, навіть і на всі твої достатки. Мене так само мало тішить твій виграш, як турбує програш; мене болить лише твоя нещасна пристрасть до гри, яка віднімає в мене частину твоєї ніжної прихильности й змушує говорити тобі такі гіркі істини, а лише бог знає, як мені від того боляче. Я завжди благаю бога лише про те, щоб він урятував нас... не від злиднів (що таке злидні?), а від того жахливого становища, коли інтереси дітей, що я їх маю захищати, стикнуться з нашими. Досі господь прислухався до моєї молитви: ти не переступав тієї межі, після якої ми повинні будемо або пожертвувати достатками, що вже не нам належать, а нашим дітям, або... і згадати страшно, а це жахне нещастя завжди загрожує нам. Так, це тяжкий хрест, що його послав нам обом господь!

"Ти пишеш мені ще за дітей і повертаєшся до нашої давньої суперечки: просиш мене дати свою згоду на те, щоб віддати їх до школи. Ти знаєш моє упередження проти такого виховання...

"Не знаю, мій друже, чи згодишся ти зі мною, але я в усякому разі благаю тебе, з любови до мене, пообіцяти мені, що поки я жива й після моєї смерти, коли воля божа буде розлучити нас, цього ніколи не буде.

"Ти мені пишеш, що тобі треба буде поїхати до Петербургу в наших справах. Христос із тобою, мій любий, їдь і повертайся швидче. Нам усім так без тебе скучно. Весна дивно хороша і двері на балькон уже відчинили, доріжка до теплиці вже чотири дні тому була зовсім суха, персики саме цвітуть, де-не-де тільки лишився сніг, ластівки прилетіли, і сьогодні Любочка принесла мені перших весняних квітів. Лікар говорить, що днів за три я вже буду зовсім здорова, і мені можна буде дихати свіжим повітрям і грітись на квітневому сонечку. Прощай же, мій милий, нехай тебе не турбує ні моя хвороба, ні твій програш; кінчай швидче справи й приїзди до нас із дітьми на ціле літо. Я укладаю чудові пляни про те, як ми перебудемо його, і лише тебе бракує, щоб їм здійснитись".

Друга частина листа була написана по-французькому, злитим

i нерівним почерком на другому клаптикові паперу. Я перекладаю його слово до слова:

((Не вір тому, що я написала тобі про мою хворобу: ніхто

ii у гадці не має, яка вона серйозна. Я одне знаю, що мені більше не вставати з ліжка. Не гай даремно жодної хвилини, виїжджай зразу й привозь дітей. Може, я ще встигну хоч раз поцілувати й поблагословити їх: це моє єдине останнє бажання. Я знаю, який це тяжкий удар для тебе, але все одно — раніше чи пізніше, од мене чи од кого іншого ти зазнав би його; постараймося мужньо і з надією на ласку божу перенести це нещастя, скорімося волі його.

"Не думай, що те, що я пишу, є марення хворої уяви; навпаки, мої думки надзвичайно чіткі цієї хвилини, і я цілком спокійна. Не потішай же себе даремно наділю, що це помилкові, невиразні передчуття боязкої душі. Ні, я почуваю, я знаю — і знаю через те, що бог схотів відкрити мені це — мені лишилося жити дуже недовго.

а Чи скінчиться разом із життям моя любов до тебе й до дітей? Я зрозуміла, що це річ неможлива. Я надто яскраво відчуваю ці^ї хвилини, що почуття, без якого я не можу зрозз-міти існування, не може колинебудь зникнути. Душа моя не може існувати без любови до вас, а я знаю, що вона існуватиме довіку, вже хоч би через те, що таке почуття, як моя любов, не могло б народитись, коли 6 воно мало колинебудь Зникнути.

"Мене не буде з вами; але я цілком певна, що любов моя ніколи не залишить вас, і ця думка така радісна для мого серця, що я спокійно й без страху чекаю на близьку смерть.

а Я спокійна, і богові відомо, що я завжди дивилася й дивлюся на смерть, як на перехід до кращого життя; так чому ж сльози душать мене? Нащо позбавляти дітей любої матері? Нащо завдавати тобі такого тяжкого несподіваного жалю? Нащо мені вмирати, коли ваша любов робила для мене життя безмежно щасливим?

"Нехай буде свята його воля!

а Сльози не* дають мені далі писати. Може я не побачу тебе. Дякую ж тобі, мій коханий друже,