Сковорода (симфонія) - Тичина Павло

Дитино м[оя]>
— Маріє, серце...

Але Марія нічого вже не чула,
все оглядалася чогось
і руки свої долонями із рук учителя,

вони ж не прийдуть? правда? ні?
Хотів сказать: не прийдуть,

а на горі поміж деревами
озброєні міщани
бігли, й челядь, і селяне —

і просто на них.
Зашумів шумом незвичайним Поділ,
і стала гора у тил заходити
і готуватись до бою.

— Оце! ось-ось вона!
Марія < скиглить, побігла, по [мчала] > крикнула,
рвонулась вниз під гору,
та тут із двох рушниць догнав її огонь і двічі перевернув...
Поміж кущами < головою в[низ]> лицем униз
< тільки з головою >
одну руку під себе незручно...
За що? хотів спитать Сковорода,
та так і слова не промовив.
< Почував, що> гнів народу справедливіш
за всі заступництва й закони.
— А ти хто? Яка твоя віра? —

ви він із нею був?
бачив?
— Був! Був! — загуділо кругом,
хоч добре й не розрізняв,
чи то з гармат
гуділо, чи над ухом.

(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. і, № 1261, арк. 1)
[IV. FINALE]
— Я наче знала, що ви тут.
— Маріє!!
Мов пробудився з того світу,
мов двісті сонць ізразу засіяло —
блакитної
весело!
червоно!
— Маріє, боже мій, та звідки?
І пригортав її до себе й цілував,
і голос пив грудний-грудний, кленовий.
Марія зразу запручалась:
— Чекайте... зараз... потім...
що я хотіла сказать?
Я наче знала, що ви тут,— *
іще раз нещиро повторила *
і так застигла
в сірому К
В сірому! *
< Десь бачив я її — й не міг пригадать > < Сковорода >
*
*
Та це ж допіру вона стояла тут за деревами? *
Невже змінився так, що й не пізнала? *
< Маріє, що з тобою? > Маріє, Маріє, дитя моє, що з тобою?
Марія стрепенулась.
< Скажіть> Учителю!


(тут дві хвилини тільки є,
рішати треба швидко)
скажіть, ви не могли б повідомить ...
О боже мій, коли б хто з своїх —
хіба б посміла вас прохать?
Між рядками пізніше дописано і викреслено:
"— Я наче знала, що ви тут,—
іще раз нещиро
повторяла.
Сама ж про друге
думала,

сірі очі мимо нього".— Ред.
— Маріє, що з тобою,
ти вся тремтиш і очі мов кров'ю налиті....
Марія ж нічого не чула,
все оглядалася чогось
і руки свої звільняла од рук учителя.
(Кажу ж вам: дві хвилині —
інакше буде пізно).
"Десь бачив я її",— і зразу почув, як радість у серці
опала на сум
— Кажу ж вам: дві хвилині —
інакше буде пізно.
Сам [а] б пішла — за мною стежать.
Та й десь звалюся на дорозі.
Я цілу ніч не спала,

мій чоловік повстанців бив, і я поруч з ним,
одного просто в яру задавила 2.




— Бою не видержать, бою,— промовила
стиха і все дивилась кудись,
руки свої звільняла
від рук учителя.
1 Збоку дописано: " почував Сковорода, як в серці по-
волі опадала на сум: не та, не та його Марія, не та..." —
Ред.
2 Рядки від: "