Зима-чарівниця - Туве Янссон

лижах, а коли одного разу таки дочекалася, що він заграв на трубі, музика зненацька урвалася, бо Гемуль зайнявся уже чимось іншим. Кілька разів крихітка Саломея намагалася пояснити Гемулеві, як неймовірно вона ним захоплюється, та була надто сором’язливою і починала дуже здалеку, а Гемуль слухати не умів…
Тож так нічого путнього й не зуміла розказати.
Однієї ночі крихітка Саломея прокинулася у трамвайчику з морської шумки, на задній платформі якого вона ночувала. Спати там було трохи незручно, бо заважали численні ґудзики й шпильки, накидані за довгий час членами родини Мумі-тролів. А Саломея була, як уже мовилося, дуже делікатна і не могла собі дозволити повикидати геть той непотріб.
Отож, Саломея, прокинувшись, почула, як під кріслом-гойдалкою шепочуться Вітрогонка й Мумі-троль, і одразу збагнула, що мова йде про її коханого Гемуля.
– Так більше тривати не може, – чувся з темряви голос Вітрогонки. – Ми мусимо повернути колишній спокій.
Відколи він почав дудіти у свою трубу, моя музикальна мишка відмовляється грати на флейті. А більшість моїх невидимих приятелів подалися звідси геть на північ. Гості хвилюються, вони позастуджувалися, сидячи цілими днями під кригою. А Бідась ховається у шафі до самої темряви. Хтось мусить йому сказати, щоб він забирався з Долини.
– Тільки не я, – відразу попередив Мумі-троль. – Він переконаний, що усі його тут люблять.
– Тоді доведеться вдатися до хитрощів, – наполягала Вітрогонка. – Треба переконати його, що Самотні Гори вищі й гарніші, ніж тутешні пагорби.
– Але ж у Самотніх Горах немає схилів, придатних для спуску на лижах, – докірливо зауважив Мумі-троль. – Лише провалля та шпичасті скелі, на яких навіть сніг не затримується.
Крихітна Саломея затремтіла, на очка їй набігли сльози.
– Гемулі завжди зуміють собі порадити, – не поступалася Вітрогонка. – Хіба, гадаєш, ліпше буде, якщо він сам здогадається, що ніхто його тут не любить? Поміркуй сам!
– Може, ти сама йому про це скажеш? – жалібно попросив Мумі-троль.
– Але ж він живе у твоєму саду, – нагадала Вітрогонка. – Візьми себе в руки. Так буде найліпше для всіх. І для нього теж.
Розмова стихла. Вітрогонка вибралася через вікно надвір.
Крихітка Саломея лежала без сну, вдивляючись у пітьму.
Вони хочуть позбутися Гемуля і його мідного горна. Хочуть, щоб він упав у провалля. Тут можливий лише один вихід: попередити Гемуля про небезпеку Самотніх Гір. Але обережно. Він не повинен здогадатися, що його хочуть позбутися. Не варто його ображати…
Саломея усю ніч не стулила очей – думала. Її маленька голівка не звикла до таких глибоких міркувань, тож, коли надійшов ранок, вона не змогла далі опиратися сну. Крихітка проспала ранкову каву і обід – ніхто навіть не згадав про її існування.
Після сніданку Мумі-троль вийшов на пагорб.
– Привіт! – зрадів Гемуль. – Як приємно тебе бачити! Хочеш, я навчу тебе одного дуже простого закруту на лижах?
– Дякую, але не зараз! – відповів Мумі-троль, почуваючи себе страшенно нещасним. – Я прийшов порозмовляти!
– Чудово! – ще більше втішився Гемуль. – Наскільки я помітив, ви тут не надто балакучі. Досить мені появитися, усі замовкають і розходяться хто куди…
Мумі-троль крадькома глипнув на Гемуля, але той видався йому просто зацікавленим та веселим. Мумі-троль глибоко вдихнув повітря і почав:
– Справа у тому, що в Самотніх Горах є чудові схили для спусків на лижах…
– Справді?
– Так!!! Розкішні!!!! – вів далі Мумі-троль, ледь стримуючи хвилювання. – І вгору, і вниз! А скільки там простору!
– Треба буде їх дослідити при нагоді, – мовив Ге– муль. – Але ж туди неблизька дорога. Якщо я вирушу туди зараз, то нам хтозна, чи вдасться зустрітися навесні. Було би шкода, правда?
– Шкода… – покривив душею Мумі-троль і аж залився рум’янцем.
– Але уявляєш, – раптом завагався Гемуль, – то було би життя серед дикої природи! Ватри вечорами, а щоранку – підкорення нових вершин! Довга лижня в ущелинах в м’якому неторканому снігу, який поскрипує під лижами… – Гемуль поринув у мрії. – Як приємно, що ти цікавишся моїми лижними успіхами, – мовив він нарешті вдячно.
Мумі-троль зачудовано витріщився на Гемуля. Ні, так не можна.
– Але ж ті схили небезпечні! – вигукнув він.
– Тільки не для мене, – запишнився Гемуль. – Дякую, що хвилюєшся за мене, але я люблю стрімкі спуски!
– Але ж там зовсім прямовисні схили! – уже кричав Мумі-троль. – Вони зриваються у провалля, на них навіть сніг не затримується! Я помилився, мені раптом пригадалося, що Самотні Гори зовсім не придатні для катання на лижах!
– Ти певний? – здивувався Гемуль.
– Повір мені! – уже майже благав Мумі-троль. – Будь ласка, залишися з нами. Я вчитимуся їздити на лижах…
– Що ж, – мовив Гемуль. – Якщо ви так не хочете мене відпускати, я зостануся.
Після розмови з Гемулем Мумі-троль був надто збуджений, щоб іти додому. Натомість він рушив до моря і почвалав уздовж берега, далеко оминувши купальню.
Що довше йшов, то легше ставало йому на душі, зрештою аж розвеселився, насвистував собі щось під ніс, підкидаючи ногою уламок крижинки.
А потім спроквола почав падати сніг.
То був перший снігопад після Нового Року. Мумі-троль аж нетямився від зачудування. Сніжинки одна за одною лягали на його теплий ніс і відразу танули. Він ловив їх лапкою, щоб на коротку мить помилуватися візерунком; задерши голову вгору, спостерігав, як міріади білих клаптиків летіли йому навстріч, м’якші і легші за пух.
"То ось звідки береться сніг, – думав Мумі-троль. – А мені здавалося, що він росте з землі…"
Потепліло. За пеленою снігу нічого не стало видно. Мумі-троля охопив такий захват, як не раз улітку, коли він талапався у морі. Мумі-троль скинув з себе купальний халат і бухнувся навзнак у снігову кучугуру.
"Зима! – подумав він. – Виявляється, її також можна любити!"
З відчуттям страху, що вона спізнилася, Крихітка Саломея прокинулася, коли вже смерклося, і наступної ж миті згадала про Гемуля.
Саломея зістрибнула з комода, спершу на стілець, потім на підлогу. У вітальні панувала пустка – усі саме обідали в купальні. Крихітка перелізла через підвіконня і поквапилася надвір сніговим лазом, стримуючи плач, що душив їй горло.
Надворі було темно – ні місяця, ані північного сяйва. Падав густий сніг, ліпився до личка та сукенки, заважаючи йти. Вона насилу добрела до снігової хатинки Гемуля, але там також було темно й порожньо. Крихітку Саломею охопила паніка. Замість того, щоб почекати, вона кинулася у завірюху на пошуки Гемуля. Кликала свого коханого Гемуля, але то було все одно, що кричати в подушку. Її мініатюрні сліди враз засипало снігом.
Увечері снігопад