Зима-чарівниця - Туве Янссон

стали ріками. Сердита хвиля вирвалася на волю.
Раптом море обернулося на розсип крижаних острівців, які з гуркотом вдаряли один до одного. На одному з них стояла Маленька Мю, спостерігаючи, як смуга води стає чимраз ширшою, і думала й без тіні страху: "Гарна то була пригода!"
Мумі-троль кинувся рятувати приятельку. Вітрогонка дивилася якийсь час йому вслід, а потім подалася до купальні гріти воду.
"Так-так, – думала вона, зітхаючи. – Усе, як в описах пригод. Рятувати і бути порятованим… Хотілось, аби комусь таки спало на думку написати про тих, хто намагався відігріти горе-героїв після їхніх небезпечних виправ!"
Мумі-троль на бігу помітив вузьку шпарку, що сунулася по кризі крок у крок разом з ним. Він відчув, як крига здулася під натиском хвилі, розкололася і загойдалася на воді.
Маленька Мю непорушно стояла на своєму уламку крижини й спостерігала за розпачливими стрибками Мумі-троля. Він скидався на гумового м’ячика з вибалушеними від напруги та зосередженості очима. Коли він врешті дістався до Маленької Мю, вона простягнула до нього рученята і попросила:
– Посади мене собі на голову, щоб я могла зістрибнути, як буде непереливки…
Мю вмостилася на голові Мумі-троля, міцно ухопившись за його вушка, й скомандувала:
– До берега кроком руш!
Мумі-троль мигцем глипнув убік купальні. З комина вився дим, але на причалі ніхто не стояв, стривожено вдивляючись у далину. На якусь мить він завагався, від гіркого розчарування йому аж лапки підкосилися.
– Рушай! Чого стоїш! – кричала Маленька Мю.
І Мумі-троль пострибав з крижини на крижину. Він стрибав очманіло, зціпивши міцно зуби, а лапи підгиналися і тремтіли від напруги. Щоразу, коли долав просвіт між крижинами, хвилі зрошували його животик холодним душем.
Увесь крижаний панцир поколовся на уламки, а хвилі витанцьовували вальс.
– Дотримуйся ритму! – верещала над вухом Маленька Мю. – Ось надходить хвиля… Зараз відчуєш її під ногами… Стрибай!
Мумі-троль перестрибував на іншу крижину в ту мить, коли підкочувалася хвиля і піднімала його уламок криги.
– Раз-два-три! Раз-два-три! – лічила Маленька Мю у ритмі вальсу. – Раз-два-три – зачекай! – Раз-два– три – стрибай!
Лапи у Мумі-троля нестримно тремтіли, животик покрився льодяними бурульками. Раптом захмарене небо розчахнулося червоним заходом сонця, крига і морські хвилі спалахнули багрянцем, аж очам стало боляче. Промені пригрівали тепер спинку Мумі-тролеві, але живіт немилосердно мерз – здавалося, увесь жорстокий світ заповзявся танцювати з ним вальс.
З віконця купальні Вітрогонка уважно стежила за подіями на кризі, повз її увагу не пройшло, що ситуація загострюється.
"Ой-ой-ой! – подумала вона. – Що я накоїла! Він же не знає, що я увесь час уважно стежу за ним!"
Вона вибігла на поміст причалу і закричала щодуху: "Браво!"
Але було вже надто пізно.
Мумі-троль не втримався на останній крижині і булькнув у море по самі вуха; маленька зухвала крижинка раз у раз гупала його по потилиці.
Маленька Мю випустила з рук його вушка і довгим стрибком опинилася на суходолі. Дивовижно, як спритно дають собі раду маленькі мю.
– Хапайся! – Вітрогонка простягнула Мумі-тролеві свою міцну лапу. Вона лежала на животі на дерев’яній пральній дошці Мумі-мами і дивилася просто у вічі наляканому Мумі-тролеві.
– Ось так, ось так, – примовляла вона, поволі витягуючи Мумі-троля з води на кригу.
Мумі-троль вибрався на прибережну рінь і ображено буркнув:
– Ти навіть не виглянула подивитися, як я рятував Мю!
– Я спостерігала через вікно, – винувато відповіла Вітрогонка. – Ходімо до купальні. Тобі треба зігрітися.
– Ні, я піду додому, – вперся Мумі-троль. Він звівся на ноги і, перечіпаючись, подався геть.
– А теплий морс! – гукала йому услід Вітрогонка. – Не забудь випити чогось гарячого!
Стежка розкисла від талого снігу, Мумі-троль відчував під лапами кожен корінець і глицю. Ноги усе ще йому підгиналися, а від холоду він аж зубами цокотів.
Мумі-троль ледве головою повів, коли стежку йому перебігло маленьке білченя.
– Щасливої весни! – побажало мимохідь білченя.
– Не така вона вже й щаслива, – відказав Мумі-троль, не спиняючись.
Раптом він різко загальмував і витріщився на білченя. У того був великий пухнастий хвостик, що виблискував у промінні призахідного сонця.
– Ти називаєшся Білченям з гарним хвостиком? – запитав Мумі-троль, ще не вірячи очам.
– Звичайно.
– Це ти!? – вигукнув Мумі-троль. – Справді, ти? Оте білченя, що зустрілося з Крижаною Панею?
– Не пам’ятаю… – відповіло білченя. – Ти ж знаєш, я таке забудькувате!
– Спробуй пригадати, – наполягав Мумі-троль. – Невже не пам’ятаєш чудового кубельця з вовняних клубочків?
Білченя пошкрябалося за вушком, напружено думаючи.
– У мене багато було кубелець.
З вовняних клубочків і без них… З вовняних клубків – найліпше!
З тими словами білченя безтурботно пострибало до лісу.
"З білченям з’ясую згодом, – подумав Мумі-троль. – Зараз я надто замерз. Треба чимшвидше дістатися дому…"
І він голосно пчихнув, бо вперше у своєму житті по– справжньому застудився.
Вогонь під казаном у льоху зовсім погас, тож у вітальні було страшенно холодно.
Мумі-троль накладав на свого змерзлого животика один плед за іншим, але ніяк не міг зігрітися. Лапки крутило до болю і гостро шпигало в горлі. Життя враз видалося страшенно сумним, а ніс став чужим, наче й не його. Мумі-троль спробував загорнути у плед свого холодного, мов крижинка, хвоста і знову пчихнув.
Від пчиху прокинулася Мумі-мама.
Вона не чула канонади, коли розколювалася крига, не чула завивання сніговиці у димарі кахляної печі, не розбудили її чисельні метушливі гості, ані будильники, що видзвонювали усю зиму.
А тут раптом Мама розплющила очі і, цілком прокинувшись, сіла на постелі.
– Ось ти й застудився, – мовила вона.
– Мамо, – цокаючи зубами, скрикнув Мумі-троль, – якби ж то я напевне знав, що це те саме білченя, а не інше!
Мама встала з ліжка і подалася прямісінько до кухні заварити гарячого морсу.
– Там не прибрано і посуд немитий, – жалібним голосом гукнув їй навздогін Мумі-троль.
– Не хвилюйся, – заспокоїла його Мама. – Усе влаштується…
За відром на сміття вона знайшла кілька цурпалків, вийняла зі своєї потаємної шафки чорносмородиновий морс, принесла якийсь порошок та байковий шалик.
Коли вода закипіла, Мама всипала до неї порошок – дуже дієвий засіб від застуди, – додала цукру, натертого імбиру, видушила сік підсохлої цитрини. Цитрини Мама завжди зберігала за повстяною грілкою на кавник, що стояла на верхній поличці у шафці.
Зараз грілки там не було. Та й кавника теж. Але Мумі-мама того навіть не помітила. Про всяк випадок вона почаклувала трохи над зготованими ліками, промовляючи якісь чарівні заклинання, яких навчилася ще від своєї бабусі, а потім віднесла напій до вітальні синочкові:
– Випий ось це, доки тепле…
Мумі-троль випив ліки, ніжне тепло розлилося по його перемерзлому животику.
– Мамо, – озвався