Пригоди Олівера Твіста - Чарльз Діккенс

- Так, я тебе добре знаю,- озвалася дівчина зовсім безвиразно.- Добраніч.

Коли Фейгін спробував потиснути їй руку, вона відсахнулась, але ще раз спокійно побажала йому на добраніч і, значуще кивнувши на прощання, замкнула за ним двері.

Фейгін поплентався додому, і всю дорогу його мозок напружено працював. У нього закралася підозра - не тепер, хоч сьогоднішня сцена тільки зміцнила її, вона виникала час від часу й раніше,- що Ненсі остогидла брутальність грабіжника і вона завела собі нового коханця.

Зміни в її поведінці, часті відлучки з дому, помітна байдужість до інтересів банди, якій колись вона була така віддана, і, на додачу, її відчайдушні спроби піти сьогодні з дому о певній годині - все це підтверджувало давні підозри, майже обертало їх, принаймні в його очах, на істину, що не вимагає доказів. Очевидно, предмет її нової прихильності не належав до їхнього гурту, тож варто було б (так розмірковував собі Фейгін) негайно перетягти його до себе; з такою розумною помічницею, як Ненсі, він став би цінним надбанням.

Були у Фейгіна її інші, ще підступніші, заміри. Сайкс забагато знав, і його зухвалі насмішки страшенно дратували Фейгіна, дарма що він терпів їх мовчки. Звичайно, дівчина мала б добре знати, що коли вона покине Сайкса, їй вічно загрожуватиме його помста, та й її новому обранцеві він, звісно, не попустить - може покалічити, а то й зовсім порішити. «Досить мені трохи намовити дівку,- думав Фейгін,- і вона погодиться отруїти його. Жінки й не на таке здатні за цих обставин. Тоді небезпечний негідник, чоловік, якого я ненавиджу, згине назавжди з-перед моїх очей, його місце займе інший, а дівчина, вкоротивши Сайксові віку, потрапить у цілковиту залежність від мене, бо я знатиму про її злочин».

Ці думки промайнули в голові у Фейгіна за той короткий час, поки він сидів сам-один в кімнаті грабіжника; цілком поринувши у них, він скористався з першої ж нагоди і, прощаючись із Ненсі, спробував обережними натяками з’ясувати, що вона думає з цього приводу. На обличчі її не з’явилося подиву, вона навіть не намагалася вдати, ніби не розуміє його. Так, дівчина зрозуміла все. Це видно було з її прощального погляду.

Але, може, Ненсі відкине його пораду збавити Сайксові життя? А тим часом саме такий кінець влаштовував його найбільше. «То як би це мені посилити свій вплив на неї? Як прибрати її до рук?» - міркував Фейгін, дибаючи додому.

Такі голови, як у Фейгіна, завжди щось зметикують. А що, як він, не домагаючись від неї визнання, почне стежити за нею, довідається, до кого вона ходить, а потім, як вона не пристане на його план, настрахає її тим, що розповість усе про неї Сайксові (якого вона неабияк боялася),- та невже ж і тоді він не доб’ється її згоди?

- Доб’юся,- подумав Фейгін уголос-Тоді вона не посміє мені відмовити. Не посміє, якщо їй життя дороге!

Я все обміркував. Отже, засіб знайдено, лишається тільки пустити його в діло. Я ще до тебе доберуся!

Він кинув злостивий погляд у той бік, де було житло Сайкса - ще зухвалішого лиходія, ніж він сам,- і, посварившись кулаком, пішов далі; кощаві пальці його судомно стискали складки подертого плаща, так ніби він душив ненависного ворога.

Розділ XLV

Ной Клейпол одержує від Фейгіна таємне доручення

Наступного дня старий прокинувся рано і став нетерпеливо чекати свого нового спільника, який, страшенно запізнившись, нарешті з’явився і передусім жадібно накинувся на сніданок.

- Болтере,- почав Фейгін і, присунувши свого стільця до столу, сів напроти Ноя.

- Ну, ось я,- озвався той.- Що таке? Тільки не давайте мені ніяких доручень, доки я не скінчу снідати. Ось що у вас тут погано: ніколи не дають людині доволі попоїсти.

- А розмовляти ти можеш, коли їси? Га? - спитав Фейгін, подумки на чім світ стоїть клянучи ненажерливість свого любого молодого приятеля.

- Розмовляти? Певне, що можу. В мене від балачок навіть поліпшується апетит,- сказав Ной, відкраюючи здоровенну скибку хліба.- Де Шарлотта?

- Пішла,- сказав Фейгін.- Я відіслав її вранці з іншого молодою жінкою, бо хотів поговорити з тобою віч-на-віч.

- Он як! - сказав Ной.- Шкода, що ви не звеліли їй спочатку приготувати грінки з маслом. Ну, та добре. Кажіть, що там у вас. Ви мені не заважатимете.

І справді, великої небезпеки завадити йому начебто не було, бо він усівся за стіл з видимим наміром довести своє діло до переможного кінця.

- Ти добре попрацював учора, дорогесенький,- сказав Фейгін.- Просто чудово! Шість шилінгів і дев’ять з половиною пенсів першого ж дня! Ти зіб’єш собі капітал, обскубуючи курчат.

- Ви забули ще згадати про три великі кухлі й кварту для молока,- сказав містер Болтер.

- Ні, ні, я не забув, голубе. Щодо кухлів - ти показав себе просто генієм, ну, а кварта - то вже верх досконалості.

- Як на початківця, здається, непогано,- мовив містер Болтер самовдоволено.- Кухлі я зняв з огорожі, а кварту хтось забув біля входу до шинку. Тож я й подумав, що вона заіржавіє під дощем або, чого доброго, застудиться. Га? Ха! ха! ха!

Фейгін удав, ніби сміється від душі, а містер Болтер, нареготавшись удосталь, став за обидві щоки наминати свій хліб з маслом; покінчивши з першою скибкою, він узявся за другу.

- Я маю для тебе доручення, Болтере,- прошепотів Фейгін, перехиляючись до нього через стіл,- що вимагав великої старанності й обачності.

- Слухайте,- сказав Болтер,- не надумайтесь тільки зіпхнути на мене щось небезпечне або послати знову до ваших поліційних управ. Це мені не підходить, аж ніяк не підходить, і я вам так прямо і кажу.

- Ніякої небезпеки в тому нема, зовсім ніякої,- запевнив його Фейгін.- Просто треба простежити за однією жінкою.

- Старою? - спитав містер Болтер.

- Ні, молодою,- відповів Фейгін.

- З цим, будьте певні, я впораюсь залюбки,- сказав Болтер.- Я ще в школі був мастак на підгляди. А навіщо мені стежити за нею? Чи не для того, щоб…

- Робити з нею