Машина для здійснення бажань, або Суботик повертається в суботу - Пауль Маар

уголос — і ось без тями галасував не хто інший, а ресторанний офіціант. Це вже була мало не сенсація!
— То що ж я зробив не так? — спитав Суботик. — А, згадав, згадав: я ж почав їсти меню руками, а треба було взяти виделку й ножа! "їмо не руками, ані ногами — ножем і виделкою суп..."
— Ножем і виделкою?! Тільки цього бракувало! — розлючено гукав офіціант.
— Ну то що ж тоді не так? — уголос розмірковував Суботик.— А, вже знаю: мабуть, це був десерт, а я їв його як закуску.
— То ти ще підніматимеш мене на глузи?! — заверещав офіціант і замахнувся на Суботика серветкою, що доти висіла в нього перекинута через руку.
Суботик зміряв його з голови до ніг уважним поглядом.
— Ні, — мовив він,— я тебе не підніму, ти заважкий для мене.
Аж тепер утрутився пан Пляшкер.
— Ти його не зрозумів, — пояснив він Суботикові. — Офіціант не те має на увазі. Він має на увазі, що, може, ти... хочеш водити його за носа, розумієш?
— За носа? Тут, у ресторані? Ну, якщо можна... — зрадів Суботик і підвівся.
— Тільки наважся! — пригрозив офіціант.
— А де ж тут можна важитися? Та й навіщо? — розгублено сказав Суботик.
— Коли не вмієш пристойно поводитись, тобі тут нічого шукати, втямив? Нічого шукати!
— Як же це? Сам не даєш із тобою поволоводитися за носа, ще й кричиш, — сказав Суботик. — А ось що мені тут шукати, я справді не знаю. Хіба ти щось заховав?
— Не смійся, бовдуре, не смійся! — гукнув розчервонілий з люті офіціант і погрозливо підняв догори вказівний палець.
— Не бійсь, я не сміюся. Мені й без сміху весело, — втихомирював його Суботик. — А ось тебе можна б трохи й посмішити, бо ти якийсь зовсім невеселий.
Тієї миті до розмови встряв відвідувач, що сидів за сусіднім столом:
— Шефе, та витуріть-бо нарешті цих двох типів у три шиї, а тоді принесіть мені мій паштет! Я вже двадцять хвилин чекаю!
Його дама енергійно підтакнула.
— Власне, як таких сюди пускають та ще й садовлять їх за стіл? — гостро мовила вона. — Я негайно побалакаю з адміністратором!
— Вам зовсім не треба звертатися до адміністратора, ласкава пані, я й сам із ними впораюся, — запевнив офіціант і вклонився.
— Гайда звідси мерщій із власної охоти, поки нас не вирядили силоміць, — сказав Суботикові пан Пляшкер і підвівся, збираючись іти. — Тут ми не дуже любі гості.
Офіціант кинувся за ними навздогін.
— Хвилиночку! — вигукнув він. — Ну ні, так просто ви звідси не вислизнете! За меню ви забули? Обидві карти коштували щонайменше тридцять марок.
Пан Пляшкер сягнув до кишені піджака і вклав у руку офіціантові цілий жмут двадцятимаркових банкнот.
— Ось, — мовив він недбало. — Купите собі нові меню. У золотій оправі й зі срібними аркушами.
Побачивши стільки грошей, офіціант вибалушив очі.
— Може б, ви все ж таки зосталися? Отам спереду, здається, вільний премиленький кутовий столик, — квапливо сказав він. — Не сприймайте так трагічно цього маленького непорозуміння. Адже це був просто жарт, еге ж?
— Ні, дякую, ми йдемо!— звисока мовив Суботик. — Цей ресторан для нас занадто кошмарний.
— Шикарний, — виправив пан Пляшкер, і вони з Суботиком, задерши голови, покинули негостинний заклад.
Десь так метрів за сто попереду вони побачили край дороги ятку, де продавали ковбаски.
— Ви що, хочете там пообідати? — запитав Суботик, коли пан Пляшкер рішуче рушив туди.
— Дай лиш мені поглянути, — відповів пан Пляшкер, зупинившись коло ятки.
— Ну, чи не купили б ви з одну ковбаску? Доброго-предоброго вам вечора, — сказав продавець і всміхнувся панові Пляшкеру з Суботиком. — Я саме зібрався зачинятися. Щось не дуже торгується сьогодні надвечір. Як бажаєте, то кину для
вас ще з одну на гриль.
— Та он у вас є готові, — сказав Суботик.
— Ет, ці вже пересохли, та й вони трохи припалені. Я їх і собаці своєму не подам, — відповів продавець.
— Та вони нормальні ковбаски. Беремо дві, — вирішив пан Пляшкер.
— Справді? — вражено вимовив продавець і в непевності посунув на голові свою білу кепку з козирком спершу вперед, а тоді назад.
— Справді? — й собі спитав Суботик.
— Так, справді, — сказав пан Пляшкер.
— Ну, якщо ви неодмінно бажаєте саме ці... Я можу продати їх вам трохи дешевше, — сказав продавець, зняв дві пригорілі ковбаски з гриля дерев'яними щипцями й поклав на дві картонні тарілки.
— Отак, а тепер мені б хотілося додати до кожної ковбаски порцію кетчупу, порцію майонезу та добрячу порцію гірчиці...
— Чи добре я вас зрозумів? — нерішуче спитав продавець. — Ви сказали — кетчупу, майонезу та гірчиці?..
— Авжеж, ви зрозуміли цілком правильно, — запевнив пан Пляшкер, узяв з рук у продавця дві картонні тарілки й простяг йому дві двадцятимаркові купюри. — Отак добре! — сказав він.
Покинувши враженого продавця ковбасок, пан Пляшкер відніс тарілки до маленького столика біля ятки, поставив їх там, нахилився до Суботика й сказав стиха:
— Бачу, в тебе ще лишилися на обличчі дві цятки. Одну ми зараз використаємо. Ти ж пам'ятаєш чоловіка й жінку, що ображали нас у ресторані?
— Та звісно, — відповів Суботик. — А що?
— Увага! Я хочу, щоб усі страви, що замовлені й ще будуть замовлені тими двома, стояли тут перед нами на оцьому столику, а там, у ресторані... — Він схилився ще ближче до Суботика і решту речення промовив йому на вухо.
— Добре, тату! Клас! — сміючись, вигукнув Суботик.
І враз із його обличчя зникла передостання цятка, а на столі перед ними де не взялося сім страв, супниця, три мілкі та чотири глибокі тарілки. Пан Пляшкер почав із супу з трюфелями, а тоді всмак порозкошував лососевим шніцелем у
винній підливі. Суботик спершу заходився коло теплого паштету з качиної печінки з чебрецевим цвітом, а тоді перейшов до запеченої спаржі. Після куріпки з кучерявою капустою пан Пляшкер зробив коротку перерву, якою скористався Суботик
і сам поїв усі морожені персики в сиропі. Та пан Пляшкер тим не журився: він не менше від персиків полюбляв салат.
А за кілька вулиць звідти в ресторані гірко клопотався офіціант, намагаючись виконати замовлення відомої вже нам подружньої пари.
— Чи ви знаєте, що ми чекаємо вже півгодини? — люто пробурчав чоловік.
— Та де там півгодини! Ми сидимо вже тридцять п'ять хвилин! — обурилася жінка.
— Ну, бачите, всяку добірну страву готують не за хвилину. А ви