Машина для здійснення бажань, або Суботик повертається в суботу - Пауль Маар

треба виряджатися заради нього до універмагу. Маючи в хаті Суботика, мені досить буде лише придумувати бажання, аби щось добути! Отож я й починаю: бажаю гарного, нового, блакитного водолазного костюма!
— Справді, тату? — здивувався Суботик.
А що відразу по тому нічого не сталося, пан Пляшкер повторив, трохи вже нетерпляче:
— Хочу гарного, нового, блакитного водолазного костюма!
— Цілком вистачило б одного! — похитавши головою, мовив Суботик. Тієї ж таки миті у нього з обличчя зникли дві сині цятки. Зате на панові Пляшкерові поверх піжами з'явилися два водолазні костюми.
— А це що за дурниці? — розсердився він і мерщій розшморгнув замок-"блискавку" на верхньому костюмі: аж у трьох одежинах йому зробилося таки занадто парко.
— Чого — дурниці? — не зрозумів Суботик. — Не дурниці, а два нові, гарні водолазні костюми, як ви й забажали. Дивіться, ось навіть ціну вказано: триста дев'яносто вісім марок!
— Не хочу я ніякого водолазного костюма! — сердився пан Пляшкер. — А двох — і поготів!
— То навіщо ж ви їх забажали?
— Я хотів одного водолазного костюма — тобі, це ж ясно, як білий день! А зовсім не двох — собі! — не вгавав пан Пляшкер, силкуючись виборсатись із обох костюмів.
— Та ви ж сказали: бажаю гарного, нового, блакитного водолазного костюма! — нагадав Суботик. — А тоді те саме промовили вдруге. Іншим разом не кваптеся так!
— А, он як! — сказав пан Пляшкер. Йому тим часом пощастило визволитись і з другого водолазного костюма. — Тоді починаю все спочатку: хочу, щоб на Суботикові був гарненький, новий, блакитний водолазний костюмчик!
Тільки-но він це сказав, на обличчі в Суботика поменшало ще на одну синю цятку, зате він тепер гойдався в "гамачку" вбраний у водолазний костюм.
— Шик! — захоплено сказав Суботик, то розшморгуючи, то зашморгуючи "блискавку" — Завтра в універмазі тільки свиснуть, як побачать, що бракує трьох костюмів, ге ж?
Пан Пляшкер злякано втупився в Суботика очима.
— Що-що? — скрикнув він. — Чи не хочеш ти сказати, що це костюми з універмагу?
— Ну, звідкись же вони та мають узятися, — відповів Суботик. — Хіба ж ви не бачили етикеток із ціною? Там же вказано й назву універмагу.
— Що ж мені тепер робити з цими двома водолазними костюмами? — забідкався пан Пляшкер, згріб їх із підлоги й запхнув у шафу. — Уяви-но собі, як пані Моркван післязавтра прочитає в газеті, що з універмагу вкрадено водолазні костюми,
і знайде два тут, у мене в кімнаті! Вона ж матиме мене за злодія! А як знайде ці костюми в моїй шафі, то підозрюватиме мене ще дужче. Бо тоді здаватиметься, що я їх туди сховав!
— А ви ж таки їх сховали, тату.
— Але я вже знаю, як лихові зарадити! Добре, що це мені так швидко спало на думку. Увага! Я хочу, щоб ці костюми знов опинилися там, звідки з'явилися!
Тільки-но він це сказав, як у Суботика з обличчя де й ділися три сині цятки. А слідом за ними наче вода змила три водолазні костюми: спершу один, потім другий і нарешті третій — Суботиків.
— Ох, як шкода! — зойкнув Суботик і поглянув на своє голеньке черевце.
— Чого ж і твій костюмчик також зник? — обурився пан Пляшкер. — Треба ж було тобі твій залишити, щезнути мали два зайві!
— Я ж вам уже пояснював, тату: вам треба точніше висловлювати свої бажання. Не кажіть: "водолазні костюми", якщо маєте на думці лише два з усіх.
Пан Пляшкер опустився на краєчок ліжка.
Виявляється, з цими бажаннями не все так просто, як він собі гадав. Він хвильку подумав, а тоді сказав:
— Я хочу, щоб на Су ботикові знову був цей гарненький, новенький блакитний водолазний костюмчик!
Ще одна синя цятка зникла з Суботикового обличчя, зате він тепер вдоволено гойдався у своєму "гамаку", вбраний у блакитний водолазний костюм.
Пан Пляшкер з полегкістю побачив, що цього разу вийшло до ладу. Тому він одразу додав:
— Крім того, я хочу, щоб стілець знову став цілий. Дуже добре! А ще я хочу, щоб стільниця знов щільно вляглася на столі і...
— Тату, тату, постривайте! — загукав Суботик здушеним голосом. — Як же мені тепер вибратися звідси?!
Пан Пляшкер остовпів: його стіл стояв накритий новенькою стільницею, але Суботик мов здимів! Пан Пляшкер нахилився й заглянув під стіл.
Суботик у своєму "гамаку" завис поміж ніжками столу так, що ледве міг поворухнутися, затиснутий стільницею.
— Ох, пробач! — сказав пан Пляшкер і мерщій додав: — Я хочу, щоб стільниця знову злетіла зі столу!
Задиханий Суботик вибрався зі свого "гамака", висмикнув скатертину й став із нею біля столу.
— Ну, тепер кажіть бажання, тату, — озвався він звідтіля.
— Хочу, щоб стільниця знову міцно вмостилася на столі, — сказав пан Пляшкер і уважно простежив, як стільниця повернулася на місце і щільненько вклалася на стіл.
— Отак. А тепер застелимо, — сказав Суботик і вже хотів був чепурненько застелити стіл.
— Ні, це зроблю я, — вихопився пан Пляшкер, якому чимраз дужче подобалося загадувати бажання. — Хочу, щоб стіл знову був гарненько застелений скатертиною.
Він з утіхою дивився, як скатертина легесенько майнула на стіл.
— Любо глянути! — сказав пан Пляшкер. — А тепер я хочу, щоб не вмиватися самому, а щоб мене вмили! Та не такою ж холоднючою водою! Хочу, щоб мене вмивали тепленькою! Отак добре! А тепер хочу, щоб мене втерли. Та гарненько втерли!
Отак, а тепер нехай мене поголять! О, а зараз — щоб я вже був одягнений!
Пан Пляшкер озирнув себе: він сидів скраю на ліжку в синьому костюмі.
— Та не в костюм! — вигукнув він. — Це занадто вже врочисто. Хочу, щоб костюм знову сховався в шафу! Убраним я хочу бути так. У мою білизну! Правильно! У мою червону картату сорочку. Дуже добре! А тепер мої плисові штани, брунатні, в рубчик. Отак. Тепер — ліву шкарпетку, праву шкарпетку, і нарешті черевики. Дуже добре, просто чудово! Я в захваті!
Проте Суботик зовсім не був у захваті. Навпаки, обличчя в нього було вельми заклопотане.
— У чому річ? Я щось не так зробив? — спитав пан Пляшкер.
— Та ні, тату. Тільки чи помітили ви, скільки вже цяток ви зужили на свої бажання? Двадцять чотири. Двадцять чотири цяточки за дванадцять хвилин! Тобто дві цятки за кожну хвилину. Якщо ви й далі загадуватимете бажання в такому темпі, то за чотири хвилини й тридцять секунд з мого
обличчя щезнуть геть усі цятки. Може б, залишити кілька для поважніших бажань?
— Правда твоя, правда, —