Квітень у човні - Бічуя Ніна

Дорослі мужчини кажуть, що в ній є оте жіноче, Євине, таке звабливе, перед чим жоден мужчина не може встояти, але я б не сказала, що там аж щось таке надзвичайне, просто миле дівча, і, розумієте, — пояснювала вона мені, — хлопець утрапив у халепу, він такий при всьому тому ще наївний і дитинячий, він дуже славний хлопчик, хоч трохи й упертий, — у них там щось було... розумієте, одне слово... дівчинка розповіла матері, мати сама не своя прибігла сюди, до мене, звичайно, вона тепер сподівається, що вони одружаться, трохи дивні погляди, як для сучасної людини, але я розумію, — пояснювала мені знайома, — все-таки мати, і в неї дочка, я теж боялася б, — і, знаєте, мій малий каже: які дурниці, не був би я, був би хтось інший, не буду я — знайдеться теж хтось інший... Цілком логічно... Мати хвилюється, а що я їй можу обіцяти? Приймаю малу вдома, як рідну, ходжу з нею до театру, вона своїй матері на все відповідає тільки одним: я його люблю, і все—ну, то що ж я пораджу в цій ситуації?

Слово честі, добре виховання й тактовність часом дуже заважають людині. Я пробувала заперечувати, щось доводити, пояснювати, але це було безнадійно. В таких випадках потрібні аргументи на зразок кулаків. Жінкам, однак, не годиться розв'язувати конфлікти в такий спосіб. Та й не конфлікт це — просто підлість або ж погано усвідомлена, або ж добре прикрита удаваною наївністю, чи що.

І знову дика думка: а що, коли б мій син... Що, коли б мій син? А дівчинка — не те що дуже, а так собі, миленька, та й годі, і мені хотілося б зовсім іншої, — що б тоді? Як тоді?

Скільки різних стандартних і нестандартних ситуацій виникає, скількгї запитань доводитьея ставити собі, і як потім усілякі добрі наміри розбиваються об життєву правду випадку і об характери людей, і ніякі міркування не допомагають, жодні переконання не стають сильнішими від бажань, симпатій і антипатій, а часом навіть — від звичайного розрахунку! І не вбережеш дитину від необхідності приймати рішення, від боротьби й визначення власної позиції, і як не хочеться, аби дитині боліло при тому, але хіба передбачиш, що болітиме більше— відмова від боротьби чи поразка в ній? Нехай зважується сам, нехай вирішує, — та хіба залишиш так, напризволяще, вирішувати, хіба не піддасишся одвічному бажанню підказати, поправити, щоб—'Зробив так, як ти вважаєш правильним, як ти вчинив би на місці сина...

Завтра мені треба вчити моїх дітлахів з групи. Учити — а хіба тільки вчити? Сама теж учуся в них. На білій березі птаха мостила гніздо, хоча береза була зламана. Цілий образ у тому Іванковому творі, а я мушу дорікати йому за граматичні помилки, він упирається і не переписує удруге.

Яке ж усе-таки диво хоче він показати Сусанні?

7

Голубенька сукня з білим комірчиком пасувала Юлі, дівчинка приглядалася до себе у дзеркалі, поправляла зачіску й навіть крадькома, один лише раз, провела губною помадою по устах. Вії підмальовувати їй ніколи не було потрібно— вони й так чорні, і брови не доводиться вискубувати, щоб були тоненькі й охайні — вони й без того ниточкою, високі, наче здивовано й радісно побачила дівчинка щось дуже гарне вперше в житті та так і задивилася на ту дивовижу.

Туфлі, правда, мамині, та мама не знатиме, що доня їх узувала, бо мама в другу зміну, поки Юля повернеться, то мами ще не буде вдома. Юля не збиралася затримуватися надто довго, вони з подружкою купили квитки на новий кінофільм, і ще вони хотіли зайти в кафе і з'їсти морозива та випити кави. Правду кажучи, Юля зовсім не любила чорної кави, вона здавалася їй гіркою і несмачною, але ж усі пили, то якось би воно так виглядало, що Юля ніби не доросла до них, бо пиття кави здавалося незаперечною ознакою дорослості.

Лишилася на столі недочитана книжка, уроки Юля зробила, зошити відразу поскладала в портфель, перемила посуд, провітрила кімнати й навіть почистила картоплю, щоб зварити свіжої, коли прийде мама. Мама не любила вишуканих страв, найбільше їй смакують свіжа варена картопля й помідори, теж свіжі, вимиті, блискучі, як сонечка. Але до помідорів ще далеко. Аж до осені треба чекати, коли вони будуть такі соковиті, налиті гарним кисленьким присмаком, як подобається мамі. Тато сміється, якби я міг тебе цілий рік годувати помідорами, ти б що мені за це доброго зробила? Мама відповідає: ніколи _б не просила нічого іншого, крім помідорів. Тато обіцяє: зроблю у пивниці теплицю, вирощуватиму... шампіньйони. Мама гнівається: піди поглянь, чи картопля не поросла, поки за шампіньйони візьмешся. І знову обоє сміються. Юля теле любить, коли можна посміятися, а що на світі є так багато веселого, то й сміятися часто є причина. Навіть коли не все гаразд, то мама й тато вмліють бути веселими, і Юля майлее ніколи не знає про їхні труднощі, а от про все добре вони їй розповідають, і вона разом з ними радіє, коли в них нема клопотів.

Крутнувшись перед дзеркалом, Юля надягла плащик і вийшла з дому, бо л