Прощай, село - Куліш Микола
Ну?
Василина у відповідь засвітила мовчки свічку, лягла з нею під ікону і руки склала, як на смерть.
3
Оксана вийшла з хати. Поминула першу партію. Голова сільради дочитував приговора:
— ...Загальні збори одинадцятого лютого тисяча дев'ятсот тридцятого року ухвалили: Зосима Закутного, Івана й Мотрону Ільченок як класових наших ворогів вигнати од нас навіки і просити уряд виселити за межі УРСР... (Махнув рукою конвоїрам, щоб вели).
Марко (до Надійки). А Дмитрик?
Надійка. За батьком не йде, та й до нас ще не підходить. Усе сторониться.
Ільченко (одвернувся). Прощай, село!
З о с и м. То можна нам взяти хоч жменьку землі?.. На спомин?
Роман (виступивши). Ні, ти вже краще візьми з собою оцей камінь, що його звелів закопати на межі!.. Зосим одвернувся.
(Кинув камінь. Обернувся до села). Прощай, село!
Килина Нечай (до Оксани). А ви, бабо Оксано, й не обернетесь?
Оксана. Чого я там не бачила? Своїх злиднів, темних літ чи щербатого села?
Н е в е д и к (обернувся). Туди його, розтуди!
Десь попереду розлігся голос Пархімчі:
— Колоно, слуша-ай! Прямо на колгосп, равнєніє налево — руша-ай!
Вибухла музика. Зарипіли вози. Завіса