Хо - Коцюбинський

I ще раз скло­няється Хо пе­ред си­лою, ви­щою й сильнi­шою вiд си­ли стра­ха.

Вiльнiше зiтх­нув ста­рий страх, i ра­дiс­но й лег­ко зро­би­ло­ся в нього на сер­цi. Йо­му за­ба­жа­ло­ся са­мо­ти­ни, бо по­лох­ли­вi лю­ди, що стрi­ва­лись по до­ро­зi, ста­лись йо­му гид­ки­ми. Чим­дуж по­ки­нув Хо людськi осе­лi й по­давсь ген-ген по­ля­ми аж до лi­су. Тут, на знай­омiй iаля­вi, сiв вiн, за­гор­нув­ся си­вою, мов ту­ман той, бо­ро­дою та й за­мис­лив­ся.

Сидить Хо i не по­мi­чає, що все жи­ве в лi­сi пiд впли­вом стра­ху за­таїло дух, пе­рес­та­ло жи­ти, що навк­ру­ги йо­го за­па­ну­ва­ла мерт­ва, прик­ра ти­ша. Пташ­ки ущух­ли, звi­ри­на при­чаїлась, ма­лi ко­маш­ки зав­мер­ли в тра­ви­цi. Рос­ти­ни бо­ялись на­вiть тяг­ти сiк iз зем­лi, пи­ти хо­лод­ну ро­су, вип­ра­ви­ти зiб­га­нi лис­точ­ки, роз­гор­ну­ти зви­не­нi квiт­ки. Пус­тот­ли­вий про­мiнь сон­ця зу­пи­нивсь у зе­ле­нiй гу­щи­нi, та лиш зда­ле­ку при­див­ляв­ся до си­вої, мов ту­ман той, бо­ро­ди Хо, бо­ячись наб­ли­зи­тись до неї. Ти­хо бу­ло, мерт­во. Але Хо не по­мi­чав сього: вiн си­дiв, за­мис­лив­шись, з ра­дiс­ною ус­мiш­кою на ус­тах, з на­дiєю в сер­цi. На­дiя та ся­га­ла аж у тi ча­си, ко­ли смi­ли­вiсть вiзьме верх над стра­хом i Хо зло­жить на спо­чи­нок свої ста­рi, на­бо­лi­лi кiст­ки…

18 сiчня 1894, Вінниця.

Notes

1

- Візьміть до уваги (лат.)

2

- “Отче наш!” (лат.)

3

- Шліфи - офіцерські знаки.

4

- Дозволено цензурою.

5

- І так далі (скорочення від лат. et cetera)

6

- безкоштовно, задарма (лат.)