Характерник - Дмитро Чорнота
До Січі дісталися без пригод. Сонце стояло високо, коли загін Паливоди вийшов на пагорб і побачив Січ-матінку. Серце у козаків радісно забилося, як буває, коли після довгої подорожі повертаєшся додому. Майже нічого не змінилося з часу їх від’їзду. Лише дахи в деяких куренях було підлатано очеретом, що відрізнявся своєю жовтизною бо ще не встиг почорніти під впливом гострих дощів та важкого втомленого снігу. Аж сюди долинали звуки роботи січових ковалів, які поступово перемагали в протистоянні з неподатливим залізом. І від тих звуків козакам здавалось ніби відчувають запах розпеченого металу. По майдану снували одинокі постаті і невелика група молодих козаків, що вправлялись в шабельному бою під наглядом старших товаришів. Цим молодим воїнам ще належало в недалекому майбутньому довести, що вони гідні стати в ряди козацького лицарства.
Северин згадав як сам ще зовсім малим хлопчаком потрапив на Січ. Після втечі з татарського табору і ночі проведеної в лисячій норі, він ішов степом сам не знаючи куди. Невідомо що б з ним трапилось якби його не застав козацький загін, що саме обходив територію. Вони привезли його у Кіш, де розпитали про все: хто він, звідки, хто і де його батьки чи рідні. Дізнавшись його історію і що нікого з рідних у нього не залишилось, вирішили залишити при собі. Приписали його до Уманського куреня, де він кілька років був джурою. Весь той час Северин наполегливо тренувався у шабельному бою, стрільбі, верховій їзді, управлінні човном і інших бойових ремеслах. Навіть коли старші козаки відмахувались на його прохання допомогти в тренуванні, він наполягав і часто добивався свого. Хоча за нав’язливість неодноразово отримував від наставників, проте в цілому вони почали поважати його за наполегливість і самопожертву. Козацьке ремесло давалося Северину не легко, проте через піт, сльози та кров йому вдалося досягти гідних висот. Відсутність природного хисту компенсувала наполегливість хлопця, яка живилася з дитячих спогадів. Северин пам’ятав як безпорадно він спостерігав за тим, що ворог коїть з його сім’єю і заприсягся собі, що більше не допустить подібної ситуації. І з часом його по праву почали вважати одним з найкращих воїнів серед юнаків.
Всі стояли мовчки. Кожен думав про своє. Хтось про те як вперше потрапив на Січ, хтось згадував рідних і близьких, які залишились десь далеко. А хто взагалі не знав батьків бо ще зовсім малим потрапив в козацьку сім’ю, де кошовий був батьком, Січ – мати, а козаки – братами.
Постоявши так коротку хвилину, Северин мовчки повернув коня і попрямував в напрямку поселення. Решта пішла за ним.
Паливода одразу пішов до кошового Павла Гомона. Той був у своєму будинку. Він саме про щось сперечався з писарем Іваном Голкою, коли Северин перервав їхню розмову.
- О! З поверненням, мій юний друже, - привітався кошовий. - Як подорож? Все добре?
- Так, все добре, дякувати богу.
- Які новини приніс?
- Різні, батьку, новини. Щодо наших донських побратимів, то вони передавали поклін кошовому і всьому Запорізькому козацтву. Кажуть, що готові підтримати нас в поході проти татар та турків. Проте, здається мені, з цим доведеться почекати. Дорогою назад мали декілька неприємних зустрічей з татарами. Остання з яких відбулася зовсім недалеко, на Липовому хуторі.
- Знаємо. Чули вже, - перебив Голка. - Вештається тутешніми місцями орда. Проте точної кількості їх не знаємо.
- Чекаємо розвідників Олега Цвіркуна. Мають принести більш точні дані, - доповнив Гомін.
- Цікаво виходить, - звів брови Паливода. - Нам Виговський заборонив робити напади, а самі вони лізуть сюди, щойно довідались, що основні сили відсутні (після обрання Павла Гомона кошовим вдруге Іван Виговський видав наказ не атакувати татарські поселення, який викликав глибоке невдоволення серед козацтва). Якась однобока домовленість. Вам не здається?
- Здається, - відповів Гомін, - проте наразі маємо інший головний біль. Щось треба діяти з ордою. Поки чекаємо новин, розіслали посланців по зимівниках щоб якнайшвидше збирались тут. Зараз на Січі не більше двох тисяч козаків. Ще стільки ж має назбиратися днями. Важко оперувати силами, поки кількості противника не знаємо.
- Навряд чи вони сюди підуть, - розмірковував Северин. - Якщо Виговський заборонив нам нападати на них, значить якась домовленість між ними має бути. Раз є офіційна (чи неофіційна) домовленість, значить відкрито на нас вони не підуть. Отже їхня нинішня операція спрямована на розбій, а особливо на здобуття ясиру. За таких умов їхній загін не повинен бути дуже чисельним, щоб не привертати зайвої уваги. Думаю їх загалом дві–три тисячі, не більше.
- Міркували ми з цього боку, - Голка поклав голову на долоню. - Одначе залишити Січ без захисту не можемо. Вони можуть попередити наші здогадки і схитрити. А дізнавшись, що Кіш беззахисний, ніякі домовленості не стримають їх від нападу.
- Значить Військо Запорізьке залишить на поталу свій народ, заховається за мурами та валами і буде чекати, поки орда набере чого їм хочеться і спокійно піде на Крим? Така ваша пропозиція? – очі Северина блиснули люттю. - Я на таке не згоден.
- Ти заспокойся, не забувай з ким розмовляєш, - слова кошового прозвучали суворо, але якось по-батьківськи. І Гомін і Голка знали що здатен заподіяти характер Паливоди, тому загострювати ситуацію не наважувались. Тим більше знали, що той буває запальний.
- Не сердься, батьку. Вибачай, – заспокоївся характерник.