Характерник - Дмитро Чорнота
За кілька годин Паливода підняв хлопців. Перекусивши знову (невідомо коли наступного разу випаде) рушили далі. День обіцяв бути спекотним. Козаки почали придивлятися навкруги в пошуках водойми, щоб напоїти коней, самим освіжитись та взяти з собою про запас води. Адже невідомо як повернеться справа. Може бути так, що доведеться не один день в степу провести, де знайти вологе місце часом велика проблема. Вже бувало так, що осаджений татарами козацький табір був на краю гибелі, поки якийсь відчайдух не починав рити криницю. До нього тут же приєднувались побратими і, врешті решт, докопувались до води. Це було спасінням. Адже козацький табір, огороджений возами, був майже неприступною фортецею для нападаючих. Загалом січові вози ділилися на бойові і звичайні. Різниці між ними майже не було. Хіба що в розмірах. Слава про козацькі вози та вміння ними користуватись в захисті та атаці сягала далеко за межі України. Проте були випадки, коли до води так і не докопувалися.
Саме тому, знаючи такі випадки, а в деяких із них і побувавши, козаки Паливоди конче повинні були знайти свіже джерело. За якийсь час мандрування на південь, загін побачив невеликий зелений гай. Бувши вже на небезпечній території, вирішили поводитись обережно. Северин відправив в гай двох розвідників, а решта лишилась поодаль, щоб не привертати увагу в разі чого. Чекати довелося недовго. Розвідники повернулися і сповістили, що в гаю та поруч із ним нікого немає. А джерело там б’є і жодних слідів, крім диких тварин, не виявлено. Навіть за таких обставин поводитись потрібно було вкрай обережно. Ніколи не варто недооцінювати ворога. Навіть коли здається, що знаєш всі його хитрощі як свої власні. Тому щоб дістатися до джерела Паливода наказав розділитися на п’ять частин і обережно наближатись до гаю з різних боків.
Джерело в гаю виявилось початком невеликого струмка, що поволі ніс свою життєдайну вологу на південь. Навколо джерела та течії струмка невеликим колом, але доволі густо, росли дерева, які давали приємну тінь та створювали неймовірний свіжий затишок посеред степової пустелі. За кількадесят метрів за течією струмок втрачав свою глибину, проте розливався ширше. Там дерева закінчувалися і починались зарості очерету та інших вологолюбних рослин. Вода там вже не здавалась такою чистою та прохолодною бо та місцевість більше нагадувала невелике болото. Козаки вирішили затриматись тут на невеликий відпочинок. Напившись свіжої води та напоївши коней, вони наповнили всю наявну тару водою. Користуючись такою нагодою, чоловіки познімали з себе сорочки та освіжили їх. Потім освіжились самі. Це неабияк додало сил. Дехто заходився обливати коней з фляг. Коні в цьому випадку поводили себе по-різному. Деякі спокійно стояли, насолоджуючись свіжістю. А інші кидались в бік, даючи знати, що не в захваті від подібних водних процедур. Северин відправив кількох козаків на зміну вартовим, що залишилися обабіч гаю. Вартові, спустившись до струмка, майже як діти почали льопатись водою.
Один з козаків, Іван Лемеш, вирішив відійти далі за течією, щоб подивитись чи немає там риби, яка б на мілині могла бути легкою здобиччю. Для рибальства він захопив з собою спис. Лемеш відійшов від гурту, що створював гамір, став посеред широкого струмка і почав чекати поки під ним буде пропливати якась рибка. Вона могла би стати свіжою вечерею для хлопців. А може ще й обідом. Дивлячись як довго Паливода вирішить тут залишатись. Іван зайняв зручну позицію. Він знав, що найкраще стояти максимально непорушно, щоб не злякати рибину. Тому потрібно було зайняти зручну позицію, в якій можна буде простояти найдовше. Козак вийняв з-за пояса люльку, розкурив її і став чекати. За короткий час навколо нього з’явились поодинокі рибини. Проте їх величина не задовольняла Лемеша. Він чекав якомога більшу рибку. В нього вже почали мерзнути ноги в воді, коли з’явилася підходящого розміру щука. Козак прикинув, що на п’ятдесят чоловік такого улову, звісно буде мало. Проте, для початку згодиться.
Щука проплила прямо між ніг Івана. Однак занадто жваво, щоб той впевнено міг її вполювати. Тримаючи в зубах давно погаслу люльку, Іван спостерігав за рибою. Вона крутилася між ніг так прудко, що тільки встигай поглядом, не те що втрапити списом. Раптом до пари першій рибинці з’явилась друга приблизно такого ж розміру. Як на замовлення, друга щука стала біля стеблини водорості поруч з рибалкою.
Раптовий удар списа проткнув рибу наскрізь. Та неймовірно збентежилась і, ще намагаючись викрутитись з неприємної ситуації, влаштувала неймовірний гамір. Від раптового панічного передсмертного сплеску збентежилось все навколо. Тритони, риби та жаби кинулись врізнобіч. Птахи з найближчих дерев теж про всяк випадок здійнялись в повітря. Однак, зробивши кілька кіл над своїм житлом і зрозумівши, що для них загроза відсутня, повернулись назад. Злякався також і татарин, який в цей час дрімав у прибережних хащах. Від раптового шуму він здригнувся і зсунувся ногами у воду. Якусь мить Іван та татарин дивились один на одного. Козак першим вийшов зі ступору і метнув списа у ворога. Кидок виявився влучним. Гостра палиця увійшла в правий бік і застрягла. Поранений несамовито заволав. В цю мить з кущів вискочив ще один татарин, застрибнув на коня, якого вів за собою і кинувся навтьоки. За декілька секунд повз пораненого за вершником-втікачем промчав Северин на своєму коні. Ще двоє козаків поїхали за ним. Лемеш поволі перебрів водою на протилежний берег, де біля пораненого татарина вже зібрались козаки. Інші почали ретельно прочісувати прилеглі кущі і зарості. Може там ще хто сховався. Поранений лежав непорушно і стогнав від болю. Досвідчені козаки розуміли, що рана смертельна. Тому вони одразу взялись допитувати полоненого. Серед козаків не так мало було тих, хто розумів татарську і турецьку. Дехто вивчив поки перебував у полоні, дехто через близьке сусідство і постійні тісні відносини, які далеко не завжди мали військовий характер. Ще однією причиною вивчення мов та й загалом науки серед козаків була можливість обратися в старшину, яка визначалась раз на рік загальними зборами. І обраним міг бути будь-хто, хто відповідав певним критеріям і мав відповідний авторитет серед побратимів. Не останню роль грала і грамотність кандидата. Тому багато козаків були писемними і загалом достатньо освіченими. Отож розпитати полоненого і зрозуміти що він каже було кому. Проте татарин не поспішав щось розповідати. Лемеш взявся за списа, який досі стирчав з тіла полоненого і почав ним крутити в різні боки. Поранений від болю звивався і кричав. Проте відповіді на питання таким чином добитись все одно не вийшло. За кілька хвилин допитуваний помер так нічого й не сказавши.
