Характерник - Дмитро Чорнота

            Бикташ дуже жалкував, що не вдалося пограбувати хутір.

- Хоча місцеві відбивались відчайдушно, але на довго їх би не стало, – розповідав він ватажку іншого загону якого звали Тутай, – і де тільки взялись ті кляті козаки. Стільки людей дарма втратив.

- Так вже трапилось. Тепер уже що жалкувати, – характерним йому спокійним тоном відповів Тутай.

- Потрібно повернутись і завершити почате, – не вгавав Бикташ, – і тут справа не в самолюбстві. Там дійсно багатий хутір. Дівчат здорових та дітей багато. А ще коней, худоби та й по хатах, думаю, багато цінного можна знайти. Молодих воїнів майже немає, якщо не брати до уваги новоприбулих.

- Ти ж знаєш, у нас часу немає, мусимо на збірне місце встигнути вчасно.

- Встигнемо. Якщо об’єднаємось і цієї ночі нападемо, то не вистоять вони. Багату здобич візьмемо. До ранку впораємось і в дорогу. Повернемось з заздрісною здобиччю, – вмовляв Бикташ.

- Так, з порожніми руками повертатись не хочеться, – почав сумніватись Тутай, – тим більше, що розвідка проведена, про противника все знаємо. Добре, вмовив. Я згоден, – махнув рукою.

Вирішено було почекати до темна поодаль від хутора, щоб не попастись на очі козацькій розвідці. Як звечоріло, було вислано кілька чоловік подивитись що робиться в поселенні. Бикташу не терпілося, але мусив чекати повернення розвідників. Вони повернулися коли вже було близько півночі.

- В селі спокійно, козаки ще там. Виставили чатових з усіх боків, але всі інші вже сплять, – доповіли розвідники.

- Найкраще, на мою думку, буде зі сходу обійти лісом хутір. Ліс там рідкий, тому краще підійти хащами берегом річки. Чагарник краще замаскує нас, ніж дерева, а шум води заглушить звук наближення, – запропонував Бикташ.

Тутай погодився з таким планом, адже Бикташ вже був там і краще знає місцевість, тому вирішив покластись на досвідченого товариша. Обходячи хутір робили великий гак, щоб не бути поміченими раніше ніж треба.

Вже понад годину йшли лісом, а річки все не було. Бикташ почав непокоїтись. Наскільки він пам’ятав, водойма була недалеко і вийти до неї мали за пів години. Тутай зупинив загін і прислухався. Недалеко було чути шум ріки. Вони збадьорились, але ненадовго. Адже шум йшов не з того боку, де мала бути водойма.

- Що за чортівня, – здивувався Бикташ, – як ми могли перейти її і не помітити?

- Справді дивно, – погодився Тутай.

Рушили на звук води. Пройшовши якийсь час знову зупинились. Цього разу шум долинав з іншого боку.

- Тут відбувається якась чортівня, – прошепотів Тутай.

- Шайтан! Шайтан! – почулося серед татар.

- Краще повернутися. Добра нам тут не буде, – вирішив Тутай.

- Ні, ні в якому разі, – наполягав Бикташ, – просто невелике непорозуміння. В нас ще є час все встигнути.

- Ми йдемо звідси і краще тобі йти з нами, – Тутай махнув рукою і його загін подався на південний схід подалі від цього місця.

Бикташ не вгавав і ще кілька разів намагався знайти річку чи хутір. Він вже насилу стримував своїх вояків, що хотіли бігти з цього лісу чимдуж подалі.

Нічний морок почав розсіюватись і це трохи покращило настрій татарам. Вони йшли лісом, черговий раз змінивши напрямок, вже стомлені. Не стільки фізично, скільки морально. Раптом почувся плескіт води зовсім поруч. Дійсно, за кілька десятків метрів загін натрапив на таку жадану річку. Не встигли татари як слід порадіти з цього приводу, як на них налетіли козаки. Деморалізовані і втомлені ординці не змогли дати гідної відсічі і дуже скоро серед них не залишилось жодного живого. Побоїще було таким кривавим, що наступні кілька днів місцеві жінки не прали в річці бо вона була червона від крові.

Було вже за північ, коли чатові помітили татарський загін у лісі. Про це негайно доповіли Северину. Той наказав обережно за ними слідкувати, а перед сходом сонця розбудити його. Козаки не стали вдаватися в деталі, оскільки повністю довіряли своєму отаманові. Тому просто зробили як було наказано. Вони спостерігали, як купа татар безпорадно блукають лісом з боку в бік. Ближче до ранку біля половини загону пішла геть, а ті що залишилися блукали далі. Як почало сіріти, козаки розбудили Паливоду, той підняв всіх інших і повів їх до річки, де саме зупинились татари. Вигляд у них був пригнічений. Тому без будь-яких хитрощів козаки наскочили на них і швидко порубали всіх до одного.

Після сутички козаки швидко поснідали і вирушили в дорогу. Проводжати їх вийшло багато хуторян, з яких ще й не всі знали про ранкову пригоду.