Королева Сонька - Ірина Звонок

  - Скоро?

  - Навесні. Зараз вже осінь на порозі. Взимку навіть лицарі-монахи воювати не стануть. А весною почнеться.

  Олександра зраділа:

  - Як добре. Значить, ти проведеш зиму з родиною?

  - Так. Використаю цей час, щоб підготувати моє військо до битви з тевтонцями. Але подбаю, щоб і Київ не залишився без захисту, якщо раптом на місто наскочить Єдигей.

  - Я теж подбаю про те, щоб рід Гольшанських не залишився без спадкоємця, – прошепотіла  вона так, щоб не почули дівчатка, які у кутку світлиці гралися з батьковим мечем. І чарівно усміхнулася.

  У тій усмішці князь Андрій вгадав запрошення відвідати її опочивальню.

  - Ледве не забув про подарунки, – вигукнув він.

  Він витягнув полотняну торбинку, яку ховав за широким поясом. Висипав на стіл дорогоцінні прикраси. Жінці подарував довгі золоті сережки зі смарагдами та пряжку до верхнього одягу. Потім покликав дочок. Погладив кожну по русявій голівці і вручив намисто з жовтих бурштинових кульок, з якого звисав срібний хрестик.

  - Це для Василинки. Це для Соньки, – примовляв він.

  Третє намисто він передав княгині Олександрі зі словами:   

  - А це для Маньки, коли вона підросте. Бурштин я купив у Литві. Його здобувають у Балтійському морі. А хрестики – наші, православні, освячені у Печерському монастирі. Литвини поробилися католиками з тих пір, як князь Ягайло став королем Польщі і прийняв католицтво.

  Увійшла ключниця, низько вклонилася і доповіла, що наїдки вже готові і можна подавади на стіл коли буде завгодно князю та княгині. Андрій Гольшанський радісно потер долоні:

  - Ну що ж, сідаймо хутчіш до столу. І не хвилюйся, люба, король Ягайло – мужній воїн, він захистить нас від тевтонців.