Фаворитка. Між двох вогнів - Очеретяна Кішка

Жодного підпису, ні натяку на те, чому їй варто було побоюватися поїздки. Від страху в животі виникла неприємна порожнеча, з ким вона могла порадитися, щоб ухвалити рішення? Шарлотта обвела очима вітальню – спокійні, ліниві люди. Не схоже, щоб хоч хтось хотів їй зла, але повертатися вночі однієї з важливими паперами, це дійсно було занадто ризиковано! 

- Якісь новини? – Ізабелла співчутливо взяла приятельку за руку.

- Так. Я подумала... в мене цілий день дурне передчуття. Може дійсно прийняти вашу пропозицію і поїхати вранці?

Про себе вона вирішила зараз же написати Деріку і з самого ранку передати повідомлення в «Умбрійського ведмедя», а цю ніч звікувати в палаці. Благо навіть герцогу Ламарському не спало б на думку з'явиться в чужу спальню, щоб домагатися її або мучити розмовами. Прийнявши рішення, Шарлотта зазнала полегшення і наступну годину слухала плітки, грала в карти і навіть випила трохи вина, яке повернуло обличчю живий рум'янець. Тільки коли пробило десять, жінки стали зібратися у свої покої, а з ними і Ізабелла. Служниця проводила їх зі свічками до спальні й зайнялася ліжком, а приятелька графині взяла зі столика чотки і з лагідною усмішкою повідомила:

- Я залишу вас на десять хвилин, завжди молюся перед сном, інакше мені просто не заснути! - вона попрямувала до сусідньої кімнати та прикрила за собою двері. 

Шарлотта дозволила покоївці розібратися з її сукнею, розпустила волосся і відпустила дівчину, дивуючись звичкам своєї родички. Домашня церква була майже у кожного більш-менш заможного поміщика, але церква в спальні фрейліни – це виходило за рамки розуміння. Хоча... можливо Ельфріга наполягала на тому, щоб усі її піддані були побожними?

Шарлотта ніколи не була особливо віруючою і зараз її більше хвилювала збереження документів. Вона озирнулася на всі боки, але не знайшла нічого достатньо надійного і в результаті просто сховала сумочку під подушку. За спиною тихенько скрипнули двері, і вона була рада, що встигла зробити це до повернення приятельки.

- Я не стала задувати свічку, – сказала вона, простягаючи руку за гребінцем, але її пальці відразу перехопила інша рука, що аж ніяк не належить Ізабеллі.   

- Тільки не кричи! Я зайшов лише на хвилину! – Едвін без передмов уклав її в обійми і вдихнув запах волосся, від якого по крові побіг жар. 

Тіло зреагувало миттєво, Шарлотта відчула, як їй у стегно впирається збуджена плоть, як тремтять руки, що блукають уздовж спини, зминаючи тонку тканину сорочки. Дихання герцога було гарячим та хмільним, а поцілунок закрив губи, позбавивши можливості заперечити хоч слово. Нарешті, коли вона вже почала задихатися, Едвін відсторонився і прошепотів, пестячи пальцями її волосся:

- Боже, яким я був ідіотом! До завтра, моя перлинка, сподіваюся я не збожеволію цієї ночі!