Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть - Микола Остоу

— Але все одно могло бути гірше. Ми маємо тримати пальці схрещеними, щоб якась із твоїх подруг не запідозрила, чого доброго, наявність у тебе надприродних здібностей, — жваво зазначила Фібі.

— Та й то правда, — якось мляво озвалася Пейдж з-за кухонного столу. Блузку на бретелях та джинси вона змінила на футболку та шорти — мабуть для того, щоб якомога довше зберегти благодатний ефект сну, хоча, як це не дивно, виглядала вона знервованою і не схожа була на людину, яка добре відпочила. — А чому, власне кажучи, ми мусимо намагатися проводити день так само, як це роблять інші, нормальні люди? — похмуро спитала вона, обперши щоку на долоню.

— Здається, я пропустила якусь цікаву подію. Яку? — спиталася Пайпер.

— Що ж, — почала Фібі, — схоже на те, що кімната Пейдж перетворилася на щось на кшталт громовідводу. Або ж коловороту. Або якоїсь гарячої точки. Коротше кажучи, її кімната стала чимось надприродним.

— Знову космічні пригоди та чорні діри? — спробувала вгадати Пайпер.

— Мм-м-м… Та ні — дещо інше, — задумливо відповіла Пейдж. — Навіть пояснити важко. — Вона насупилася. — Може, ти сама поглянеш, щоб пересвідчитися на власні очі, га?

— Давайте погляну, — погодилася Пайпер.

— У такому разі запрошую тебе до себе в гості, — сказала Пейдж. — Сама ж я, мабуть, певний час уникатиму заходити туди, принаймні доти, поки ми не розберемося, що до чого. — Підхопивши Ваята з підлоги, вона посадовила його собі на коліна. — Я придивлюся за ним, поки ви все не перевірите. — З цими словами вона аж здригнулася. — Ніякої небезпеки там немає. Просто лячно — і все. Утім, самі переконаєтеся.

Пайпер поштовхом відчинила двері кімнати Пейдж, долаючи сильне бажання зіщулити від страху очі. Оскільки останнім часом траплялася різна чортівня — то чорні діри, то їжа, яка вміла говорити, — вона ані найменшого уявлення не мала, що чекає на неї у кімнаті сестри.

А чекало на неї те, чого вона за жодних обставин не розраховувала побачити.

Як тільки Пайпер переступила через поріг і увійшла всередину, кімнату заповнило легеньке, майже непомітне світіння. Здавалося, стіни тихенько гудуть і вібрують, сповнені якоїсь таємничої енергії. У Пайпер з’явилося відчуття, ніби вона знаходиться десь далеко-далеко і спостерігає кімнату та все, що у ній було, як зображення на аматорському відеосюжеті.

Атмосфера кімнати видавалася химерною, щось у ній явно було не так.

Колись кімната Пейдж належала Прю Холівєлл, найстаршій сестрі Пайпер та Фібі. Усі троє дівчат зростали у будинку Холівєлл Менор разом із своїми батьками. Коли вони були малими, то ще не знали, що їхня матір — могутня відьма — закрутила роман із власним янголом-хоронителем. Народивши від нього доньку, матір залишила її на сходах місцевої церкви, бо знала, що священики підберуть її та влаштують до сиротинця. Цією донькою була Пейдж. Коли Пайпер та Фібі виросли і зустріли Пейдж, вони дізналися, що їхню зведену сестру виховували названі батьки, які любили її як рідну, але трагічно загинули в автомобільній катастрофі.

Пейдж, Пайпер та Фібі добре знали життєві історії одна одної. Вони часто переповідали їх знову і знову, відслідковуючи кревну лінію, визначаючи магічні здібності родичів та аналізуючи минуле, щоби мати змогу ефективніше боротися зі злом.

Але, незважаючи на все це, Пайпер була просто шокована побаченим.

Вид, що постав перед нею, нагадував старе вицвіле фото її самої та її сестер в ті часи, коли вони були ще дітлахами. Уся обстановка кімнати повністю повернулася до тих давно минулих часів. У дальньому кутку кімнати у кріслі-гойдалці сиділа Фібі з маленькими кісками; її обличчя було вкрите дрібним ластовинням. Вона співала колисанку своїй улюбленій ляльці. На ліжку, розставивши ноги, сиділа бабуся і читала якусь казку з ілюстрованої книжки. Пайпер навіть не треба було наближатися до неї, щоб збагнути, яку саме казку вона читала. То була «Русалонька» — улюблена казка Прю. Як і зазвичай, по обидва боки бабусі повмощувалися Прю і Пайпер. Вони обидві слухали казку із зачудованим захопленням.

Так, ця сцена була раптовою і вкрай неочікуваною — бо з якого це дива кімната Пейдж зненацька перетворилася на портал у минуле? — але жодна з конкретних деталей побаченого не видавалася дивовижною чи химерною. Таку ідилічну картину часто можна було побачити у дощовий суботній день, коли Пайпер була ще маленькою. Жодна з деталей, окрім однієї.

На підлозі біля ліжка сиділа Пейдж і залюбки бавилася ляльковим будиночком.

Звідки ж там узялася Пейдж, про саме існування якої сестри дізналися тільки десять з гаком років по тому?!

Щось — або хтось — втрутився у історію родини Холівелл, химерно її перекрутивши. Тепер Пайпер збагнула, чому Пейдж «вирубалася» і мала галюцинації. То були не галюцинації, а дитячі спогади, які розгорталися як домашнє відео, але без проектора, — і всі ці спогади були хибними.

Але в тому вигляді, у якому вони подавалися, вони сприймалися як правильні. Напевне, саме через них у Пейдж і «їхала стріха». Щось схоже почала відчувати і Пайпер.

— Я не чую, що ти читаєш, — гукнула з підлоги мала Пейдж. Вона нахилилася, щось поправила у ляльковому будиночку, а потім обернулася і поглянула на своїх зведених сестер, що сиділи на ліжку.

— Будь ласка, можна читати гучніше?

— Звісно, люба моя, — відповіла бабуся Гремс, аніскілечки не здивувавшись, що слухачок у неї побільшало. Вона перегорнула сторінку і стала читати гучніше і виразніше, дійшовши якраз до того місця, коли Русалонька завітала до морської відьми, щоб замість риб’ячого хвоста у неї з’явилися ноги.

— Невже вона свій голос проміняла на якогось там принца? — втрутилася Прю і зневажливо пхикнула. І, наморщивши носа, додала: — Це таке глупство з її боку.

Пайпер не могла не розсміятися, зачувши ці слова. Прю завжди вирізнялася незалежністю своїх суджень.

— Їй треба було спробувати мати все одразу: і ноги, і хвіст, і голос, і, звичайно ж, принца, — з ентузіазмом погодилася мала Пейдж.

Пайпер знову розсміялася. Як і Прю, Пейдж була войовничо-незалежною і войовничо-рішучою. Вона вважала, що сестри мали отримувати від життя все, чого потребували. Саме тому вона докладала чимало зусиль, щоб поєднати родинне життя, магію і життя особисте.

«Вони стали б добрими подругами — Прю та Пейдж», — замріяно подумала Пайпер, і очі їй заступили сльози. І дня не минало без того, щоб вона не згадувала з сумом свою сестру Прю. Можливо, якби вони зростали вчотирьох, то життя