Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть - Микола Остоу
Захоплива історія про прекрасних та кмітливих сестер Пайпер, Фібі та Пейдж, що припали до душі шанувальникам серіалу «Усі жінки — відьми». Їхня поєднана сила трьох допомагає їм у боротьбі з силами зла — з усілякими потворами та незбагненними аномальними явищами. Але чи очікували вони, що проти них повстане власний будинок — родинне гніздечко Холівеллів? Що робити дівчатам, коли навіть «Книга таїнств» не може дати ради з цією проблемою? Будьте певні, чарівні відьми впораються з усіма страхіттями!
Майкол Остоу
Усі жінки — відьми
Будинок шкереберть
Редакторові Лізі К. — віднині та назавжди
Велика подяка Террі Чалберґ та Kepi Бедік за те, що працювали зі мною та постійно подовжували мені термін готовності роботи.
Вдячний редакторському відділу видавництва «Simon & Schuster», тим, хто робив мій робочий графік, також неймовірно вдячний Ліз Л., яка надихнула мене на написання цієї історії (у неї наймиліша дитинка, яку я коли-небудь бачив на півдні Мейсон-Діксона!).
Пролог
Це був звичайний ранок родини Холівелл.
«Якщо під “звичайним ранком” розуміти всеосяжний гармидер», — подумала Пайпер Холівелл.
Подібно до багатьох сучасних жінок, Пайпер доводилося розриватися між роботою (вона порядкувала в одному з нічних клубів у Сан-Франциско), хатніми справами і вихованням малюка, у чому їй допомагав Лео, її чоловік. І навіть коли б це були єдині її обов’язки, то й цього вистачило б із лишком.
«Якби ж то я не мала інших проблем!» — невесело подумала Пайпер, спостерігаючи за своїм малюком на ймення Ваят, що сидів у високому дитячому стільчику й насуплено розглядав кілька грудочок каші на столику. Але для Пайпер та двох її сестер робота і хатні справи були лише вершечком магічного айсберга.
Річ у тім, що Пайпер, її молодша сестра Фібі та їхня зведена сестра Пейдж були відьмами. І не просто відьмами. Об’єднана надприродна сила сестер, відома як сила трьох, при застосуванні — в основному для захисту невинних людей від зла — переважала своєю потужністю будь-які інші різновиди магії, з якими їм доводилося стикатися. Сестри Холівелл походили зі старовинного роду відьом, і хоча їхня мати й обмежила надприродні здібності доньок ще в дитинстві, заклинання, про яке випадково дізналася і прочитала невгамовна Фібі багато років тому, знову повернуло дівчатам їхню чарівну силу.
«І слава Богу», — подумала Пайпер, пригадавши, як часто різні поганці намагалися заподіяти їм зло.
Ваят забелькотів, звертаючись до матері, і заклично застукав чашкою по столику.
— Та чую, чую, — промимрила Пайпер. — Зараз доллю тобі соку.
Вона пішла до холодильника, щоб дістати світлий виноградний сік, який Ваят полюбляв найбільше. Потім простягла була руку, щоб налити його синові у чашку, і завмерла як вкопана.
Обернувшись, вона побачила перед собою цуценя. Слиняве, смердюче і неймовірно велике цуценя. Його голова з обвислими вухами упиралася в стелю, а лапи були широкі, як автомобільні шини. Милий песик, але явно не пересічний представник родини собачих.
Навіть у доброму настрої Пайпер ставилася до собак прохолодно. Вона була просто поведена на чистоті і тому не могла відчувати справжню прив’язаність до цих пухнастих друзів людини. У кількох приятелів її сина з виховної групи «Мама і я» були собаки, і Ваяту подобалося з ними бавитися, тому інколи Пайпер доводилося таки мати справу з цими чотириногими істотами. Але до цього часу їй вдавалося уникати присутності у своєму помешканні як звичайних собак, так і собак явно бісівського походження.
Тож виникало цілком резонне запитання: а що робить на її кухні цей кудлатий одноплемінник сумнозвісного скаженого сенбернара Куджо?[1] Що йому тут треба? Миле створіннячко, нічого сказати, але було в ньому щось явно химерне і тому потенційно бісівське.
— Лео! — покликала Пайпер на допомогу свого чоловіка, який на додачу був янголом-хоронителем.
Посеред кухні виникла мерехтлива блискуча хмаринка, і з неї матеріалізувався Лео.
— Що трапилося? — здивовано спитав він.
Пайпер кивнула головою на пса, який пришвидшено захекав, побачивши, що на нього, нарешті, звернули увагу.
— У нас з’явився якийсь явно бісівський собака, — мовила вона.
Пес широко роззявив пащу і позіхнув, оголивши величезні ікла, які аж ніяк не намірявся застосувати за призначенням. Потім підніс дебеленьку задню лапу і почесав за вухом, ледь не зірвавши штору на вікні.
Лео здивовано наморщив лоба.
— Ти хочеш сказати, що це — біс?
— А ти гадаєш, що я сама його сюди привела, знайшовши на вулиці? Нам ще цього химерного переростка не вистачало! Щоб він своєю слиною затопив перший поверх помешкання? — сердито відказала Пайпер. — Здається, тут без магії не обійшлося.
Лео кивнув.
— Гаразд. Що ж, бісівський пес — це для мене щось нове. — Як янгол-хоронитель Лео мав безпосередній контакт зі Старійшинами, що давало йому змогу швидко дізнаватися про появу тих чи інших злих духів у місті.
Собака дзявкнув, наче хотів погратися — і раптом кинувся на Пайпер. Але та встигла швидко виставити перед собою руки і знешкодити біса. Пес-страхіття вибухнув і розлетівся на дрібні шматочки, але все одно встиг зачепити її руку кігтем.
Коли розвіялася завіса із диму, пилу і залишків біса, Лео кинувся до дружини:
— Він тебе поранив?
Пайпер лише знизала плечима.
— Зачепив тільки шкіру — і все. — Із цими словами простягнула чоловікові руку, щоб той поглянув на рану.
Лео почав легенько погладжувати поверхню порізу. Під магічним дотиком янгола-хоронителя рана зникла так само швидко, як і з’явилася. Він посміхнувся.
— Ось бачиш, усе гаразд.
— І дійсно — усе гаразд, — зітхнула Пайпер і відкинула з очей пасмо довгого темного волосся. Перестережливо поглянувши на Ваята, який, наче нічого не сталося, і досі щось белькотів собі на стільчику, вона мовила: — Це йому треба «подякувати» за бісівського пса.
— Гадаєш, Ваят якось причетний до появи того собаки? — спитав Лео.
— Не тільки гадаю, — відказала Пайпер, — я в цьому абсолютно впевнена. — Розмашистим кроком наблизившись до сина, вона забрала у нього невиливайку і подала її чоловіку.
— Он воно що — «командир Гав-гав», — задумливо промовив Лео, вдивляючись у зображення мультяшного собаки на стінці чашки.
— Та отож — командир Гав-гав, — підтвердила Пайпер і невдоволено похитала головою. Це вже не вперше Ваят випадково і несвідомо виявляв свої надпотужні чаклунські здібності. — Знову наш вундеркінд цілком самостійно спромігся витворити ще одне страхіття. Нам плакати з цього чи радіти? — підкотила Пайпер очі під лоба. Утім, більше за все їй хотілося просто відпочити. Вона почувалася вкрай втомленою і виснаженою.
«Матерям, що працюють, усе дається легше, — пригадала Пайпер чиїсь слова. — Легше, аж далі нікуди! Спробуйте і працювати, і чаклувати, а потім кажіть!»
— Усе гаразд, заспокойся, Пайпер, — сказав Лео і втішливо обійняв дружину, побачивши, що та засмутилася. — Я розумію, як це важко — виховувати дитину з надприродними здібностями. Але погляньмо на все це з іншого боку. З Ваятом усе гаразд. З нами теж усе гаразд. Нікому не заподіяно ніякої шкоди. Хіба ж нам уперше довелося знищувати якусь несподівано виниклу