Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть - Микола Остоу

— У тебе такий вигляд, наче ти всю ніч не спала. Погано спалося чи добре погулялося? — грайливо спиталася Пейдж.

— Погано погулялося, — сумно пояснила Фібі. — Власне, погулялося добре — я завжди рада, коли приїздить Джейсон — але спалося погано. Ніч була погана. Якась химерна і зловісна, — уточнила вона. — Джейсон був чудовий, ресторан був чудовий, страви у ньому — теж чудові… — Фібі замріяно уставилася перед собою. — Він мав прекрасну зачіску і виглядав напрочуд привабливо, просто суперово.

Пайпер кивнула рукою, наче кажучи: «Це і так ясно».

— Ти розповіла мені добру частину новин, Фібі. А яка ж була погана, точніше, химерна їх частина?

— Ну, ми прийшли з ним до мене, і… просто розмовляли, — продовжила Фібі, зашарівшись. — А потім пішли в кухню. Там у мене і виникло оце… оця реакція. Вона була сильнішою за потяг, але слабшою за погане передчуття. Схоже було, що до мене промовляла… ну, що зі мною розмовляла… їжа.

— Їжа? — спантеличено і з недовірою в голосі перепитала Пайпер. — До тебе промовляла їжа?

— Знаю, що це здається маячнею, але, мабуть, воно якимось чином пов’язане з моїми здібностями екстрасенса, — відповіла Фібі, потираючи пальцями скроні. — Навіть тепер вся їжа, що перебувала у моєму шлунку, волає до мене.

— Ну, і що ж вона тобі каже? «Підсмаж мене, намасти мене маслом, подай мене підігрітою?» — пожартувала Пейдж.

Фібі кинула на зведену сестру гострий як кинджал погляд.

— Ти нічого не розумієш, Пейдж. Я хочу сказати, що ніхто з присутніх не їсть виключно вегетаріанську їжу. Бачиш, я маю таке враження, що наша їжа тут помирає, або ми самі її вбиваємо. А її життєва сила, її сутність і досі існують. Їжа, що тут загинула, кричить від болю. І я цей крик чую. Він буквально оглушує мене. — Фібі скрушно похитала головою. — У мене від цього мігрень.

— Отакої! — мовила Пейдж, широко розкривши від здивування очі. — І що ж нам тепер робити? Чим зарадити? Може, є якесь заклинання для вигнання злих духів з нашого холодильника?

— Щось має бути, — відповіла Фібі, — бо довго не витримаю такого болю, та й ніхто б не витримав.

— А Джейсон це помітив? — співчутливо поцікавилася Пейдж. — Ну, не те, що їжа розмовляє, а те, що тобі зле?

Фібі кивнула.

— Так, він помітив, що не все гаразд. Звісно, я не поділилася з ним своєю теорією про те, що мене переслідують привиди усіх тих індичок, що я з’їла на День подяки. Просто сказала йому, що у мене болить голова. — Вона аж скривилася при згадці про сильний біль. — Я впевнена, що він у цьому якимось чином винен. — 3 цими словами Фібі схрестила під столом пальці для більшої певності.

— Еге ж, — погодилася Пейдж. — «Головний біль» як причина відмови у близькості явно має поганий вплив на чоловіче его, це точно. Але ж він тебе добре знає. Я хочу сказати, Джейсон знає, що ти не маєш звички страждати на головний біль щоразу, коли він приїздить до міста.

— Звичайно ж, — підтвердила Фібі. — 3 виразу мого обличчя він міг бачити, що я не просто так придумала якусь відмазку. Повір мені, я сама хотіла, щоб учорашня ніч пройшла не так, як сталося. Не за одними розмовами.

— Зрозуміло. Тут явно щось не так, — мовила Пейдж голосом людини, яка дійшла певного висновку. — Гадаю, що справа тут у нашому будинку. Дуже добре, що мені не доведеться довго мучитися невгамованою спокусою. Цього тижня я буду на роботі лише у вівторок та четвер. А отже, матиму вдосталь часу, щоб розібратися з тими химерними чаклунським кониками, що викидає наш будинок.

Кілька років тому Пейдж полишила постійну роботу, щоби більше часу присвятити поглибленому вивченню відьомського ремесла. Але нещодавно вона знову стала підробляти, щоб підтримувати контакти з потенційними непорочними, а ще — мати можливість сплачувати рахунки. За рідкими винятками, її теперішня робота була, що називається, «не бий лежачого». До того ж гнучкий графік забезпечував вдосталь часу для боротьби зі злом.

— Будинок? Ти гадаєш, що ті голоси, які не дають мені спокою, якимось чином пов’язані з несправним водогоном? — спитала Фібі. — А мені здалося, що ми ще не зійшлися на думці, що до проблеми гарячої води спричинилася саме нечиста сила. Так, ця халепа трапилася дуже недоречно, вона поставила нас у вкрай скрутне становище, але до чого тут нечиста сила? Не розумію.

Пайпер і Пейдж обмінялися поглядами.

— Усе ясно, — сказала Пайпер, звертаючись до Фібі. — Тебе ж не було тут під час раптового розриву часо-просторового континууму. Він стався у горішній ванній.

— А я усього лише хотіла вмитися, — скрушно зауважила Пейдж.

Фібі стулила губи, і на її обличчі з’явився зацікавлений вираз.

— Нумо розповідайте, що сталося!

Пейдж зітхнула.

— Та нічого особливого. Просто мені посміхнулася перспектива космічної одіссеї. Мене ледь не засмоктало у чорну діру. Величезну чорну діру. Це було так захопливо і неперевершено! Лише якимось дивом я спромоглася утриматися на краю прірви. Ми ще достеменно не знаємо, чому ця діра виникла, але факт залишається фактом: учора ввечері я увійшла до ванної кімнати, а там — чорна діра!

Від здивування у Фібі аж щелепа відвисла.

— І що ж ти зробила?

— За допомогою телекінезу я спромоглася зачинити двері, а Лео теж вдався до телекінезу, щоб відтягнути мене від них. Потім ми вирішили, що ранок мудріший від вечора, і полягали спати, застосувавши перед тим імпровізоване заклинання, щоб унеможливити будь-які подальші зміни стану ванної кімнати, доки не з’ясуємо причини проблеми. Саме цим і збираємося ми зайнятися сьогодні. Тож, я знову не висплюся, — скорчила гримасу Пейдж. — А хіба ти не читала записку, що ми лишили на твоєму ліжку? Про те, щоб ти не користувалася горішньою ванною? А як же твої екстрасенсорні здібності? Що — не спрацювали?

— Ні, тобто, так. Я і справді бачила ту записку, але вирішила, що в ній знову йшлося про проблему з гарячою водою. — Фібі склала руки на грудях і обперлася об стіл. — Напевне, ви маєте рацію. Тут трапляються речі, сенсу яких ми іще не розуміємо. Схоже, що будинок наче розсердився на нас, чи що… І, зверніть увагу, халепи ходять трійцями: спочатку ламається пральна машина, і