Парадокс любові - Паскаль Брюкнер
Буржуазна обмеженість і надмірна соромливість романтиків, які ідеалізують жінку і позбавляють її еротизму, зустрічають подвійну протидію: з одного боку, єдина пристрасть, з іншого, веселе перепурхування з квітки на квітку. З одного боку, 1884 року в книжці «Походження родини, приватної власності й держави» Енгельс пророкує тріумф щасливої моногамії, яку підтримає пролетарська революція, знищивши закріпачення жінки з усіма його наслідками — подружньою зрадою та проституцією. З другого, французький анархіст Еміль Арман ще до 1914 року відстоював ідею «любовного товариства», котре було б вільне від лицемірства та ревнощів і ґрунтувалося б на сексуальному плюралізмі[10].
І тоді з'являється надія запровадити новий метод виховання роду людського, в якому поєднуватиметься гігієна, втіха і схильність: вирвати тіло з подвійного ярма Церкви та Капіталу, порятувати його від похмурих проповідей священика, від ґарування на господаря, від тиранії робочого дня. Йдеться тут і про те, щоб зсунути «межу, що лежить поміж можливим та неможливим» (Мона Озуф) і відродити голизну в її первісній невинності. Сексуальність — це звір, якого треба тримати на припоні, вважали ранні християни; а тепер це казкова тварина, яку потрібно звільнити. В основі цих поширених прагнень, що зачепили декотрі релігійні єресі, феміністичні та соціалістичні рухи, лежить певність у тому, що бажання — це добро, що тільки воно і здатне з корінням вирвати всю ту бридоту, котра є у суспільстві. В цій прометеївській боротьбі за перебудову щонайвищі досягнення пов'язані, звісно, з Фройдом, який виявив тілесні засади нашої цивілізації, з Гербертом Маркузе, який подався викладати до США, та передовсім із доктором Вільгельмом Райхом, цим дисидентом від психоаналізу, єретиком у комуністичній партії Німеччини, який помер 1957 року в США. Відмовляючись проводити розмежування поміж особистісною та соціальною революцією, вважаючи, що «статеве життя не є особистою справою»[11], Райх, жертва нацизму і сталінізму, все своє життя буде шукати оптимального способу звільнення від «рабської людської структури». Лише цілковитий розвиток здатності здобувати втіху дасть людям змогу примиритися з самими собою й відмовитися від таких дитячих забавок, як порнографія, детектив, романи жахів, а головне — від підпорядкування начальству, від усього, що пов'язане зі страхом, себто із фрустрацією. «Авторитарна цивілізація машин», релігійний містицизм, буржуазне пригнічення витворюють довкола кожного «емоційний панцир», який убиває втіху від життя й гнітить людину. Оскільки полегшення напруги в еротичній конвульсії є формулою всього живого (північне сяйво — чистісінький космічний оргазм), це єдиний спосіб покінчити зі «сліпим підпорядкуванням фюрерам» і потроху позбутися власницьких зазіхань, раку диктатури і насильства.
Правильне розуміння сексуальної революції не зводиться до виправлення збурень у здатності народжувати дітей — ця революція призводить до історичного розриву, завдяки їй ми робимо перший крок, як ото кажуть марксисти, від первісної історії до Історії з великої літери. З Вільгельмом Райхом виходимо ми на шлях біологічного утилітаризму, який базується на метафізиці спасіння: оргазм — це вузькі ворота до порятунку, як ото благодать у кальвіністів. Нищівна потуга, яка дрімає в ньому, і є тією панацеєю, яка повинна захистити нас від різних епідемій, політичних та фізичних: «Сексуальний добробут населення — найкраща запорука суспільної безпеки загалом»[12]. Оскільки наше тіло, єдина наша батьківщина, нерозривно пов'язане, як у греків, з космосом і змінами погоди, основна партія розігрується в нутрощах чоловіків та жінок. І від нас залежить, стане тіло садом утіхи чи пеклом витіснення, бо та енергетика, яка пронизує нас в еротичних конвульсіях, надихає живу матерію і пересуває зорі в небі. (В. Райх, який наприкінці життя мусив виїхати до Америки, де його переслідувало ФБР, будував чудернацькі механізми, щоб захопити «органічне» випромінювання, найпомітнішим з-поміж яких є хмароплюндрувач, здатний викликати дощ у пустелі). Залежно від того, зазнаєте ви сексуальної втіхи чи ні, на землі або запанує цілковита гармонія, або рейвах: іще Фур'є проводив аналогію поміж статевим актом людини і копуляцією планет, а Чумацький Шлях розглядав як велетенське сховище світляної сперми. Якби люди подвоїли свої зусилля і тісніше почали обійматися, то породили б силу-силенну галактик, які осяяли б нашу планету яскравим світлом, отак дешево вирішилася б проблема з освітленням. Де Сад порівнював утіху від кохання з виверженням вулкану, апатію коханця — з лавою, що захолола після того виверження.
У 1960-ті роки, коли наново відкрили цих авторів (а також пророцтва декотрих міленнаристських сект), сексу надають демонстративності, стверджуючи його месіанський статус: мовляв, у ньому невиразно прозирає самісінька загадка людини. Нестяма Еросу є не просто шалом безсоромності, в якому звинувачували його святенники, — вона відповідає «збуренню душі», як визначив її ще 1961 року видатний історик Дені де Ружмон. Йдеться про те, щоб відтворити Рай за допомогою тих самісіньких знарядь гріхопадіння, йдеться про витворення нової Єви, нового Адама. Нарешті чітко і ясно виголосимо ми те, що казали ще наші пращури; найкращі з-поміж них були провісниками, а тепер ми входимо в Царство, в повноліття людства. Соромітні частини тіла людського будуть його славою і його зброєю. Ерекція — це бунт, охоплене сум'яттям тіло повстає проти диктатури усталеного ладу, бажання є глибоко моральним явищем. Немає ніякої необхідності звертатися до давнього фройдівського поняття сублімації, інстинкти самі по собі величні, в них криється повнота людського приділення. Оскільки причина зла полягала у статевому потягові, ми станемо добрими, кохаючи одне одного. Коїтус — це заразом і бунт проти суспільства, й утілення людської натури. Намагання пророків визволення дістатися до самісінької первини чуттєвості пояснює і їхню екзальтацію, й войовничий тон.
Доба оживила підозру, яка збудилася ще за епохи Просвітництва, що кохання — тільки машкара бажання, облуда, якою тішать себе люди, прикриваючи цим свою хіть. «Любові вже немає, — сказав раніше Роберт Музіль, — лишилися сексуальність і товариство». «Підле прагнення бути коханим» розвінчували і Дельоз із Ґваттарі. Почуття, котре посадили на лаву підсудних, буде виправдане бажанням за умови, що відмовиться від своєї вищості, задовольняючись епізодичною роллю в новому сценарії, котрий допіру пишеться. Тож потрібно забути давній вислів «я тебе люблю» й замінити його єдино правильним «я тебе хочу». Гола людина співає дифірамби сама собі, найдорожчому, що в неї є, — тілу, єдиній реалії правильно усвідомленого матеріалізму. Оскільки витіснення призводить до неврозів і патологій, волі не може бути забагато. Хоч до яких крайнощів удавалися діти Травня 1968 року, все одно то було краще, ніж огидні заборони їхніх батьків. Звідси й терпимість тих років до будь-яких виявів потягу, навіть до інцесту й педофілії, і певність у тому, що діти теж мають право на сексуальність, навіть у стосунках
