Літопис Руський. Київський літопис - Автор невідомий

тріском. Бо так біси шанують тих, що воздають їм честь, як ото і сього довели біси: вознісши помисел його до хмар, зробили в ньому другого Сатанаїла і звели його в пекло. «Обернеться бо злоба [його] на голову його, і на тім’я його лиходійство [його] упаде»[425], «він канаву вирив, і викопав яму, і впав у неї»[426]. Він бо зле покинув живоття своє[427], а християни, вибавлені богом і святою богородицею, говорили, радуючись і веселячись: «Благословен ти єси, Христе боже, бо завдяки тобі пройшли ми крізь вогонь і воду і прийшли до благої радості, бо ти призволенням благим спасаєш нас». Ти бо страшен. Хто стане супроти тебе? З могутністю рук твоїх хто зрівняється? Ти всемогучий єси: ти зубожуєш і збагачуєш, ти умертвляєш і оживляєш, ти чиниш усе премудро, із ночі ти робиш день, а із зими весну, а із бурі тишу, а із засухи дощ, і підносиш ти кротких на висоту, і пригинаєш грішників до землі. Видячи бо, ти побачив лихо сих людей своїх кротких Ростовської землі, що погибали од нього, звірожерного Федорця, і, помігши, ти спас людей своїх рукою сильною, десницею високою, рукою благочестивою цесарською справедливого благовірного князя Андрія.

А се ми написали, щоб не наскакували деякі на святительський сан, а [восходив на нього лише той], кого покличе бог. Усякий бо дар із неба йде, од тебе, отця всесвіту, і кого благословлять люди на землі, [той] буде благословен, а кого прокленуть люди, той буде проклят. Так і сей Федорець: не захотів благословення [божого] і оддалився від нього, [бога]. Злий бо зле загине[428].

У той же рік чудо сотворив бог і свята Богородиця, церква Десятинна в Києві, що її спорудив був Володимир [Святославич], який охрестив землю [Руськую] і дав був десятину церкві тій по всій Руській землі. Сотворила ж те чудо мати божа понад наші сподівання.

Коли ото Гліб Юрійович сидів у Києві на столі отчому і дідньому, [то] в перший рік прийшло безліч половців, розділившись надвоє. Одні пішли до Переяславля і стали коло [города] Пісочна, а другі пішли по тій стороні Дніпра до Києва і стали біля [города] Корсуня. І прислали вони обоє [послів] до Гліба, говорячи: «Бог посадив тебе і князь Андрій на отчизні твоїй і на дідизні в Києві. Тому хочемо ми урядитися з тобою взаємно, і ми дамо [тобі] присягу, а ти нам, щоб ні нам не боятися вас, ні вам нас». Гліб же, почувши річ половецьких князів, зібрався до них [іти] на стрічу, сказавши послам половецьким: «Я іду до вас». І радився він із дружиною про це: «До котрих ми підемо попереду?»

Предмети з кочівницьких поховань. Шолом, маска, кольчуга, шабля, наконечник списа.

І надумали вони раніш іти до Переяславля, оберігаючи Переяславль, — бо князь переяславський Володимир Глібович у той час був малий, яких дванадцять літ. [І] пішов Гліб до переяславських половців на стрічу, а до других половців, до корсунських[429], послав [послів], кажучи їм: «Пождіте мене тут. Я іду до Переяславля. Помирившися з тими половцями, я прийду до вас на мир». Замирившися з половцями і одаривши їх, він поїхав од них. Потім же вони назад вернулися в Половці, а Гліб Юрійович пішов до корсунських половців із братом з Михалком і з дружиною своєю.

І коли був він на Перепетівському полі, то ті [корсунські] половці, почувши, що Гліб поїхав до Переяславля, надумали: «Осе Гліб поїхав на ту сторону до тих половців, і там він забариться. А до нас він не поїхав. Підемо за Київ, візьмем села і підемо з добичею в Половці».

І поїхали вони за Київ пустошити, і приїхали до Полоного, до города [церкви] святої Богородиці Десятинної, і до [города] Сімця, і взяли сіл без ліку з людьми, і з чоловіками, і з жінками. І коні, і скот, і овець погнали вони в Половці. А князь Гліб вернувся од Переяславля і збирався на ту сторону [Дніпра] до [города] Корсуня на стрічу. Та коли був він на Перепетівському полі, то прийшла йому вість, що не дождалися половці зустрічі з ним, поїхали пустошити і пустошать. Гліб тоді, їхавши, [це] почув і хотів на них сам іти, та берендії взяли коня за повід, кажучи: «Княже! Не їздь! Тобі гоже їздити у великому війську і коли ти з’єднаєшся з браттям. А нині ти пошли брата котрого-небудь і берендіїв трохи». І Гліб послав брата свого Михалка і з ним переяславців сто, а берендіїв півтори тисячі.

Половці женуть полон: чоловіків, жінок, коней, скот, овець. Мал. XIII (XV) ст.

І Михалко послухався брата, хоча дружини його не було з ним і не знала вона про спішну поїздку князя свого. Отож Михалко, попрощавшися з братом своїм Глібом і з усією дружиною братовою, пішов услід за половцями. І берендії пішли вслід за ними в дорогу половецьку з Михалком. І знайшли вони сторожів половецьких, — а їх же було числом триста, — і, об’їхавши їх, зненацька побили їх, а других захопили. І стали вони допитувати живцем узятих: «Чи багато ваших позаду?» І сказали половці:«Багато їх є, із сім тисяч». Наші ж, почувши [це], подумали: «Якщо ми дамо сим життя, а половців багато є позаду, а нас є мало, [і] якщо ми з ними станем битися, то се нам будуть перші вороги». І вибили вони їх усіх, не випустивши ні одного мужа, і пішли по дорозі їх. Воєводою ж був у Михалка