Міфи України - Автор невідомий
Переміна пір року скрізь пояснюється наближенням і віддаленням сонця. В багатьох місцевостях літо й зима уявляються живими істотами, і взаємозаміна їхня пояснюється боротьбою, в якій перемагають то літо, то зима. Так, в Ушицькому повіті кажуть, що напередодні свята Зачаття святої Ганни (9 грудня — за старим стилем. — Ред.) зима сходиться з літом; при цьому зима одягає на себе сім кожухів, а літо — в самій лиш сорочці. Вони вступають між собою в суперечку. Літо каже зимі: «Я краще за тебе, тому що від мене все для життя людини: хліб, овочі; в мене всі люди вільні й веселі, я все годую, а ти лиш зганяєш людей докупи, як свиней, і вони тиснуться для того лиш, аби зігрітися». А зима заперечує: «Якби не я, то ти б спар-шивіло». Суперечка їхня триває до свята Стрітення Господня (2 лютого — за старим стилем. — Ред.), після чого вони знову розходяться; у Літинському повіті літо уособлюють в образі молодої, багатої і дуже щедрої дівчини, а зиму — в образі старої з величезними зубами і кощавими пальцями. На свято Стрітення Господнього літо й зима стрічаються і ведуть між собою таку розмову: «Навіщо ти йдеш? — питає літо, — і що доброго зробила?» — «Нічого мені вже бути, — відповідає зима, — все, що було, я з’їла, вичерпала комори, клуні і склади, і тепер, гадаю, не скоро це поповниться». — «Жаль мені людей, — каже літо. — Треба поспішати до них — я всім, чим можу, обдарую їх».
У Вінницькому повіті літо уособлюють в образі скромної дівчини, прикрашеної різними ніжними рослинами, а зиму — в образі буйної жінки, голова в якої з діжку, а вуста — як відра. 2 лютого вони стрічаються, і між ними відбувається боротьба; якщо літо стає переможцем, то відразу ж починається тепло, а якщо зима — тривають холоди. У Харківському повіті кажуть: «Іде літо проти зими і несе квітку таку гарну-гарну, а зима несе казанок криги; тільки-но літо показало свою квітку, так крига і розтанула. А на зиму — вже йде зима проти літа, в кожусі і червоних чоботях, в капелюсі і в рукавицях; як показала свою кригу, так та квітка й осипалась».
Цьому уявленню не можна відмовити ні в чарівній грації образів, ані в зворушливому високопоетичному зображенні, що характеризує вельми багато народних творів «синів України».
Другим за важливістю світилом небесним визнається місяць — молодший брат сонця (Луцький і Новоград-Во-линський повіти). Його уявляють то круглим отвором у небі (Літинський повіт), то світлою цяткою (Вінницький повіт), то світляною кулею (Луцький повіт), то небесним каменем (Житомирський повіт), то оком Божим (Холм-ська Русь). Завбільшки воно таке ж, як і сонце, тобто анітрохи не більше заднього колеса у возі. Призначення його» — освітлювати землю вночі, а щоб він міг краще виконувати це своє пряме призначення, Господь поставив місяць ближче до землі, ніж сонце. Світла його, однак, не досить, щоб водночас освітлювати всю землю, тому воно рухається то в той, то в протилежний бік, і таким чином у певний період часу освітлює лиш призначений йому простір землі (Луцький повіт); дехто вважає, що місяць стоїть на небі нерухомо, і якщо нам здається, що він рухається небесним склепінням, то це лиш тому, що рухається земля, і ми з нею разом (Житомирський повіт). У Новоград-Волинському повіті місяць уособлюють в образі мужчини, створеного одночасно із сонцем; у Літинському — в образі молодої жінки; а в Ушицькому — в образі дванадцяти братів-місяців, призначених Богом для виконання покладених на них обов’язків протягом року. Стан погоди й природи в кожного місяця відбиває характер того чи іншого з дванадцяти братів: Березень — вельми злий і вельми примхливий, Травень — ласкавий і добрий і т.ін. Тепла такого, як сонце, місяць не може давати, оскільки Бог поклав на нього знамення гріха Каїнова (Грубешівський, Літинський, Старокостянтинівський, Луцький, Новоград-Волинський та інші повіти).
Каїн і Авель пішли якось приносити Богові жертви свої. Під час самих жертвоприношень Каїн помітив, що його жертва не така приємна Богові, як жертва Авеля. В душі Каїна відразу ж спалахнула заздрість до Авеля, і він вирішив при першій же нагоді вбити брата. Тоді наступної ночі Каїн хитрощами заманив Авеля в поле за снопи ячменю і там учинив мерзотне і звіряче братовбивство: прохромив Авеля вилами і кинув, як снопа (у Новоград-Волин-ському повіті кажуть, що Каїн прохромив вилами «Габеля» під час сварки на батьковому току чи на лузі, коли вони складали на віз сіно). За судом Божим, братовбивцю не могла прихистити ні земля, ні вода, ні жодне інше місце; та ось місяць, без волі Божої, дав йому в себе притулок, і звідтоді він носить на собі тавро страшного гріха Каїнового (місячні плями). У Вінницькому повіті в місячних плямах вбачають зображення якихось двох братів, з яких один убив іншого. А покладений цей знак Богом на місяці для того, щоб люди, постійно бачачи його, нічого не робили на великі свята, оскільки Бог покарав страшним гріхом тих двох братів саме за те, що вони на свято Різдва Христового робили мішанку для худоби. Тим же схристиянізованим характером у народному дусі позначено й легенду, записану в м. Зінькові: «На Великдень, поки не випустять з церкви, гріх їсти не тільки людині, а навіть давати корм свійській худобі. Один чоловік — чи не відав того, а чи не вірив — на Великдень, рано-вранці, коли ще не дзвонили до церкви, пішов давати корм худобі. Маючи намір набрати соломи на вила, чоловік цей штрикнув ними в скирту. Виявилось, що в соломі спав менший брат його, і старший брат, нічогісінько не підозрюючи, настромив його на вила і так підняв угору. Бог і начертав цей гріх на
