Міфи України - Автор невідомий
Будуючи повітки, насамперед намагаються дізнатися, чи не зайняте визначене для них місце чортом. Для цього на початку будування кладуть на ніч в усіх чотирьох кутах обраного місця по окрайцю хліба і по жмені жита: якщо хліб і жито на ранок залишаться недоторканими, то місце годиться до побудови. А взагалі, в повітках, особливо призначених для коней, завжди, як правило, оселяється чорт; а тому їх ніколи не треба освітлювати, не слід і свистіти, аби там не дратувати диявола, котрий, щоб відомстити, може замордувати коней.
Але найулюбленішим місцеперебуванням чорта, його постійним житлом є млин. Тут він по ночах меле тютюн і звичайно передражнює людей, що ночують на млині. У млиновій печі ніколи не слід смажити сала: це дуже дратує чорта, який боїться свиней. Один чоловік якось засмажив було на млині сало і став його їсти. Розгніваний чорт убгав йому в руку жабу замість сала і чоловік той ледь було не проковтнув її (Ушицький повіт).
Вітряного млина винайшов і збудував чорт, але при цьому він ніяк не міг начепити на нього крила, бо вони кріпляться у вигляді хреста, і насадити камінь, в отворі якого також є хрест. Крила й камінь благословив, начепив і насадив уже Сам Бог (Маріупольський повіт). Так само чорт винайшов і побудував водяного млина. Все зробив він, як слід, не міг лише змайструвати пристрою, що трясе ночовки, які висять над каменем, і з яких сиплеться на камінь зерно. І ось коли млин, бувало, починає працювати, чорт стає коло ковша та й трясе його безперервно рукою. Врешті-решт, це йому набридло, і він геть кинув молоти. Тоді Господь послав святого Михаїла, який і створив потрібний пристрій, а без нього завжди довелось би стояти біля ковша якійсь людині й підтрясати його (Ушицький повіт).
Оскільки млин є постійним помешканням чорта, то з нього нічого не слід брати у дім, інакше перейдуть туди й пацюки. Дерево з млинової будівлі можна використовувати тільки на приміщення для свиней: свині в таких приміщеннях бувають плодючі, як пацюки, а чорт до цих приміщень не переходить, бо він боїться свиней (свиня — міфічний образ сонця, чорт — пітьми).
Про господарське причандалля і землеробське знаряддя в одних місцевостях (Літинський повіт) говорять, ніби все це винайдено вже Соломоном, а в інших — що їх вигадав Сам Бог на користь людині. Виганяючи перших людей після гріхопадіння їхнього з раю, Господь дав Адамові заступ і граблі та й каже: «Іди, Адаме, землю загрібай». А Єві дав прядку в руки зі словами: «Іди, Єво, пряди» (Вінницький повіт). За іншим варіантом, коли Адама було вигнано з раю, то Господь вручив йому при цьому все господарське знаряддя і каже: «Оскільки ти не хотів виконати Моєї заповіді, то ось тобі знаряддя: іди, живи та обробляй землю» (Ушицький повіт).
Зокрема, про походження коси розповідають, ніби колись-то Соломон побачив, що на кузні, покритій землею, виросла висока трава, і люди силкуються затягти на покрівлю вола, щоб він там попасся. Тоді Соломон зайшов до кузні, показав ковалю, як зробити косу, і, насадивши її на держак, примусив людей скосити траву і скинути її з покрівлі на землю волові (Вінницький повіт).[29]
Мистецтву кувати людина навчилась у чорта, для чого довелося вдатися до певних — доволі наївних, а втім — хитрощів. Коли людині потрібно було перший раз щось кувати, — розповідає легенда, записана в Харківському повіті, — вона не знала ще, що при цьому треба застосовувати пісок. Приходить до людини під час роботи нечистий. «Що ти робиш?» — «А ось бачиш — кую». Чорт і гадає собі: «Гаразд! Без піску вона все одно нічого не вдіє!» І пішов собі геть. От людина кувала, кувала, а піску не кладе: не знає. Нічого в неї не виходить! Через якийсь час знову з’являється нечистий. «Е! Та ти, мабуть, піску кидав?» — каже чорт. А та людина й міркує тоді собі: «Еге! Стривай же!..» Потім, тільки-но пішов нечистий, вона відразу ж знов почала кувати, підкидаючи піску — і пішло діло на лад. Отак і навчилися люди ковалювать, а то раніш зовсім не вміли.
Щодо винайдення воза нам відомі дві опубліковані легенди; обидві вони записані в Подільській губернії. Перша легенда розповідає, що «з самого початку світа» люди не знали воза, а їздили і влітку, і узимку на санях. Не було такого майстра, котрий міг би зробити воза. Якось Бог і каже святим Петрові й Павлу: «Ніж отут вам нипати із кутка в куток, ходіть краще та пошукайте такого майстра, котрий би зробив воза для людей». Повдягалися Петро й Павло у сірячини, взяли по окрайцю хліба в руки й пішли. Ідуть вони день, ідуть другий, ідуть і третій. Скрізь напитують людей: чи не бачили вони де такого майстра, що міг би зробити воза? «Ні, — відказують, — не бачили». Прямують далі. Надвечір приходять до болота. Бачать — стоїть хатинка на курячій ніжці. Чують — у тій хатинці стрілянина, тріск, крик, гамір, ґвалт, ніби в пеклі. Злякались Петро й Павло і уже хотіли було накивати п’ятами, та от страх минув, і кажуть вони один одному: «Чого нам боятися? Ходімо до хатинки та подивімось, що там таке коїться». Набралися
