Міфи Давньої Греції - Наталія Ігорівна Тисовська

Нарешті Ахілл готовий був підпалити поховальне кострище, але вогонь не займався. І тоді прилинули вітри Борей і Зефір та роздмухали полум’я. Цілу ніч горіло вогнище, а на ранок згасло. Попіл, що лишився від Патрокла, зібрали в золоту урну. Для урни спорудили постамент, а згори насипали високу могилу. На честь Патрокла були влаштовані ігри та змагання, в яких взяли участь усі греки. Надвечір змагання скінчились, і греки пішли спочивати. Не міг заснути тільки Ахілл. Він припнув до колісниці тіло Гектора і тричі об’їхав навколо могили Патрокла, волочучи ворога за собою.

А цар Пріам із муру Трої бачив, як спаплюжили тіло його сина. Мов причинний, вийшов він із міста та попрямував до ворожого табору. З собою він узяв багаті дарунки, які хотів віддати. Ахіллові за тіло Гектора, що вже дванадцять днів лежало непоховане. А могутній Зевс побачив, що цар Пріам сам — один вирушив до ворожого стану, і послав до нього вісника богів Гермеса. Гермес, прибравши подобу юнака, з’явився перед Пріамом, коли той напував коней у річці. Пріам злякався, що юнак хоче відібрати в нього дарунки, але Гермес мовив: «Я — слуга Ахілла. Я тут, щоб провести тебе до табору». І він, наславши на греків сон, таємно провів Пріама аж до Ахіллового шатра.

Цар Пріам зайшов до шатра Ахілла, упав йому в ноги й, обіймаючи героя за коліна та цілуючи йому руки, почав благати згадати про власного батька, либонь, такого ж старенького, як і він, Пріам. «Зглянься ж на мене, Ахілле! Ти убив мого сина Гектора, то хоч дозволь мені поховати його, як належить!» Ахілл не міг стримати сліз зворушення. «Але ж як ти, Пріаме, наважився прийти у ворожий табір сам — один? У твоїх грудях б’ється мужнє серце!»

Ахілл вийшов із шатра і закликав друзів. Він звелів їм обмити тіло Гектора та вбрати його в найкращі шати. Гекторове тіло поклали на пишно оздоблений віз, а Ахілл запросив царя Пріама розділити з ним вечерю. Після вечері цар Пріам приліг спочити, адже не спав ні ночі, поки тіло його сина залишалося непохованим.

«Скільки тобі, Пріаме, потрібно днів, щоб справити поховальний обряд над сином?» — запитав Ахілл. Пріам відповів: «Десять». «Усі ці десять днів, — мовив Ахілл, — я і сам не стану до бою, і нікому не дозволю воювати, допоки ти не поховаєш сина».

А на світанку цар Пріам повернувся в Трою. Першою побачила його дочка — віща Кассандра. Вона почала голосити за померлим братом, і від лементу її збудилися троянці. Браму міста розчахнули, троянці розступилися, і Пріам заїхав у Трою з тілом сина. Тут його зустріла Андромаха, яка тяжко заголосила над чоловіком. Плакала і Гекторова мати Гекаба.

Цар Пріам велів готувати поховальне вогнище. Цілих дев’ять днів возили троянці дрова, а на десятий день з великими почестями поклали на кострище Гекторове тіло і запалили полум’я. Коли ж вогнище догоріло, попіл Гектора зібрали в золоту урну, поставили в гробівець, а згори насипали високу могилу. А після похорону цар Пріам влаштував пишні поминки.

Після смерті мужнього Гектора троянці, нажахані появою серед греків нездоланного Ахілла, боялися навіть потикатися поза мури міста. Та одного дня вони отримали несподіване підкріплення — на допомогу їм із далеких країв припливли войовничі амазонки на чолі зі своєю царицею Пентесилією — дочкою самого бога війни Ареса.

Побачивши нежданих союзників, зрадів навіть цар Пріам, який весь час оплакував загиблого сина. Він радо прийняв амазонок у своєму палаці, розповів про тяжке становище, в якому опинилися троянці після смерті Гектора. Хоробра Пентесилія пообіцяла, що вижене зайд геть із — під мурів Трої та попалить усі грецькі кораблі.

А на другий день військо амазонок стало до бою з греками. Мов левиці, билися амазонки, так і сиплючи навсібіч ударами коротких секир — звичної своєї зброї.

Не один грецький воїн поліг від їхніх рук. Цар Пріам молив богів, щоб послали амазонкам перемогу, але боги не почули його. Коли Пентесилія відтіснила греків аж до кораблів, коли перемога начебто була так близько, назустріч Пентесилії виступили герой Ахілл і син Теламона Еант, які й досі оплакували Патрокла і тому не зразу приєдналися до битви.

Пентесилія метнула спис, але він розлетівся на друзки, вдарившись об Ахіллів щит, викуваний богом — ковалем Гефестом. Не роздумуючи, цариця амазонок кинула в Ахілла ще одним списом, проте знову захистив героя щит. А натомість Ахілл розлютився, підскочив до Пентесилії і вразив її в груди. Прекрасна амазонка впала з коня, стікаючи кров’ю. Ахілл зняв із неї блискучий шолом — і був вражений божественною красою дочки бога Ареса.

Греки, які оточили Ахілла, перелякалися, що їхній герой вразив не смертну жінку, а безсмертну богиню. Ахілл же картав себе за те, що вбив таке ідеальне створіння. Він сам підняв тіло Пентесилії і на руках виніс із поля бою. Тіло Пентесилії віддали троянцям, і місто справило пишний похорон, спаливши на високому багатті царицю амазонок разом з іншими героями, що загинули, захищаючи Трою.

Після смерті цариці амазонок Пентесилії троянців огорнув глибокий смуток. Ніхто вже не вірив у перемогу над греками; втративши останню надію, троянці сиділи за високими мурами обложеного міста, боячись навіть носа поткнути за браму. Тут і там городяни пошепки перемовлялися: «Час потайки вибиратися з міста, доки нас тут не поховали живцем». І тільки цар Пріам непохитно вірив у прихильність долі до колись могутньої Трої і раз у раз підбадьорював земляків: «Зачекайте, нам на допомогу вже йде цар Етіопії Мемнон!»

Цар Мемнон був сином Пріамового брата Титона та богині ранкової зорі Еос. Зачувши про загибель Гектора, він поквапився на допомогу троянцям. Щойно він прибув до Трої та постав перед грецьким військом у